Самурай, роз***дяй чи наше все. Як ми відкривали Леся Подервʼянського

*** У заголовку ми зацензурували вислів Митця, щоб не отримати бан від соцмереж. У статті всі слова подаються в повному вигляді

Олександр Сергійович здорової нації. Самурай, розпиздяй, автор геніальної концепції стосунків між Україною та Росією — фрази «відʼїбіться від нас». Вікенд зібрав факти, байки та думки про Леся Подервʼянського та його твори.

Факти та байки

3 листопада Лесю Подервʼянському виповнюється 70 років.

Від народження він звався Олександром, потім став Лесем. А ще друзі кличуть його «Подя».

За освітою Подервʼянський художник. Закінчив Київський художній інститут (зараз НАОМА). Був учнем Тетяни Яблонської.

Художниками були його дід і батько.

І зараз Подервʼянський працює як художник, продає картини, виставляється в Україні та за кордоном.

Донька, Анастасія Подервʼянська, теж художниця.

Майже все життя займається східними бойовими мистецтвами.

Смішні історії з матюками, вигаданими героями й істотами Лесь почав писати під час служби в радянській армії — в листах до друзів.

Продовжив у студентські роки. Приходив у майстерні до друзів, зачитував, вони сміялися. А хтось тихенько записував на магнітофон. Записи розповсюджувалися. Спочатку лише серед своїх, а вже скоро «пішли в народ».

Подервʼянський певен, що секрет його літературного успіху — в поєднанні високого, епічного, трагедійного та смішного, низького.

Вікенд попросив читачів та друзів пригадати, коли та як вони відкривали для себе Подервʼянського. І розповісти, що значить для них його творчість.

Хтось бачить в його творах гротеск та сатиру, а хтось — лише матюки. Спроби поставити на них гриф «від 18» смішать, адже купа народу відкрила для себе Подервʼянського саме в юному віці.

— Коли ми в школі передавали один одному роздруківки, читали «Гамлета» на уроках та реготали — хіба ми могли подумати, що це майбутній класик? — згадує Дмитро Бунецький. Інші твори метра він слухав вже в студентські роки, на дисках.

У когось перше знайомство відбулося в читанні роздруківок, але більшість почула твори Подервʼянського, прочитаними його голосом і записаними.

Театральний блогер Сергій Вінниченко розказує про операції з записами:

— Це ще було за часів магнітофонних касет для переписування треба було мати друга з другим магнітофоном та чарівний шнурок для сполучення.

Касету дали ненадовго — тому всю операцію з перезапису робили максимально швидко, навіть не дуже розуміли, що саме копіюємо. Нам просто сказали «Це треба чути!»

Перезапис відбувався у режимі реального часу програвання. Тому вперше мали зведені від реготу животи та зацікавлених батьків, які прийшли «на звук».

Віола Бурда прочитала пʼєсу «Гамлєт» Подервʼянського на першому курсі університету. Коли студентку на екзамені з зарубіжної літератури попросили назвати попросили комедії Шекспіра, вона блискавично відповіла: «Гамлєт».

І відправилася на перездачу — читати шекспірівську трагедію.

Не для білих пальт

Андрій Григор’єв стверджує, що знає «Гамлєта» напамʼять майже всього. Ну на 90% точно. Адже він десятикласником друкував твори Митця на матричному принтері, розбираючи зошит у клітинку, а потім збираючи знову. Згодом зібрав майже всі доступні аудіотвори, начитані автором.

— Ця література точно не для людей, які червоніють від слова «хуй» та визнають винятково англійський гумор позаминулого століття, — пояснює Андрій.

Київська гідеса Наталя Горбачова ніжно любить творчість Подервʼянського в її різноманітті:

— Вперше почула купу років тому. Здається, то було «Дохуя масла», а побачила років десять тому, коли читав «Сни Васіліси Єгоровни». Його розповіді про службу в армії — окремий напрямок екзистенціалізму: «Усі перевороти, юний друже, одне начало мають і кінець: спочатку розбивається склотара, а потім підкрадається пиздець».

Якщо він комусь і не подобається, то хіба що людям в білих пальтах і без почуття гумору. Щодо картин, то шкодую що його «Воїн, смерть і диявол» не в Києві.

Катерина Гончаренко не читала і не слухала твори Митця. Вона переписувала їх від руки з чийогось зошита. У той час Подеревʼянського багато читали вголос в її компанії, цитували уривки з «Гамлєта» та історію про Білосніжку, яка цілий день купалась.

