Бийся та перемагай: 12 подвигів УПА

Малою кількістю бити переважальні сили ворога, ефективно знищувати противників і мати круту підтримку від українського народу. Бійці УПА здійснили чимало подвигів. Історик Олександр Вітолін розповідає, як повстанці ставали героями.

Провід УПА був переконаний, що після поразки Третього Рейху коаліція союзників розпадеться, а західні держави підтримають прагнення поневолених народів СРСР до незалежності. Такої ж думки дотримувалися польські політики та генерали, які в Лондоні чекали на визволення Польщі. Але після перемоги над Третім Рейхом західні держави хотіли тільки миру. Тому рядові українські повстанці та їхні командири могли сподіватися лише на себе й записали до історії УПА багато героїчних подвигів.

Бій біля Нового Загорова

Перший бій УПА проти німців відбувся у вересні 1942 року в селі Піддубці біля Луцька. На початку УПА виступало лише проти малих німецьких частин. Та день за днем повстанська армія росла, і в лютому 1943 року повстанці вже змогли атакувати місто Володимирець, де захопили трофейну зброю. Влітку німці почали здійснювати на Волині каральні операції, але це лише збільшувало кількість нових добровольців у лавах УПА. 8 вересня 1943 року німці також сподівалися розбити повстанців, які розташувалися біля Загорівського монастиря. 44 повстанці на чолі з Андрієм Марценюком три дні давали відсіч ворогові. 29 повстанців загинуло, забравши із собою 100 німців. Бій у Загорівському монастирі не мав стратегічного чи тактичного значення, але він продемонстрував героїзм українських повстанців і став однією з найяскравіших сторінок УПА.

Ліквідація Миколи Кузнецова

Постать радянського розвідника Миколи Кузнецова в СРСР була дуже міфологізована. Його вважали суперагентом, який міг виконати найзухвалішу операцію. За радянських часів ніхто не звертав уваги, яку ціну платило населення окупованих територій за геройства Кузнецова. Кожен замах на німця супроводжувався масовими розстрілами заручників із цивільного населення. На місці злочинів Кузнецов залишав документи ОУН, щоб скерувати німецьких карателів на українство. Після відступу німецьких окупантів з Рівного до Галичини Кузнецову стало важче займатися диверсійною діяльністю. 8 березня 1944 року Микола Кузнецов, оточений українськими повстанцями в селі Боратин Бродівського району на Львівщині, підірвався на гранаті. Доступ до особистої справи Миколи Кузнецова досі обмежений, що доводить зацікавленість російської влади в міфологізованій пропаганді, а не у встановленні історичної правди.

Замах на генерала Ватутіна

Микола Ватутін воював проти українців із дев’ятнадцяти років, коли вступив добровольцем до лав Червоної армії. У 1920 році йому випало воювати з загонами Махна і повстанських отаманів. У 1922 році від голоду померли його батько, дід і молодший брат, але це не змінило його ставлення до радянської влади. За неї він зробив блискучу військову й партійну кар’єру. Коли в 1937 році кожен другий комбриг був репресований, Ватутін продовжував крокувати кар’єрними сходами. Киянам він відомий насамперед як командувач фронту в ході битви за Дніпро. За бажання Ватутіна догодити Сталіну та взяти Київ до річниці революції заплатили життям сотні тисячі солдатів. 29 лютого 1944 року машина, в якій їхав Ватутін, потрапила в повстанську засідку, генерал отримав поранення. За місяць його стан погіршився через сепсис, 15 квітня 1944 року Ватутін помер.

