Колекція однієї книжки: шість історій про літературну одержимість

^{фото depositphotos.com}

Десятки екземплярів однієї книги — з різними обкладинками, плямами від кави та ароматом чужого життя. Вікенд спитав колекціонерів однієї книги, як в них з фантазією та що думають про власну одержимість.

Ржевська Дарія та «Аліса в Країні Чудес» Л. Керрола

Мій світ Аліси – не просто колекція, а жива історія пошуку себе. Це особистий портал в Країну Див

Як все починалося?

Усе почалося, коли мені було сімнадцять, і я навчалася на першому курсі Київського лінгвістичного університету. Одногрупниця малювала ескізи до «Аліси», і я мимоволі захопилася її ілюстраціями – особливо японськими версіями, де поєднуються ніжність, філософія і символізм. Мене завжди вабили годинники, дзеркала, деталі костюма Аліси. А ще я обожнюю логічні загадки та шахи — саме ті елементи, які роблять твори Люїса Керролла неповторними.

Колекція почалася з книги, яку подарувала студентка моєї мами. Потім я почала купувати нові видання сама, а згодом друзі й колеги вже знали про мою пристрасть і часто дарували примірники з різних куточків світу.

Цікавий факт про книгу

Мене завжди вражала історія псевдоніма Люїса Керролла. Свої математичні праці він підписував справжнім ім’ям – Чарльз Лютвідж Доджсон, але для літератури створив латинізований псевдонім:

• Lutwidge → Ludovicus → Lewis

• Charles → Carolus → Carroll

«Аліса в Країні Див» – не просто дитяча казка. Це глибока сатира на вікторіанське суспільство XIX століття, де за фасадом чарівного світу ховається критика абсурдності соціальних норм, бюрократії й моралі того часу.

Улюблена цитата

“Іноді я вірю в шість неможливих речей до сніданку.” – Біла Королева

Ця фраза для мене – про силу уяви. Вона нагадує, що іноді варто дозволити собі вірити в неможливе, адже саме звідти народжуються найсміливіші ідеї.

Скільки книг у вашій колекції зараз?

Наразі близько 250 примірників, серед яких переклади японською, корейською, китайською, арабською, грузинською. Кожен має свою історію: деякі – це випадкові знахідки у книгарнях, а деякі – подарунки від особливих людей. Найрідкісніша «Аліса в Країні Див» азербайджанською мовою: лише 16 сторінок, а ілюстрації виконані в стилі народів Кавказу. Найдивніша – японська книга-трансформер, яка розкривається на 360 градусів, утворюючи велику квітку. Я придбала її на честь 150-річчя виходу твору. Найдорожча – колекційне видання The Complete Lewis Carroll (Collector’s Library Edition), подарунок на день народження.

Чи збираєте речі, пов’язані з книгою?

Не можу назвати себе колекціонеркою “Алісиних” речей, але в мене є фігурки, годинники, посуд, шопери, прикраси й навіть колекційні карти. Це дрібниці, які створюють мій власний світ Країни Див.

_{натисніть, щоб краще роздивитися}

Як ви ведете облік книжок?

Я рахую не лише книги, а й місця, де їх придбала. Моя колекція – це своєрідна карта подорожей: кожна нова книга нагадує про певну країну, місто чи зустріч. Цих країн понад 30, а відвіданих міст в кожній країні — не менше п’яти. Три полиці в окремій книжковій шафі. І, здається, ці полиці ростуть разом із моєю любов’ю до «Аліси».

Уявімо, що ви маєте віддати колекцію. За яких умов погодилися б?

Я поки не готова цього зробити. Моя колекція – живий організм, який ще формується. Віддати її означало б віддати частину себе.

Що ця книга говорить про вас?

Для мене «Аліса в Країні Див» – це світ неоднозначності, віддзеркалення реальності з подвійним дном. У ній я впізнаю власний характер: прагнення до пошуку, сприйняття світу як гри у дзеркалах. Я впевнена, що існує інший світ – і часом варто до нього зазирнути, щоб знову знайти себе.

Яке питання ви б поставили Люїсу Керроллу, якби могли з ним поговорити?

Є два запитання, які мене не відпускають: чи вірите ви, що можна знайти вихід із Країни Див, і хто, на вашу думку, є божевільнішим: той, хто створює дивний світ, чи той, хто в нього вірить?

