Правда, магія та диск: Пратчетт тепер і українською

Книгарня Є презентувала новий формат «Є розмова» — публічні розмови про речі вагомі, але не дуже серйозні. Перший вечір присвятили Террі Пратчетту, який з вересня вміє говорити українською, а загалом перекладений на 38 мов світу. Київські пратчетомани слухали перекладача Сашка Михельсона, редакторку Ольгу Ренн та письменника-фантаста Володимира Арєнєва. Ведучою зустрічі була Олена Гусейнова.

Жанр гумористичного фентезі не виник на Пратчетті, — каже Арєнєв. — Якісь витоки цього жанру можемо бачити навіть у Толкієна в «Хоббіті», де є гумористичні нотки. Що зробив Пратчетт? Він висміяв величезну кількість кліше, які виникли на той момент. Після «Володаря перснів» жанр стрімко розвивався, виникали субжанри, скажімо «фентезі магії та меча». Я окремо згадую цю серію, бо саме її пародіює Пратчетт в першому романі «Колір магії». Пратчетт побачив, що автори починають повторюватись: якщо фентезі, то це Середньовіччя. Коли Середньовіччя, то лицарі, дракони… Загалом виходить конструктор, який збирається з однакових кубиків.

Пратчетт хотів все це висміяти. Саме це він зробив у перших книжках. Можливо, я б і не радив читати перші книжки, бо ті, хто не знається на жанрі і не любить його, побачать тільки пародію. А далі Пратчетт стає дорослішим. Кінг колись казав, що зрозумів: треба пересідати з пісочниці на екскаватор. І тоді він почав писати «Темну вежу». Пратчетт, створюючи свій пародійний світ, вхопив якісь важливі нотки і зрозумів, що з цим світом можна грати на глибших рівнях. Зокрема, «Право на чари» — це тема рівності статей, яку він підіймає в гумористичній формі. Найбільш сильні його книжки — абсолютно в традиціях Вудхауза, Джерома К. Джерома, Пратчетт взяв до жанру фентезі те, що ми звикли називати англійським гумором.

Щоб видати Пратчетта, працювала ціла команда, проводилися редколегії з усіма ключовими особами. Навіть брав участь наш величезний редакційний загін пратчетоманів з відділу продажу, — розповідає Ольга Ренн з Видавництва Старого Лева. — Були суперечки з приводу того, як називатиметься світ — Пласким або Дискосвітом. Ми спілкувалися з дослідницею творчості Пратчетта Тетяною Рязанцевою та іншими спеціалістами. Вони навели дуже переконливі аргументи. До речі, на назві Дискосвіт наполягали всі перекладачі, крім Олександра Михельсона. Зараз деякі люди кажуть, що назва Дискосвіт асоціюється в них зі словами «дискотека восьмидесятих».

Мені здається, немає сенсу робити опитування, як саме треба перекладати назви, — уточнює Володимир. — Чому? Бо одна половина буде за один варіант, інша — за інший. Завжди хтось буде незадоволеним. Рішення мають приймати видавець та перекладач. Мені здається, назва Дискосвіт — не найгірша. Йти за російським перекладом тільки тому, що всі вже його знають — неправильно. В російському варіанті багато рецензентів гралися в пласкі жарти.

Маємо світ, описаний абсолютно чітко — це диск, який лежить на слонах, які стоять на черепасі, яка пливе в космосі. Далі вже питання смаків.

[gallery:29617]

Ще одне спірне питання — примітки. Є група читачів, які дякують видавцям за примітки. Є такі, хто сварять за них. Я погоджуюся, що іноді примітки переривають читання, іноді вони надмірні, — каже Ольга. — Але проект починався з «Правди», ми взяли цей роман першим з двох причин: він вже був перекладений, і він є поза циклами. Тож його можна читати безвідносно інших книжок. Власне в «Правді» примітки перекладача Олександра Михельсона дуже смачні, це ще одна фішечка тексту. В «Кольорі магії» інший перекладач, зі своїм ракурсом, тож її примітки більш наукові.

