Відьомство у Лаврі, чорти в політиці, містичний Городецький та київські упирі — Вікенд зібрав пʼять страшних і містичних книжок для атмосферної осені.
Ганна Городецька. Інша Марія
Дім Химер, 2020
Перша Марія — зовсім непоказна: мишаче волосся, неповороткі думки, нічого їй не цікаво, ніхто її не любить. І на експедиції до села за спогадами старожилів їй начхати, аж поки не вип’є дивної води з дивної криниці й не відчує дивну спрагу, яку нічим не забити.
Друга Марія — ветха й покручена, мов її ціпок, живе біля цього ж села у дивній темній хаті, і в неї завжди вдосталь молока, яєць і занадто солодких цукерок. До неї приходять з потаємними бажаннями, а вона щось шепче та дає бажане за дуже високу ціну.
Третя Марія сидить на троні у славі, тримає на руках дитя, а на трон її зазіхають інші Марії. Багато їх приходило і проникало до Лаври, але жодна досі не змогла, та хіба це спинить інших?
Щоразу інші Марії сподіваються, що одна з них, ненаситніша і витриваліша за товаришок, стерпить голод, який горить всередині, стерпить задуху, без якої до Лаври не ступиш, скористається найницішими людськими пристрастями й не тільки доповзе до трону, але й не зламається під поглядом третьої Марії. І так триває століттями.
«Інша Марія» Ганни Городецької — дуже тілесне читання, місцями навіть огидне, і головну героїню зовсім не виходить любити. Швидше жаліти, бо вона прокинулася до життя лише ставши відьмою, яка вчергове має пройти квест до трону. Але від такої химерної прози, де похмуре земне відьомство переплелося з барвами київської Лаври, відірватися важко.
Наталка Бабіна. Рибгород
Урбіно, 2013
Чорти — це не дуже приємно, але іноді без них нікуди, особливо якщо у звичайному житті якась чортівня коїться. Алла Бобильова — на позір жінка середнього віку й середньої вдачі, от тільки за життя їй відсипали стільки нещасть, що чорти вже не справляють враження.
Довгоочікувана донька померла, чоловік покинув, сама ледь вибралася з пляшки та наркотиків, і тепер у неї є коротенька хвилина перепочинку в селі, де живе її старезна баба Мокрина. Девʼяносто сім років для всіх вік поважний, але не для баби Мокрини, яка все поривається робити сама, а отже, ніхто особливо і не дивується, коли одного ранку баба помирає «від серця». Усі, крім Алли.
Далі в оповіді з’явиться сестра-близнючка Алли, яка займається археологією по життю і піде в політику з необхідності — а тут зазначимо, що все відбувається в Білорусі, і магічний реалізм переплітається з місцевою бюрократією та міліцейськими ініціативами так, що без чортів і справді не розбереш, де хто. Почне рватися тонке павутиння між теперішнім сільським краєвидом і середньовічними таємницями, пошуки скарбів зачеплять романтичні струни в загрублих душах Толіка і Валіка, і навіть місцевий поет докладе свого вірша до сюжету. Події котитимуться з біблійною невідворотністю, а очисний потоп якраз на день виборів закріпить всі здобутки та змиє негаразди. Так все і вирішиться, але чорти й нори в часі залишаться назавжди.
Олесь Ільченко. Місто з химерами
Комора, 2019
Владислав Городецький — це не тільки дім з химерами та інші знакові споруди, а ще й кілька загадок, які гріх йому не придумати та не розповісти. Архітектор, мандрівник, дослідник — все це про нього, і таку цікаву постать не можна оминути, коли оповідь йде про Київ та його легенди. Тим більше що частина цих легенд стосується його творів.
У «Місті з химерами» Олесь Ільченко якраз намагається показати Городецького не лише будівничим, а й здатним бачити поза лаштунками суворих кам’яниць і затишних двориків. Хто приходить йому в нічних кошмарах? Просто неспокійні образи чи прадавній змій рветься назовні з-під міста, щоб знову його захопити у свої лапи? Чи все вже визначено наперед? Чи Городецький ще може щось змінити й запечатати змія? Чи краще просто втекти до Африки або на Алтай? Але й там його доженуть потойбічні сили, і доведеться повертатися до Києва. А там вирує життя, Леся Українка ходить по музеях, в кафе подають смачнющі тістечка з гарячим шоколадом, в театрі за лаштунками вживають заборонені порошки, що розширяють свідомість, журналісти винюхують ласі подробиці з життя відомого та знаменитого… Якщо хочеться книжку, яку читати буде мов загорнутися у вірний теплий пледик, то це сюди.
Світлана Тараторіна. Лазарус
КМ-Букс, 2018
Дуже давно, в іншій галактиці… Ні, не дуже давно й практично майже в нашому світі поважний слідчий Олександр Петрович Тюрин сидів у потязі та хотів додому, у столицю Імперії. Але не можна просто так проїхати повз Київ і не опинитися у самісінькому осередку підозрілої справи!
Тим більше коли Київ насправді мала батьківщина, а навкруги бігають не тільки гомо сапієнси, як-от Олександр Петрович, а ще чорти-лахмітники, упирі, водяники, відьми й навіть людиножаби. Нічого особливого насправді, звичайний день у галасливому місті, якщо не враховувати вбивство людського підлітка у громаді водяників і криків на вулицях, що правдивий цар Змій-Обадія скоро повернеться з мертвих та знову стане правити, скінчивши панування людської імперії. А, і ще є мати Змія, теж зі своїми чи то хитрими, чи то безумними планами. Тому Олександру Петровичу доводиться ступати обережно, щоб і самому не стати новим видом нечисті.
«Лазарус» Світлани Тараторіної — саме те міське фентезі, якого нам бракувало. Тут є повнокровний світ людей і істот, гарно вбудований в історичні реалії Києва початку двадцятого століття (один котолуп Дмитро Донцов чого вартує), і можна тільки здогадуватися, що поза містом все ще цікавіше і різноманітніше, є гарна детективна історія, загадка в минулому головного героя і вирішальна битва наприкінці. З нетерпінням чекаємо на наступні пригоди.
Анджей Пилип’юк. Хроніки Якуба Вендровича
Зелений пес, 2013
При соціалізмі бога не було, а нечисть всяка не переводилася. Тому слід завжди стояти на сторожі, хильнувши для гарного настрою і здорового організму, і косити підозрілих осіб, навіть якщо точно не певен, чорти вони якісь чи звичайні люди. А якщо панове поліцейські думають, що це вже занадто, то самі вони перевертні в погонах, слова доброго не варті.
Так радикально вважає Якуб Вендрович, ретельно проспиртований екзорцист з польського села епохи соцреалізму, і має рацію — навколо нього часто трапляється щось позасвітнє; правда, іноді то просто з похмілля, але здебільшого таки через натуральних бісів. Звичайно, Якуб теж не янгол, не гребує сумнівними оборудками, як-от самогоноварінням і дурінням наївних туристів, коли всю основну роботу з виганяння чортів переробив. Але хто, як не він?
У письменника Анджея Пилип’юка герой вийшов суворий та не дуже приємний, а сам роман про його пригоди досить нерівний, як дороги радянських часів, та коли хочете чогось дивного, стьобного та непередбачуваного, спробуйте цю книжку.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Загадкові справи на осінь: 5 перекладних детективів;
Бібліотекар з Молодіжки: як працює Васек Духновський;
Інтриги, романтика та екшен: 5 крутих історичних романів;