Бій на горі Лопата

З 6 по 16 липня 1944 року у Чорному лісі на горі Лопата відбувся найбільший бій між УПА і німецькими загарбниками. 600 повстанців, на чолі яких стояв Василь Андрусяк, дали бій більш ніж десятитисячному війську противника. Повстанці змогли використати рельєф рідної місцевості на свою користь. Завдяки цьому їм вдалося атакувати більшого за кількістю противника, влаштувати засідки, прорвати оточення. Чергова каральна акція проти УПА провалилася. Повстанці втратили 50 осіб. Втрати ворога були вдвічі більші. Серед причин більших втрат ворога варто вказати на те, що німці не рахувалися з союзниками-угорцями й в подібних операціях нехтували їхніми життями. Угорці й без того не мали мотивації воювати, а зверхнє ставлення німців тільки демотивувало їх. Уже в серпні повстанці Василя Андрусяка на Дрогобиччині роззброїли 220 угорців. Поступово між повстанцями й угорцями налагодилась військово-дипломатична співпраця.

Бій під Уневом

Російська пропаганда у своєму прагненні поділити українців і протиставити їх один одному полюбляє експлуатувати образ бандерівця-западенця. Однак одним із найкращих командирів УПА був уродженець Полтавщини та колишній старший лейтенант Червоної армії Дмитро Карпенко. Потрапивши до німецького полону, він втік і приєднався до УПА. І був не єдиним «східняком»-червоноармійцем у лавах повстанців. Довелося воювати і проти німців, і проти червоних. 30 вересня 1944 року під Уневом «Яструбу»-Карпенко довелося дати бій переважаючим силам НКВС. Повстанці витримали 22 атаки, в яких використовувалися гармати, міномети, танки. Вночі вони розбились на дрібні групи та почали «просочуватись» крізь оборону НКВС. Стійкість і мужність повстанців дозволила їм вистояти. Дмитро Карпенко загинув 17 грудня 1944 року під час атаки на райцентр Нові Стрілища. Та завдяки його останній зухвалій акції було звільнено 40 в’язнів і знищено 45 противників.

Битва під Жовквою

22 березня 1945 року радянська влада зробила спробу відрізати Львівщину від Волині, щоб унеможливити пересування загонів УПА та оточити їх остаточно. В операції було залучено такі сили, що її можна було б порівняти з каральними операціями німецьких окупантів дворічної давнини. У лісах під Жовквою в ході розгортання каральних сил зіштовхнулися 167 повстанців під командуванням Василя Василяшко-«Перемоги» та бригада внутрішніх військ. Повстанська розвідка старанно доповідала про розгортання ворожих сил. Коли облава почалась, повстанці вже приготувались зустріти її в окопах. І все ж таки кількість червоних була така, що, здавалося, кулемети не зможуть дати їм ради. Для відсічі ворогу повстанці заподіяли всі резерви. З настанням сутінків повстанці прорвали лави супротивника й маршем вирушили на північ. У тому бою загинуло 40 повстанців, а бригада внутрішніх військ втратила 480 вбитими, 38 з них були офіцерами.

Наскок на Радехів

Радянська верхівка вимагала від репресивних органів ліквідувати повстанський рух на Західній Україні до 15 березня 1945 року. Одним із засобів боротьби з УПА стали примусові переселення в Сибір. Однак українці продовжували боротися. Ба більше, УПА не тільки не було ліквідовано до вказаного строку, а 27 квітня 1945 року повстанці увійшли в районний центр Радехів на Львівщині, звільнили 200 в’язнів, а тоді вже відступили. Проти зухвальців були кинуті значні сили. Але повстанці дали десятигодинний бій, вночі прорвали ворожий стрій та укрились у лісі. Подібні наскоки не давали радянським силам відчути себе господарями на Західній Україні. Зривалася організація колгоспів, низових партійних організацій, винищувальних батальйонів.

Шпиталь на Хрещатій горі

УПА діяло також на етнічних українських землях, що входили до складу Польщі, яка стала сателітом СРСР. 23 січня 1947 року польські військові виявили криївку-шпиталь на Хрещатій горі в Західних Бескидах. У шпиталі знаходилися три лікарі, три санітарки та шестеро поранених. 500 польських вояків оточили криївку й запропонували здатися, у відповідь пролунали постріли. Облога криївки тривала весь день. Коли закінчувалися набої, оборонці наклали на себе руки (усталена практика серед повстанців, щоб не виказати на допитах інших). У квітні їхній подвиг повторила санітарна криївка на Перемищині в лісі під селом Берендьовичі. Відплатою за знищення санітарної криївки стало вбивство генерала Сварчевського.

