Київська набережна схожа на маленьке місто в місті: люди гуляють, бігають, сидять на камені. Чому кияни обирають не облаштовані для комфортного відпочинку сходи біля води? Вікенд вирушив на прогулянку, щоб розібратися, що приваблює киян, а що змушує нарікати.
Чому люди тягнуться до води?
Популярність набережної не випадковість, каже Алла Петренко-Лисак, соціологиня, доцентка факультету соціології КНУ імені Шевченка:
— Вода сама по собі має особливу привабливість у міському просторі. Берегова лінія завжди виступає зоною тяжіння, адже це місце поєднання природи та міського середовища. Людей притягує сама можливість бути поруч із річкою та бачити простір, який водночас і природний, і урбаністичний.
Є кілька причин, чому набережні стають улюбленими місцями містян.
- По-перше, це можливість споглядання. Дивитися на воду — наче коротка медитація. Сам процес споглядання вже є дією відновлення, вода символізує очищення, плинність і перезавантаження.
- По-друге, це соціальний простір, навіть якщо не спілкуватися безпосередньо. Люди можуть просто сидіти поруч, спостерігати за подіями на березі чи на воді. Це створює легкий, ненав’язливий контакт.
- По-третє, вода формує романтичну атмосферу. Блискіт хвиль, шум течії чи навіть невеликі плюскоти — усе це створює особливий емоційний фон, який асоціюється з романтикою.
- Четвертий момент — фізична активність. Уздовж річки приємно бігати, кататися на велосипеді чи просто гуляти. Це додає відчуття руху й оздоровлення тому, що ти разом з рухом води.
- І нарешті, набережна стає місцем подій. Берег часто працює як природний амфітеатр: тут зручно дивитися концерти, фестивалі чи навіть стихійні вуличні виступи.
— Річка завжди є межею між містом і чимось іншим — неконтрольованим, глибоким, вільним. Тому вихід на берег — це ніби портал у сповільнений час, — підсумовує соціологиня. Саме тому набережні збирають людей різного віку й соціальних груп: вони утворюють єдине поле, де місто й природа зливаються.
За що кияни люблять набережну?
Щодня набережна заповнюється сотнями людей, кожен знаходить тут щось своє. Ми розпитали містян, чим їм так полюбилося це місце.
Марія, 28 років, пояснює: «Це найспокійніше місце, яке можна знайти в центрі. Локація дуже зручна, місце для релаксу, що не вимагає тривалої дороги».
Максим, 30 років, фотограф, бачать у набережній унікальний урбаністичний простір. Він категоричний у своїй позиції: «Кому тут шумно чи не подобається велика кількість каміння, нехай ідуть на Труханів острів. Ця набережна — прекрасний приклад міської набережної. Її цінність саме в тому, що вона не намагається бути лісом чи парком, а залишається живою частиною міста».
Натискайте на фото для збільшення
32-річний Олексій згадує, що раніше бував тут не часто, але відкриття фудкорту змінило його ставлення: «Їсти та пити в спеціальній зоні з краєвидом на річку та захід сонця дуже вайбово. Відчуваєш себе як у найкращих закордонних клубах на березі моря».
Для молоді набережна стала місцем, де можна відпочити без конфліктів та галасу. Група дівчат, яким на вигляд 17—18 років, каже, що круто, коли можна прийти з компанією, і ніхто не буде чіплятися, як на Хрещатику. Тут вони почуваються вільно.
Маша, 25 років, приходить подивитися на графіті, присвячені загиблим героям, і знаходить у цьому простір для роздумів.
Для рибалок набережна — територія спокою і традицій. У них тут сформувалося своє ком’юніті. Петро, 67 років, каже, що ходить сюди десятиліттями, любить місце саме біля метро «Дніпро» через меншу кількість людей.
Що не подобається?
Як і будь-який міський простір, набережна має свої проблеми. Вони не змушують людей відмовлятися від улюбленого місця, але викликають нарікання.