Kseniya Pietukhova й “Гобіт” Дж. Р. Р. Толкіна

Є книги, які ми читаємо, а є ті, в яких можна жити роками, змінюючі себе і спостерігаючі за змінами у світі

Як все починалося?

Колекція народжувалася випадково. Мені хотілося мати екземпляр книги, яка дуже вразила в шкільні роки. Читали ми її в 1997-му, першу я купила у 2007-му, а вже років через десять вони були буквально всюди.

Перекладати Толкіна доволі складно. Звісно, не настільки, як Керрола, але все ж. Тому дуже цікаво порівнювати різні переклади (мовами, які я розумію). “Гобіт” орієнтований на дітей, тож він простіший за інші твори про Середзем’я. На нього моїх знань англійської вистачає. І щоб читати, і щоб порівнювати переклади.

Улюблена цитата

Ви не уявляєте, які у нього приховані можливості! І він не уявляє. [Гендальф про Більбо]

Скільки книг у вашій колекції зараз?

Наразі маю сім екземплярів, але це не межа. Моя найдорожча книга — подарункове видання від «Астролябії», вони нумеровані й з автографом перекладача. Хоча перше видання від «Веселки» 1992 року недалеко від нього пішло за вартістю.

_{натисніть, щоб краще роздивитися}

Чи колекціонуєте «супутні» речі, що пов’язані з книгою?

Свідомо не збиралася, але тут друзі подарують, там на розпродажі трапиться… Так помаленьку і назбиралися закладки, кіндери, фігурки і тематична біжутерія. Але системи в колекції немає, і вона здебільшого про Володаря перстнів. Проте для мене це одна історія, я не сильно розділяю.

Уявімо, що ви маєте віддати колекцію. За яких умов погодилися б?

Важко уявити, щоб я комусь віддала своє «золотссссссе»… Втім, легше за все мені відпускати книги до таких самих книжкових драконів, як я. Отже, віддала б тому, хто буде їх любити, берегти й читати. І не малювати в них.

Що ця книга говорить про вас?

Для мене сага Дж. Р. Р. Толкіна про те, що дива творять звичайні пересічні істоти, а зовсім не легендарні герої. Але треба наважитись і не звертати з обраного шляху.

Наталя Карпова та «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері

Одна книга – сотні історій.

Чому саме «Маленький принц»?

Хочеться одразу зробити невелику ремарку: йдеться, звісно, про книгу, але я скоріш збираю не самі книги, а історії того, як вони потрапляють до мене до рук. Почалося все, коли дізналася, що друзі мають колекцію «Маленьких принців». Тоді я прочитала, що книга надрукована більш ніж на 300 мовах, і закохалася в ідею всі зібрати.

«Маленький принц» існує навіть мовами, на яких зараз розмовляють 100 людей у світі, або вже не розмовляє ніхто, або штучна мова, яку придумали для якогось космічного серіалу. Здобути такі видання — справжні пригоди.

В Німеччині є маленька друкарня, котра видала «Маленького Принца», мабуть, 50 мовами. Я замовила у них штук двадцять книжок. Двадцять книжок і всього одна історія на всі.

Цікаві факти про книгу чи автора

Дуже раджу книгу Мішеля Бюссі «Код 612. Хто вбив Маленького Принца?». І ви почнете дивитись на автора та саму книгу іншими очима. Кому присвячена книга, хто насправді зробив її відомою, хто є прототипом Маленького Принца та багато іншого. Історія навколо книги цікавіша, ніж вона сама.

Улюблена цитата

Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що у тебе з’явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше. Ніколи не скажуть: «А який у нього голос? У які ігри він любить грати? Чи ловить він метеликів?» Вони запитують: «Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки заробляє його батько?» І після цього уявляють, що дізналися про людину. Коли кажеш дорослим: «Я бачив гарний будинок з рожевої цегли, у вікнах у нього герань, а на даху голуби», – вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «Я бачив будинок за сто тисяч франків», – і тоді вони вигукують: «Яка краса!»

Скільки експонатів вже маєте?

Книг 50 точно є. Але я рахую цікавими історіями – не книгами.

Коли приїздиш в нову країну, в тебе обмаль часу, але чомусь поспішаєш на блошиний ринок, одразу бачиш книжкову розкладку книжок і там знаходиш видання 1973 року.