Чим ще ми керуємся, коли приймаємо рішення? У нас є дві групи читачів. Це пратчетомани, які знають все глибоко. Ще є люди, яких ми хочемо познайомити з Террі Пратчеттом та заохотити до читання. І ми фактично розриваємося між цими двома аудиторіями. В цьому є і наші переваги, і невдалі рішення.

Як з’явився мій переклад «Правди»? Історія досить кумедна. Я тоді працював в одному інтернет-виданні, — згадує Олександр. — Дружині подарували «Правду» в оригіналі. Я прочитав, мені неймовірно сподобалось, і на якійсь редакційній п’янці я почав головній редакторці розповідати: «Слухай, стара, тут такий сюжет!» Але проблема полягала в тому, що вона не знала англійської. Я сказав: «Добре, я тобі перекладу». Вечорами, в неробочий час протягом пари років я дійсно переклав на українську. Російських перекладів два, а як переклав я — то вже читачам судити. Потім подумав: чого ж добру пропадати? І запропонував колезі Сергію Руденку вивісити переклад на сайт «Буквоїду». Його побачив голова Видавництва Старого Лева Микола Шийко. На той час вони купили права на видання книжок Пратчетта.

В нас у видавництві працює велика кількість шанувальників Пратчетта, тож для нас це стало реалізацією мрії, — каже Ольга. — Як було з «Правдою»? Спочатку було завдання прочитати переклад, наскільки він добрий, подумати, оцінити роботу Олександра. Читали кілька редакторів, нам сподобалося. Текст харизматичний, смачний, легкий, помітна велика робота зі словом. Звичайно, переклад «Правди» редагувався. Він не такий, яким був вивішений на сайті «Буквоїда». В деяких моментах ми свідомо залишили суттєвий відхід від автора. Ми розуміли: якщо проситимемо Олександра перекласти максимально близько до Пратчетта, то втратяться якісь родзинки. З «Правом на чари» працювалося вже інакше — значно ближче до оригіналу.

Я б посперечався щодо відходжень від авторського тексту, — сміється Михельсон. — Так, є відхождення в діалектах та у віршиках. Коли перекладав «Правду», зрозумів одну річ: для того, щоб перекладати з іноземної мови, не треба добре знати іноземну мову. Треба дуже гарно знати свою. У мене в перекладі є цитати з кого хочете: «Океану Ельзи», навіть Віктора Ющенка. Я приношу вибачення, якщо це когось не влаштовує. Але ви згадайте про те, що насправді я не займався цим серйозно. Звісно, зараз, коли я працюю з видавництвом, все інакше.

Я навіть своїм друзям раджу починати читати Пратчетта все ж таки не з «Кольору магії», а саме з «Правди», — підкреслює Ольга. — Вона більш смачна, близька нам за духом. Далі ми видаємо книжки за циклами: «Колір магії» — це серія про Ринсвінда, «Право на чари» — відьми, наступною книжкою буде «Морт» з циклу про Смерть. Вона вже на редагуванні. І ми сподіваємося, що далі буде цикл про варту.

Олександр Михельсон — не єдиний перекладач, який працює над Пратчеттом. В нас був конкурс, де виконувалися переклади фрагментів, таким чином ми обрали Юлю Прокопець і Олю Любарську. Ми залучатимемо й нових перекладачів. Сподіваюсь, будемо і далі співпрацювати з Олександром.

Ще одна сторона видавничої проблеми — ілюстраторська. Террі Пратчетта в Україні ілюструвала арт-студія Аґрафка. Побачите, десь через сто років вони стануть легендами українського видавничого бізнесу та ілюстрації.

Трохи розкажу про те, як з’явився шрифт: це була кропітка робота, що тривала не один місяць. Вивчали старі алхімічні рукописи, і після того вивчення народився шрифт, який використано на обкладинках книг. Так само було створено колір, якого раніше не існувало — для «Кольору магії». Ми зобов’язані погоджувати всі моменти, в тому числі оформлення, з правовласниками. Треба сказати, що вони в захваті.