Мати, меми та русня: як спілкуються в антиістеричних чатах

Як створити ефективний антиістеричний чат? Чи можна у ньому матюкатися, панікувати та використовувати чорний гумор? Що робити, коли хтось зривається чи постить неперевірену інформацію? Вікенд розпитав киян про правила та підтримку в їхніх антиістеричних чатах.

Звідки беруться антиістеричні чати

Мало хто створює спеціальні чати для того, щоб зараз спілкуватися та підтримувати одне одного. Практично в усіх випадках — це чати з тими, з ким маєш спільне хобі, робочі чи сімейні.

— За місяць до повномасштабної війни ми з друзями створили чат, щоб домовитися про зустріч однокласників. Зараз це чат підтримки, координації, допомоги. Там корисні посилання, перевірка інфи, допомога (мені прислали ліки для сестри, наприклад) і веселі теревені. А ще ми там плануємо, якою буде зустріч випускників після перемоги, — розповідає Вікторія Назаренко.

— У мене є сімейний чат «Прийом, сім’я» (тема — де всі, бо всі хтозна-де). Там пишемо якісь новини і публікуємо красиві фоточки, — каже Олена Чорновол.

— Ранкове в Сімейному чатику: ми живі, перерахували всі банки з помідорами в погребі під час тривоги, снідаємо, — додає Наталія Довгопол.

— Родинний чатик у мене теж такий, переклички, мемчики, «п’ємо каву», «зварила борщ», котики, — погоджується Юліта Ран.

Розсекречені фото біолабораторії з бойовими птахами десь в Україні pic.twitter.com/KsFuKgZBmn
— ElektroVesti (@ElektroVesti) March 20, 2022

— В чаті ЖК ті, хто залишився, розповідають, яка обстановка. Є чат друзів з маленькими дітьми — там конкретні питання, відповіді, а ще просто ділимось, у кого скільки вже зубів, хто поповз, у кого нові навички, щоб відволікатися якось і думати про хороше. А є чатик з подругами, яких розкидало далеко, там щоранку доповідь, як пройшла ніч, а потім обов’язково багато мемчиків, матюків, розповідь у стилі «яке воно кончене», трохи геополітики та лінків на різні джерела. Прям істерик немає, бо є матюки! А матюки — це сила, — пояснює Олена Шовгенюк.

— У мене є чат з колегами, декілька вишивальних чатів, домовий чат. А також особисте листування з моїми замовницями та майстринями, — перелічує Лариса Усова.

— Є чат, коли в когось поганий настрій, то кидаємо фоточки дохлої русні. Допомагає, — ділиться рецептом оптимізму Вероніка.

Правила чатів, інформаційна гігієна та підтримка

Під час війни особливо важливо не поширювати неперевірену інформацію та не нагнітати паніку. Тому в деяких чатах встановлюються правила спілкування та перелік того, що можна, а що — ні.

— У мене є чат, в який періодично вкидають істерику чи заклики «знайти-допомогти-знешкодити-мітки-диверсанти», після моїх прохань інфи з офіційного джерела жіночка кудись пропадає. До наступного вкиду, — каже Оля Плотнікова.

— Правила чатів забороняють сварки, обговорення релігійних тем. А також: посилання на неперевірену інформацію та надання адрес, обговорення забороненої ЗСУ інформації, — розповідає Лариса Усова.

— Не можна ображати. Можна виливати емоції, — пояснює Вероніка Менделеєва.

— Правил особливих немає. Просто взаємоповага. Істерити можна, але знати свої гальма. Тоді той, хто більш у ресурсі на цей момент, вмикається для заспокоєння, — додає Рая Федичкіна.

— Істерити можна — це теж форма проявлення емоцій. Заспокоювати можна такими фразами: ми з тобою, я тобі допоможу, я сильніша за тебе, ти маєш право бути слабкою, — радить психологиня Наталя Підлісна.

In Ukraine we don’t say “de javu” we say “Chornobayivka” аnd i think thats beautiful”.
— притомний алкойог (@undrey_ua) March 20, 2022

Кияни розповіли Вікенду детальніше, як усе влаштовано у їхніх антиістеричних чатах.

Оля Малініна

— До війни наш курс BeQaToday був як раз у самому розпалі. І щотижня в нас були мітинги, де ми відповідали на питання студентів, обговорювали навчання тощо. Війна внесла корективи, навчання довелось призупинити. Але ж студенти лишилися: хтось з них може поїхати, а хтось — ні, навіть якщо дуже забажає.

Тож вирішила тримати зв’язок зі студентами. Спочатку зідзвонювались раз на тиждень: поговорити про війну, свої почуття. І в просторі проєкту підтримували одне одного. Тоді ж виникла ідея перевести це в чат телеграму, але відкинула її, бо наче й простір проєкту був ок.

Паралельно в мене в особистих чатах були люди, з якими ми спілкувались і підтримували одне одного. Колеги, друзі, просто знайомі. Декого з них війна застала дуже далеко від дому. Комусь довелося тікати. І червоною стрічкою проходила думка, що це дуже важливо — розуміти, що ти не один, що свої — поруч.