Або говориш гіду, що колекціонуєш ці книги, і він весь час водить тебе по книжковим магазинам, а потім влаштовує фотосесії книги на фоні гір та визначних пам’яток.

Або по роботі опиняєшся в новій країні, кажеш організаторам, що треба заїхати в крамницю за книгою, а виявляться що цією мовою востаннє видавали більш ніж 20 років тому. Видання у колекціонерів, але вони не хочуть розлучатись або просять дуже великі кошти. А через рік книгу видають обмеженим тиражем під якійсь проєкт. А організатори роблять неможливе, щоб дістати для тебе цю книгу.

Або коли друзі питають з різних куточків світу: а в тебе є грецька, фінська, французька? Навіть якщо є, я знаю, що це початок дуже теплої історії. Іноді книги передають через декількох людей, і книга з ними мандрує через декілька країн, поки потрапляє до мене.

Або коли люди, з якими ми знайомі лише по фейсбуку, дарують рідку книгу, бо хочуть, щоб її цінували, а не припадала пилом на горище.

А ще ж до 2015 року книжки можна було видавати тільки з малюнками автора. І книжки відрізнялись тільки мовами, а ззовні були всі однаковими. А зараз таке різноманіття різних варіантів оформлення! Відомі ілюстратори підключились, тепер видання — просто витвір мистецтва. А про лімітовані випуски я зовсім мовчу. І спробуй знати, де така колекція вийде і як здобути таке видання!

Яке питання хотілося б поставити автору, якби у вас була можливість?

Так хто ж він – той самий Маленький Принц?

Аліса ШИРВЖИТОК та «Аліса в Країні Див» Льюїса Керрола

Логіка та абсурд, шахи та чай, усмішка без кота та кіт з усмішкою – кожне видання книги додає новий рівень гри

Як все починалося?

Мене звуть Аліса, тому мені часто казали, що я з Країни Див. Коли прочитала цю книгу, була у захваті. Українське видання дуже сподобалась, але тоді в мене не було грошей. Проте була чудова подруга, яка подарувала книгу на день народження. З цього все й почалося. До речі, це дуже вдала книга для колекціонування, бо має дуже багато різних видань та ілюстрацій – від Сальвадора Далі до Яйої Кусами.

Цікавий факт про книгу

Історія про Алісу була створена для реальної дівчинки — Аліси Лідделл, доньки знайомого Л. Керрола. Він розповів цю казку під час прогулянки човном по Темзі, а згодом дитина попросила записати цю казку. Так з’явився рукопис «Alice’s Adventures Under Ground», який він подарував їй у 1864 році.

Улюблена цитата

Треба бігти щодуху, щоб тільки залишатися на тому самому місці. А щоб потрапити кудись інде, треба бігти вдвічі швидше!

_{натисніть, щоб краще роздивитися}

Скільки експонатів вже маєте?

Поки 13. Нещодавно подруга привезла мені лімітоване видання з магазину «Шекспір і компанія» з Парижу. А інша подарувала пазл у вигляді обкладинки цієї книги.

Уявіть, що ви повинні віддати вашу колекцію. На яких умовах та кому ви б погодилися це зробити?

Думаю, що заради перемоги України віддала б, на менше навряд погоджусь.

Що саме ця книга говорить про вас?

З «Аліси в Країні Див» почалась моя любов до сюрреалізму та символізму, в певному сенсі вона сформувала мій смак.

Яке питання хотілося б поставити автору, якби у вас була можливість?

Чи була Аліса для вас більше дитиною, яка слухає казку, чи відображенням вашого власного розуму, що грається зі сном, логікою й абсурдом?

Вадим І. та «Аліса в Країні Чудес» Л. Керрола

Кожна нова книга – це як кроляча нора, яка тебе поглинає, і пручатися цьому немає сенсу

Як все починалося?

В дитинстві «Аліса» приваблювала тим, що я не міг її зрозуміти. А ще тим, що половина книги складалася з роз’яснень щодо того, що насправді мав на увазі Л. Керрол і чому він так писав. Сама ж колекція почалася зі звичайної книги, яку можна було купити в магазині на той час. Прочитав її шість разів. Тоді вразив факт, що Льюїс Керрол був не професійним письменником, а професором математики. А книгу просто написав для доньки знайомих.

Улюблена цитата

Якби це було так, це б ще нічого. Якби, звичайно, воно так і було. Але так як це не так, так воно і не так. Така логіка речей.