Наталя, 35 років, зітхає: «У вихідний вечір хотілося б гарно одягнутися, прогулятися, але сісти ніде. У маленьких сумках пледи з собою не поносиш, тому беремо пакети». Вона додає, що лавочки можна було б поставити згори, не обов’язково біля води. З нею погоджуються Ольга та Микола, пара 45 років, що святкувала річницю: прогулянка була романтичною, маршрут зрозумілий — просто йдеш прямо. Проте під кінець вечора хотіли посидіти з келихом вина, а на сходах не ризикнули через холод.
Банальна, але неприємна проблема — сміття. Група молодиків, які несли великі пакети, зізнається, що посиділи на набережній, але змушені йти в центр, аби викинути сміття, адже біля них урн не було. Цю проблему підтверджує і рибалка Василь, 50 років: «Тут повно щурів. Як стає темно, взагалі немає куди від них діватися». Причина — велика кількість сміття.
Конфлікти між різними групами теж існують. Рибалка Петро вважає, що потреби рибалок ігноруються: «Я знаю, що рибалка сяде там, де він захоче, але хоча б якусь територію можна було виділити. Випадково можна гачком зачепити собаку, велосипедиста або перехожого».
З цим погоджується Соломія, яка гуляла з донечкою: вона хоче, аби дитина була ближче до природи, але боїться, що її зіб’ють велосипедисти чи зачеплять рибалки: «Прикро, що навіть на сходах є транспорт, хоча для велосипедів вільна верхня частина набережної. Проте там краще зробити доріжки», — додає вона.
Набережна не ідеальна, але має потенціал. Василина, 20 років, каже, що якби можна було брати в оренду каремати, робила б це з радістю. Також вони з друзями охоче долучилися б до соціальної ініціативи щодо облаштування набережної.
Спостереження авторки
Для прогулянки набережною я обрала вечір суботи. Маршрут почався від станції метро «Дніпро». Варто зазначити, що з цієї сторони я була вперше. Спочатку простір схожий на розширений тротуар, що йде паралельно гучній трасі. Відчуття, що ти біля річки, з’явилося не одразу, а перше, що впало в око, — жахлива кількість сміття та переповнені рідкісні урни.
Через кілька сотень метрів я почала зустрічати велосипедистів і людей на електросамокатах — місця для них було вдосталь. Пройшовши верхньою частиною близько 20 хвилин, я зрозуміла, що тут просто немає де присісти, і пішла далі.
Атмосфера кардинально змінилася ближче до Пішохідного мосту, куди я спустилася вниз. Тут був справжній натовп: люди сиділи на кожному вільному метрі, насолоджувалися заходом сонця. Попри бруд — старі пляшки та фантики, і запах річки — вони були розслаблені та щасливі, а гул машин відступав на другий план.
Пройшла вздовж каміння і не знайшла вільного місця, тож попрямувала до фудкорту на Поштовій площі. Там була величезна кількість людей, багато хто в ошатному одязі. Навколо грала музика, люди фотографувалися на тлі заходу сонця. Розкладених м’яких пуфів було замало на всіх присутніх.
Врешті я пройшла повз сходи, що ведуть до «МакДональдзу», і зрозуміла, що далі набережна майже порожня. У бік Оболоні людей майже не було. Я знайшла кілька порожніх лавочок і нарешті змогла спокійно посидіти та насолодитися заходом сонця.
Висновок
Ця прогулянка підтвердила дві основні проблеми: бруд та відсутність місць для відпочинку. Кияни та гості хочуть сидіти саме біля води, але холодні та брудні сходи — не найкращий варіант. Проте всі вже звикли і все одно повертаються. Потенціал набережної величезний, але щоб його розкрити, суспвільство має давати сигнал міській владі.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Красиві та занедбані: 6 набережних Києва;
Мистецтво спротиву та роздуму: як мінялися київські графіті;
«Кімната гніву»: що сердить українців;