Особливо надихнула колега, яка живе у маленькому містечку у Луганській області. Їх окупували в перші дні повномасштабного вторгнення. Підтримка для неї стала дуже доречною.

Тож вирішила, що якщо навколо так багато людей з запитом «бути серед своїх, де б ти не був», то треба щось робити. Так і народився наш чатик. Зараз в ньому студенти нашого проєкту, викладачі, ментори, мої колеги з роботи, просто знайомі. Всі ті, кому це необхідно: ми раді допомогти всім, кому це треба.

Істерик не буває. У нас зібралися на диво сильні люди. Але ми з першого дня говоримо про те, що зараз:

плакати нормально;
сміятися нормально;
спати нормально;
не спати нормально (але не добре);
їхати в іншу країну — нормально;
не їхати — теж нормально.

Зараз, як ніколи, треба дбати про себе. Фраза «одягнути маску на себе, потім — допомогти іншим» у нас вже локальний мем.

Інколи хтось каже, що йому страшно, ми обговорюємо та заспокоюємо. Коротше, тримаємося.

Оксана Мирошниченко

— Ми створили чат в один з перших днів, бо 24 лютого я побачила, що деяким людям складно справлятись з купою новин і дуже треба місце для розрядки. Спочатку додала друзів з нашої танцтусовки та трошки інших друзів. Коли пройшли пілотні кілька годин, відкрила можливість для додавання решті, бо не тільки нам хочеться позитиву. Оскільки першим людям я цілком довіряю, то просто раз попросила, аби вони додавали тих, кому довіряють. Потім додала декого з родини, коли втомилася переказувати жарти з чатику, і вони теж попідтягували народ. Зараз у чаті 38 людей, але знаю, що деякі зачитують домашнім.

У нас контент дуже різноманітний, але головне правило: він має бути позитивним і викликати посмішку. Люди знають, що в цю групу вони можуть зайти підзарядитись. Тому там виходить мікс мемів, жартів, хороших новин. І намагаємось саме кидати контент, а не флудити, хоча деякі коментарі до того, що сказали попередні, в принципі самі по собі жарти, тому логічно їх лишати.

Матюки є, але це нормально, враховуючи, який лозунг створили герої Зміїного. У чаті є ті, хто в побуті не матюкалися, а зараз почали це робити. І чорний гумор є, але зараз його не уникнути. Я чесно попереджаю про це, коли додаю людей.

Олена Максимець

— У нас є робочий чат і вийшло так, що до війни ми з колегами не були знайомі особисто та спілкувалися лише на робочі теми. Під час війни всі відкрилися для мене з нової сторони, випав шанс познайомитися ближче, більше спілкуватися. Звісно, всі ми розуміємо, що зараз є найголовнішою темою обговорень. Іноді буваємо ще тими панікерами, але все ж ми вже встигли купу разів відзначити, що цей чатик — дуже велика психологічна допомога. Ми можемо пожалітися, поділитися переживаннями. Серед того, що допомагає нам не сумувати: плани, як ми зустрінемося та разом святкуватимемо перемогу, смішні меми та відосики, кумедні історії з життя, веселе обгажування нашого спільного ворога та ржач над його щоденними поразками. Іноді наша переписка виглядає приблизно так:

„Як класно буде всім разом після перемоги зібратися на шашликах!“ — І дружньо: „Тааак!“ А потім: „Ой, у мене щось гупнуло з такої-то сторони“. Хтось: „А як ви розбираєте? І взагалі, краще не пишіть назви!“ — „Добре, будемо писати скорочено“. — „Ой, а ви бачили оцей прикол?“, — і всі дружньо накидають ржущі смайлики та обговорюють новину. „А що там чутно по роботі?“ — обговорили робочі новини. — „Я так радію, що у нас є цей чат. Можна з вами поділитись тим, що зараз на душі?“

Світлана Максимець

— У нас з колегами завжди був чатик, де ми більше теревенили за життя, ніж за роботу. Звісно, в перший ранок війни ми зустрілися в тому чаті. Причому одна з нас міцно спала до девʼятої, а ми похмуро жартували між собою, як вона прозріє, коли прокинеться.

Насправді прозрівати довелося нам всім. Ми пережили чатом складну евакуацію нашого Золотця. І небезпечний шлях нашої Н. таємними стежками зі столиці додому.

Ми ділилися потрібними даними та кидали в чат упороті меми, хай зсу-шний боженька дарує спокійне життя їхнім авторам. Ми нили одна одній і сміялися так, що близькі починали заглядати нам через плече, щоб теж почитати. Довелося розширювати спільноту.

Маємо в чаті відверту песимістку, яка вміє одним словом прибити, а іншим — у землю увігнати. А також поміркованих реалісток та оптимістку, якій зараз особливо складно, але вона мужньо борсається. Хтось більше говорить, хтось — слухає інших і лише зрідка вставляє міцне слівце. До речі, ми використовуємо лайку — і ніжні фіалочки також. А як зараз без цього?

Говоримо в чаті про все: про політику та тварин, їжу та чоловіків. Головні правила — ніякого осуду, ніякого тиску, тільки підтримка, повне прийняття та гумор.