Іншими словами – справжньої логіки речей не знає ніхто. Тому послуговується тією, якою йому зручно. Принаймні, так я це собі пояснюю. І мені подобається.

Скільки експонатів вже маєте?

Понад 60 книг різних видань, різними мовами, народжених в різні роки. Є примірники з дуже гарними ілюстраціями, є об’ємні поп-ап книги. Звісно, є класичні видання з ілюстраціями Джона Тенніела, є Сальвадора Далі, Яйої Кусама, Євгенії Гапчинської, Владислава Єрко. Є книга-лабіринт, комікс, збірка рецептів за мотивами «Аліси в країні Чудес», а одна моя книга за розмірами менша за коробок сірників.

Чи колекціонуєте «супутні» речі, що пов’язані з книгою?

Намагаюся не розпорошувати увагу. Мій інтерес у книгах, а не в усьому, що має бренд Аліси. Хоча нещодавно отримав в подарунок тематичний набір шахів – доволі цікаво.

_{натисніть, щоб краще роздивитися}

Уявіть, що ви повинні віддати вашу колекцію. На яких умовах та кому ви б погодилися це зробити?

Навіть уявляти не хочу. Добровільно віддавати не погоджуся. Тільки під примусом непереборних обставин. Тому не бачу такої людини. Мова може бути про хіба нащадків (хоча розумію, що інтерес мій особистий).

Що саме ця книга говорить про вас?

Мені подобається тверезий підхід, який намагається тримати Аліса, коли стикається з абсурдністю і невизначеністю світу навколо неї. Мабуть такого підходу слід дотримуватися і в реальному житті: довіряти і слідувати власному компасу, не зважаючи на зовнішні спроби збити тебе. Дуже хочу, щоб це було характеристикою мене також.

Яке питання хотілося б поставити автору, якби у вас була можливість?

Чесно кажучи, так і не зрозумів, чому Червона королева вирішила стратити Алісу. І чи дійсно дійшло б до цього, якби Аліса не усвідомила, що це лише колода карт і не прокинулася.

Жанна Пастовенська та книжка про Свинку Пепу

Колекціонувати книжку про Свинку Пепу – це як збирати архів радості, де калюжі важливіші за погоду, а сміх – універсальна мова щасливих людей

Чому саме Свинка Пепа?

Вона уособлює щось внутрішнє — таку прикольну дитину в мені, яка цікава до всього, любить розважатися й сприймає світ у яскравих кольорах. Моя колекція почалася з появою доньки, яка дуже любила Свинку Пепу. Спочатку я скептично ставилася до цих дивно намальованих персонажів, але першою іграшкою, пов’язаною з мультфільмом, став будинок Пепи. Потім з’явилися фігурки, книжки, предмети побути, канцелярія – все, що пов’язане з мультфільмом «Свинка Пепа».

Улюблена цитата

I am so pretty!

Скільки експонатів вже маєте?

Не знаю. Я не люблю рахувати щось. Це мене пригнічує. Мені просто подобається знати, що в мене це є.

Який примірник в колекції найдивніший/найрідкісніший/найдорожчий?

У мене є розмальовка, розрахована на дітей трьох – шести років, але з нею пов’язана дуже особлива історія. Це навіть не книжка, а невелика брошурка, яка для мене стала чимось на кшталт печива Мадлен у Пруста. Щоразу, коли я беру її до рук, оживають спогади про мою надзвичайно емоційну й прекрасну подорож до Парижа. Я купила її в аеропорту на зворотному шляху з Парижа до Відня, і відтоді вона нагадує про ті миті.

Я, в принципі, не можу сказати, що справді щось колекціоную. Для мене колекціонування звучить як щось чітко визначене рамками. А мій волелюбний дух, прагнення до експресивності та бурхлива вдача швидше ведуть до емоційних покупок, які підіймають настрій. Це радше речі, пов’язані з емоціями й приємними асоціаціями, ніж із класичним колекціонуванням, де все суворо підраховується й сортується.

Уявіть, що ви повинні віддати вашу колекцію. На яких умовах та кому ви б погодилися це зробити?

Саме слово “повинні” одразу вводить мене у стрес. Я могла б віддати свої артефакти лише тоді, коли відчувала б внутрішнє бажання зробити це, виключно від чистого серця, тому що хочу, а не тому, що мушу.