Вбивство генерала Сверчевського

Кароль Сверчевський в ході Першої світової війни потрапив до Російської імперії. Під час революції він брав активну участь у більшовицькому перевороті. У лавах Червоної гвардії воював проти військ Центральної Ради України. Після встановлення радянської влади закінчив Військову академію імені Фрунзе. Керував секретною військово-політичною школою при Комінтерні, яка навчала іноземних комуністів військовій справі. У 1941 році командував дивізією, яка захищала Москву. У 1943-му йому доручили організувати Народне Військо Польське на території СРСР. Це військо мало не лише визволити німців із Польщі, але й завадити відновленню Армії Крайової, підпорядкованої легітимному польському уряду в Лондоні. Сталін назвав Сверчевського своїм найкращим російським генералом в польській армії. У 1947 році генерал перебував на посту заступника міністри оборони. 28 березня 1947 року генерал Сверчевський потрапив в засідку боївки Степана Стебельського-«Хріна» і був вбитий.

Українці проти ГУЛАГу

До появи в ГУЛАГу в’язнів із Західної України, Польщі, Литви радянські репресивні органи мали небагато клопоту із в’язнями. Адже значна частина була не «ворогами народу», як їх змальовувала пропаганда, а як мінімум лояльними радянськими громадянами, а часто й щирими комуністами, які ще недавно самі раділи розправам над такими ж «ворогами» народу. У такій ситуації засуджені упівці, оунівці та селяни, що їх підтримували, стали однією з рушійних сил, яка знищила ГУЛАГ. Вони не мали зброї, тому зробили єдине, що могли, – оголосили страйк. Для ГУЛАГу, який завдяки дармовій робочій силі поповнював скарбницю Радянського Союзу, це стало великим ударом. Радянська влада оголосила страйк повстанням, бо була щиро переконана, що страйк можливий лише в капіталістичних країнах. Воркутинське, Норильське та Кенгірське повстання (1953, 1954 роки) були жорстоко придушені. Але нове керівництво країни після смерті Сталіна змушено було звернути увагу на ГУЛАГ, стало переглядати справи та умови утримання в’язнів. Так українці перемогли ГУЛАГ.

Наскок на Станіслав

27 липня 1944 року радянські війська вибили зі Станіслава (нинішній Івано-Франківськ) німців. Почався другий радянський період в історії міста. Провівши низку антиповстанських акцій, обласна влада заявила, що з «бандитами» в Станіславській області покінчено. У відповідь на це повстанці влаштували замах на депутатку Верховної Ради СРСР Ганну Владику, яка отримала поранення, і вбили керівника облспоживспілки Рибалку. Перший секретар Станіславського обкому Слонь став менше з’являтися на вулиці навіть з озброєною охороною. А в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1945 року УПА відзначила чергову річницю Листопадового чину нападом на місто. Мешканці міста попередньо допомогли розвідці зʼясувати розміщення радянських органів влади та кількість залоги. Наскок на відділ НКВС, обком партії та військкомат був проведений дуже організовано, повстанці захопили в полон 50 партійців і енкаведистів, а також трофеї. Після цього рейду обласне начальство ще довго боялося ночувати вдома.

Останній бій УПА

У 1950 році радянські спецслужби змогли ліквідувати Романа Шухевича – головнокомандувача УПА. У 1954-му їм вдалося захопити в полон Василя Кука, який став головнокомандувачем після Шухевича. У 1956 році без централізованого керівництва УПА припинила тактику партизанської війни. Але окремі групи продовжували чинити опір. Тому останній бій УПА датується аж 14 квітня 1960 року. Остання повстанська криївка діяла до зими в селі Шумляни на Тернопільщині. Підпільники покинули її, коли стало відомо, що господар похвалявся, що в нього переховуються партизани. Під час облави повстанців вистежили в лісі. Навіть після ліквідації останньої криївки радянська влада була перестрашена і змусила Василя Кука через газети закликати українські організації припинити боротьбу.