Як і багато хто з наших співрозмовників, Антоніна Юрченко відкрила для себе «Гамлєта» у 1995 році. Пригадує, що прочитала в якійсь газеті. У 2006-му потрапила на читання:

— В якомусь забацаному клубі, накурено було так, що туман стояв. Та й ми всі стояли тісненько, як у метро в годину пік. Цитую Митця багато, хоча назви пʼєс не запамʼятовую. Знайома з його картинами, була на виставці у 2013 році, там же з ним самим познайомилась. Олександр Сергійович — наше все. А це футболка, яку я подарувала старшому синові.

Науковиця Дарʼя Озерна дізналася про Подервʼянського в 2001 році, коли стала студенткою Могилянки:

— Спершу читала в самвидаві, бо не мала навіть компа слухати. Згодом уже змогла побувати на живих виступах. Дуже люблю серію оповідань «Больнічка», «Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя». Маю стікери в телеграмі з його цитатами.

Треба дорости

Гідеса Тетяна Адамус мала непростий шлях до сприйняття творів Митця:

— Коли була студенткою Могилянки, надибала його книжку в книгарні. Але книга випала з рук — так було огидно. На третьому курсі приходила в гуртожиток, брала в сусідки ту ж книжку й читала з великим задоволенням. Висновок: до Подеревʼянського, як до будь-якого класика треба дорости: пізнати життя, тлєнность битія та концепцію постмодернізму.

Вважаю, що секрет успіху його творів — у майстерному прочитанні цих творів автором: на слух вони сприймаються зовсім інакше, ніж якщо читати самому. На слух — просто смішно, доступно для сприйняття майже будь-якою аудиторією, незнайомою з постмодернізмом. Улюблені цитати — з «Гамлєта». Улюблений твір — «Йоко і самураї». Пʼєсу бачила тільки одну — «Ріпку» в аматорському виконанні могилянського театру, з задоволенням подивилася б в професійному театрі.

Митець, розпиздяй, наше не всьо, бо маємо, на щастя, ще багато чого. Але він важливий і цінний шмат нашої культури й реальності. Його концепція життя «жить надо інтєрєсно» — моє кредо.

Журналістка Аліна Мосендз-Мансер також не одразу сприйняла таку літературу:

— Раніше не сприймала через надмірну кількість матів, але потім почала бачити ліс за деревами й усю його чудову сатиру. Я переважно слухала пʼєси в аудіоформаті. На читаннях чи постановках не була.

Він насправді недооцінений сучасний український письменник настільки ж, наскільки переоцінений, на мою думку, Сергій Жадан. Але Жадан на слуху, в той час Подеревʼянського маси сприймають як гумор з матюками, а не як гостру соціальну сатиру з гротеском. Шкодую, що не маю жодної його книжки на полиці. Напевно перше, що мені розкрило на нього очі — це «Дохуя масла». Я там побачила, в якому театрі абсурду ми жили в 90-ті. І не помічали цього. Те саме з Гамлетом — ми в упор не бачили, що це не про Данію і не про Шекспіра, це про феномен кацапізму. Вони ж там всі москалі, цей менталітет краще й не передати, і да, вони говорять матом.

Київський нероба

Подервʼянський для киян не лише Митець, а ще й мешканець міста. Для когось навіть представник справжньої київської аристократії. Його періодично зустрічають десь у Києві, а потім розказують про ці зустрічі. Марина Яцик пригадує, як пересіклися в генделику в Гідропарку:

— Метр там разом із Миколою Вереснем культурно відпочивав, поки ми з пляжу забігли перекусити. А другий раз бачила його на Лютеранській, 6 — заходив до своєї мами, а ми у дворі курили цигарки. Так зраділи, побачивши його!

— Якось прийшли на виставу по його творах у Кінопанораму, і він бухав у буфеті разом з глядачами, — сміється Ірина Белоцерковець.

— Це Таня, вона поетеса.

— Добрий вечір, Таня. А я київський нероба.

Це коротка історія про те, як Тетяна Власова познайомилась із Лесем Подерв‘янським.

Улюблені цитати

Співрозмовники Вікенда підтверджують актуальність творчості Митця: використовують стікери з його цитатами в телеграмі, наносять їх на одяг та торби, а також постійно використовують у спілкуванні.

Поетеса Людмила Горова вперше почула його твори в 1996, коли була студенткою медунівера:

— Мені дали послухати касету з «Павліком Морозовим», і я пропала. Це була якась магія, важко було збагнути, чому мені це ТАК подобається! Воно ж з матюками! А пізніше вже відкрила для себе й інші твори. На виступах бувати не пощастило.