Тиск без електрики: якими були блекаути у війнах

Сараєво, 1996

У нашій війні блекаут як інструмент використовується не вперше в історії. Десь його застосовували як примус до переговорів, десь він став наслідком збігів. Історик Олександр Вітолін розповідає про те, як змінювалися атаки на енергетику та до чого це призводило в різних країнах.

Електростанції стали стратегічною ціллю ще в часи Другої світової війни. Варшавська електростанція потрапила під обстріл німецьких військ у вересні 1939 року, потім була взята німцями під охорону і в ході Варшавського повстання стала одним із плацдармів руху опору. Це була не єдина станція, за яку точилися битви, але перша в історії тієї війни. Відтоді міжнародне право застерігало від знищення критичної інфраструктури, від якої залежало цивільне населення. Однак для військових завжди залишалась лазівка, яка дозволяла удари по енергетичним об’єктам — якщо вони живили військові об’єкти, і це розв’язувало їм руки.

Північна Корея (КНДР)

23 липня 1952 року авіація ООН (а точніше американські військово-повітряні сили) завдала масового ракетно-бомбового удару по енергоструктурі північнокорейської енергосистеми. Північна Корея на два тижні поринула в темряву. Цим ударом американські військові сподівались залишити військово-промисловий комплекс без енергоресурсів і примусити корейських комуністів до переговорів. Однак мети досягнули лише частково.

Китай і СРСР швидко направили своїх спеціалістів і обладнання для відновлення енергосистеми критичних для північнокорейської армії об’єктів. Своєю чергою світ неоднозначно відреагував на знищення північнокорейської енергоструктури: пролунала як жорстка критика, так і зауваження, що варто було так зробити раніше.

Пересічні корейці без електроенергії опинились в інформаційній ізоляції, а це стало на руку комуністичному уряду. Якщо в часи Другої світової війни від електростанцій найчастіше залежали тільки найближчі населенні пункти, то блекаут 1952 року продемонстрував, що стратегічне значення енергосистем збільшилось у рази.

Югославія

Проголошення незалежності Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Македонії обернулася війною в центрі Європи з етнічними чистками. Все це поглиблювалось історичними образами та міжрелігійною ворожнечею. Високу ціну за незалежність сплатила Боснія. Серби тримали в облозі її політичний центр Сараєво майже три з половиною роки. Початок облоги ознаменував блекаут. За три з половиною роки боснійці зрізали всі дерева, спалили всі меблі, книги й дійшли до паркету. Навіть навчилися готувати їжу на автошинах. Запах був жахливим, але вибору не було. Війна в Югославії призвела до масової міграції в Європу. Під час облоги Сараєво загинула 11 541 людина. Для міста, яке до цього налічувало понад пів мільйона мешканців, це означало загибель кожного п’ятдесятого.

За п’ять років вже серби відчули, що таке блекаут. У 1999-му США вирішило підтримати Косово і її ВПС завдали 2300 ракетно-бомбових ударів. Для атаки по сербських енергосистемах американці використали нові графітні бомби. Графіт розсіювався в повітрі, осідав на високовольтні лінії та призводив до короткого замкнення. Зазвичай знеструмлення після графітової бомби тривало до двох тижнів. Тож нова американська зброя мала тимчасовий ефект і в цьому сенсі була більш гуманна.

Грузія

Після розпаду СРСР російські спецслужби підтримували сепаратистські рухи в Абхазії та Осетії. Це вилилося в Абхазьку війну. У цій війні на боці грузинів брали участь українські добровольці з УНА-УНСО. А Збройні сили Україні здійснили гуманітарну місію з евакуації грузинських біженців доставки гуманітарних вантажів.

Тоді грузинські енергосистеми власне не стали об’єктом атак. Відключення починались через локальні аварії, які поступово тягнули за собою все більші й більші. Однак війна позначилась на стані економіки та міжнародної торгівлі. Сакартвело не була в блокаді. Але охочих торгувати з грузинами було мало. У наслідку забракло хліба й пального. У 1994-му через аварії на місцевих станціях зупинилась промисловість. Електрика не подавалась навіть у лікарні. Для опалення використовували пічки-буржуйки, постіль гріли за допомогою цеглини, спали в одній кімнаті, яку було найлегше прогріти. Міста заполонили «ліві» дроти, якими від світлофорів і метро живили помешкання заможні люди.

Однією з головних проблем грузинської енергосистеми було те, що було часу й менеджерів, які змогли провести нормальний вихід із союзної енергетичної системи. Тому проблеми з енергетикою продовжилися після закінчення Першої війни в Абхазії та налагодження міжнародної торгівлі.

Вірменія

Після розпаду СРСР Вірменія втратила доступ до енергоресурсів через те, що Туреччина як союзник Азербайджану почала блокаду, а Грузія через війну в Абхазії не могла забезпечити нормальний транзит товарів і енергоресурсів.

В Єревані вирубили всі дерева. Містяни ніколи не знали, коли дадуть світло, тому ніколи його не вимикали. Оскільки лікарні ніколи не відключали від світла, то «ліві» лінії потягнулись від них. А от мешканцям регіону, який постраждав від землетрусу 1989 року й не встиг відбудуватись було набагато важче.

*^{«Залізне дерево». Пам’ятник деревам, які врятували людей від холоду. Єреван, Вірменія}*

Блекаут у Вірменії порушила смерть кримінального авторитета Рафаеля Багдасаряна. На його похорон прилетіли кримінальні авторитети, зокрема з Азербайджану. Для цього навіть на три дні поновили авіасполучення з ворожим Азербайджаном. Кримінальні авторитети домовилися, щоб на час похорон поновилась подача енергоресурсів. А коли похорон скінчився і кримінальники розлетілись, блекаут знову повернувся.

Навіть після закінчення війни Вірменія не змогла швидко відновити свою енергосистему. Для виходу з енергокризи довелося відновити діяльність атомної станції Мецамор, яку закрили з переляку після землетрусу 1989-го.

Сирія

У 2012-му виступи проти режиму Башара аль-Асада переросли у громадянську війну. Сирійського диктатора підтримав Володимир Путін, який направив в Сирію військових і відпрацьовував на сирійцях знищення енергоструктури. Для сирійців блекаут був болючим.

Через в’ялість світової спільноти російські війська перейшли на використання хімічної зброї. Демократичні сили Сирії були жорстоко придушені й отримали шанс скинути режим Асада тільки коли російські терористичні війська були ослаблені війною з Україною.