Як зʼявилася підвіска-хіт з каштаном, чому з ним не варто танцювати та чим покупці ранять керамістів? Марина, власниця майстерні Mara Ceramist, розповіла Вікенду, як обирала ремесло, пройшла шлях від втоми до любові до кераміки та яке тепер завдання з зірочкою має.
Марині 26 років. Вона вчилася на спеціальності декоративно-прикладного мистецтва. Керамікою зацікавилася 10 років тому, коли потрапила на підробіток до артмайстерні. І ось тепер має власну майстерню, де виготовляє чимало цікавих речей.
— По маминій лінії всі творчі. Я завжди любила майструвати з різних матеріалів: шила, ліпила з пластиліну, багато малювала, робила штучні квіти, фігурки з фольги.
У дитинстві ходила на купу гуртків, зокрема й гончарства, але тоді глина не зачепила. Закохалася в кераміку, коли після третього курсу пішла працювати в майстерню Sakhno Art. Думала, це лише підробіток на літо, але головний майстер Павло показав, наскільки кераміка може бути цікавою, складною та скільки всього можна з нею робити. Там же дізналася про традиційну українську кераміку. У коледжі не отримала там достатніх знань і не бачила цікавого майбутнього, нам навіть не випалювали вироби. А в майстерні мені прищепили любов до ремесла та вклали купу знань.
У Sakhno Art я працювала ще кілька років. Тоді зайшла в глухий кут, бо не могла робити те, що хочу, через велику кількість роботи в майстерні. Перестала розуміти, що далі. Зрештою захотіла щось змінити. Навіть думала більше не займатися керамікою, бо втомилася від неї. Зробила перерву, але вже скоро відчула, що не можу не ліпити. Знову з’явилося натхнення, і у 2020 році я почала втілювати власні ідеї.
Перші болі
Першими створила свічники фуріку. Вони займають особливе місце в серці, бо асоціюються зі свободою та натхненням. То був перший виріб, який я виставила на продаж. Проте заробляти почала лише за декілька років. Із мене майстриня краща, ніж підприємиця, довго не могла знайти правильний шлях продажу своїх робіт. А поки намагалася його намацати, заробляла в інших майстернях та на підробітку.
Як і багато майстрів-початківців, велася на блогерів, що обіцяли рекламу та багато підписників в інстаграмі. Рекламу вони робили, але толку не було. Усвідомила, що не завжди те, що подобається тобі, сподобається й іншим людям. У кожного майстра є технічно складні вироби: ти пишаєшся цією роботою, думаєш, що інші теж будуть у захваті. Але компліменти чуєш лише від інших майстрів, які розуміють, наскільки це складно.
На початку було боляче чути: «А чого так дорого, в магазині дешевше». Не всі розуміють ціну ручної роботи. Але на початку шляху майстерності ти це чуєш як: «Твоя робота не варта цих грошей, бо вона погана». Звичайно, зараз не так реагую, але тоді було боляче. Так я поступово набивала шишки, експериментувала й потроху розвивала майстерню. Сьогодні ні про що не шкодую, бо це справа моєї душі.
Питання часу
Ніколи не можу відповісти на запитання про те, скільки часу витрачаю на ту чи іншу роботу. Кераміка — довгий процес. Одну роботу можеш робити місяць, бо неможливо виконати одночасно всі етапи. Наприклад, почав ліпити роботу, а для наступного етапу виріб ще зам’який, тож відкладаєш його на декілька годин або й на цілий день, щоб підсох. Потім далі ліпиш. Залишаєш на тиждень (або й більше), щоб робота висохла, далі знову підправляєш. Потім випал — доба. Далі миєш, чекаєш, щоб виріб висох, розмальовуєш і знову випалюєш. У таких умовах важко порахувати, скільки ж часу врешті витратив на якусь конкретну роботу.
Поява підвіски-каштана
Робила прикраси, але тоді не було попиту, тож припинила. Потім розпочався бум на керамічних пташок, і я повернулася до прикрас, стала експериментувати.
Ідею з кулоном у вигляді каштана підказала замовниця. Вона прийшла з проханням зробити каштани на шию. Я давно хотіла зробити щось, пов’язане з рідним Києвом. Тому зраділа замовленню.
Для мене Київ — це дім. Важко уявити, щоб я жила десь, окрім улюбленого міста. Це велике, швидке місто, де ніколи не буває нудно, завжди є де погуляти, куди піти. Життя тут вирує та знайдеться що завгодно, на всі смаки. Люблю тут людей, вулиці та прогулянки під літніми зливами.
Доробила кулон і показала роботу в соцмережах. Виріб сподобався, тож люди стали замовляти ще й ще. Тож цим завдячую замовниці, яка захотіла носити частинку Києва, виготовлену мною. Тепер маю завдання із зірочкою: зробити ще щось таке, що настільки ж сподобається замовникам, як каштани.
Якщо у вас великий каштан, то на танці його краще не одягати, бо він неприємно битиметься об груди. Але з маленькими каштанчиками у мене такої проблеми не було. Оскільки це кераміка, то якщо впустите виріб на плитку або асфальт, він може розбитися. Тож краще не впускати.
Час очікування виробу на замовлення — 4-6 тижнів. Або можна обрати з наявних.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Силянки, ґердани та намиста. Як носити та де купувати;
Для Клавдії Петрівни й обіду з Трампом. Хто робить капелюхи в Україні;
Київ у серці. Добірка подарунків з каштанами;
Спортивні, вінтажні та повсякденні. Які корсети шиють українські виробники;