Привиди, снайпери та чужі літаки: як фіни дали чортів радянській армії

^{Покинутий на полі бою в січні 1940-го підбитий радянський танк Т-26}

З повномасштабним вторгненням Росії в Україну часто стали пригадувати радянсько-фінську війну та проводити паралелі. Дехто ж каже, що ці дві війни порівнювати не можна. Історик Олександр Вітолін розповідає про основні моменти того протистояння.

Вогнева міць на початку війни

На початку війни з Фінляндією більшовицька Червона армія мала вдвічі більшу кількість солдат, у п’ять разів більше гармат, вдесятеро більше літаків, у 25 разів більше танків. Радянські танки також переважали фінські за тактико-технічними показниками, але, як виявилося пізніше, їм було важче пересуватись у незвичних для них умовах. Особливо небезпечними для фінських дотів були танки з вогнеметами, які били струменем із суміші мазуту та керосину на 50 метрів. Фінляндія стала майданчиком для випробування важкого радянського танку КВ-1.

Водночас після вторгнення в Польщу в 1939-му вище командування мало настрій «закидати шапками», а військкомати поспішали виконати план з мобілізації, тому серед червоноармійців були щойно мобілізовані солдати, не вишколені до бою.

Лінія Маннергейма

Фінський кордон захищала лінія оборони збудована в 1920-1930 роках французькими та бельгійськими інженерами. Лінія оборони простягалася на 136 кілометрів. За колючим дротом і надовбами знаходились доти, добре захищені від прямого влучення. У 1937-му було зведено сім дотів другого покоління з гарматами, системою вентиляції, водопроводом, казармами, складами боєприпасів і продовольства, амбразурами для стрільби з ручної зброї, захищеними броньованими люками. На найважливішій ділянці доти були розташовані на відстані 100 метрів один від одного. Лінія Маннергейма комбінувала доти й шанці з природними об’єктами: болотами, озерами, річками. Сам Маннергейм вважав, що вогнева міць фінської лінії оборони не могла б завдати таких втрат радянській армії, якби не жалюгідна організація наступу ворогом.

Фінська самооборона

Самооборону фінів часом називають «шуцкор». Але це шведський переклад, який легше чіпляється до язика. Визнаємо: «суойелускунта» вивчити важче, ніж «паляниця». Самооборона виникла у Фінляндії у 1917 році, а бойові зіткнення з Червоною армією в наступні роки довели її необхідність. У 1939-му, напередодні війни, в лавах самооборони перебувало 111 000 фінів, в юнацькому відділенні — 30 000 підлітків, у жіночому — 105 000 представниць і 24 000 юначок. Таким чином у самообороні перебував кожен двадцятий фін. Самооборона найчастіше робила засідки й не втягувалась у затяжні бої. Найефективнішими в самообороні були снайпери, які зі своїх засідок на деревах наганяли жах на офіцерів і кулеметників. Самооборона була розпущена на вимогу СРСР у 1944 році.

Позиція Заходу

Фінляндія не мала жодних імперських замашок і дотримувалася нейтралітету. Разом із тим фіни розуміли, що проти Німеччини чи Радянського Союзу воювати довго не зможуть. Тому розраховували на підтримку держав західної демократії. Західні держави під час війни поставили Фінляндії 350 літаків, 500 гармат, 6000 кулеметів і боєприпаси. Та Фінляндія потребувала не тільки зброї, але й вояків. На боці фінів готові були воювати українські добровольці, але війна скінчилася перш ніж вони встигли прибути на фронт. Лише Швеція надіслала офіційно до Фінляндії авіаційний підрозділ Flygflottilj-19 з 16 літаками. Може здатись, що зовсім мало, але це була третина всіх ВПС Швеції та її було достатньо для захисту північних міст від бомбардувань.

Фінські «привиди»

Спочатку фінів лякала загроза ударів з повітря, але виявилося, що радянська авіація не така потужна, як здавалося. За даними архівів у ході війни 226 літаків Червоної армії були збиті зенітками та винищувачами, 74 зникли безвісти, 106 літаків після вильотів потребували серйозного ремонту, 191 літак вийшов з ладу з технічних причин. 25 радянських літаків поповнили ВПС фінів. Отже, хоча Червона армія мала більше літаків, але вона не змогла реалізувати свою перевагу.

Другий за результативністю ас Другої світової війни Ейно Ілмарі Юутілайнен почав свій бойовий шлях, збивши в 1940 році радянські бомбардувальник і винищувач. Загалом він збив 94 літаки й поступився тільки німцю Еріху Гартманну.

Юутілайнен також жодного разу не втратив свого відомого. Пізніше він написав спогади «Я бив „сталінських соколів“».

Думки Сталіна про війну

Хоча більша частина світу й навіть червоні командири вважали втрати Червоної армії ганебними, але Йосип Сталін запевняв, що Союз довів, що може перемогти всю Європу: «Ось ми три місяці й 12 днів воювали, потім фіни встали на коліна. Ми втомилися, війна закінчилася. Запитаємо, кого ми перемогли? Кажуть — фінів. Ну звичайно, фінів перемогли. Але це не головне. Фінів перемогти не Бог зна яка задача. Звичайно, ми мали фінів перемогти. Ми перемогли не лише фінів, ми перемогли ще їхніх європейських вчителів — німецьку оборонну техніку перемогли, англійську оборонну техніку перемогли, французьку оборонну техніку перемогли. Не лише фінів перемогли, але й техніку передових держав Європи. Не лише техніку передових держав Європи, ми перемогли їх тактику, їх стратегію. Вся оборона Фінляндії й війна велися за вказівкою Англії та Франції, а ще раніше німці їм здорово допомагали. … Головне в нашій перемозі — в тому, що ми розбили техніку, тактику й стратегію передових держав Європи, представники яких є вчителями фінів. У цьому основна наша перемога». Як показали величезні втрати Червоної армії у Другій світовій війні Сталін не зробив з фінської війни жодних висновків.

Лихо полоненим

Радянським офіцерам і солдатам, які потрапляли у фінський полон, пропонували залишитися у Фінляндії, отримати громадянство й роботу та попереджали про репресії, які чекають на них вдома. Але більшість полонених червоноармійців не повірила. Лише сотня чи дві вирішили залишитися. Інші були переконанні, що їх просто спокушає пропаганда. До СРСР повернулось 5770 червоноармійців. І невдовзі Берія доповідав Сталіну: «У Южському таборі утримуються 5175 червоноармійців і 293 людини з начскладу, переданих фінами за обміном військовополоненими. Оперативно чекістською групою виявлено 414 людей, викритих в активній зрадницькій роботі в полоні та завербованих фінською розвідкою для ворожої роботи в СРСР. З цього числа закінчені та передані прокурором до Воєнної колегії Верховного суду СРСР слідчих справ на 344 людини.

Засуджені до розстрілу 232 людини. Вирок виконаний щодо 158 осіб. Колишніх військовополонених у числі 4354 людей, на яких немає достатньо матеріалу для передачі в суд, підозрілих за обставинами полону та поведінки в полоні, рішенням Особливої Наради НКВС СРСР засудити до ув’язнення в виправних таборах терміном від 5 до 8 років».

Бий своїх, лякай усіх

Радянська влада на переговорах про мир поставила питання про звільнення з ув’язнення фінських комуністів. Антікайнен Тойво, вийшовши на волю, був обраний депутатом Верховної Ради Радянської Карело-Фінської РСР і Верховної Ради СРСР (депутати в СРСР просто легітимізували своїм існуванням волю партії). Та варто було Тойво почати цікавитись, куди поділися фінські комуністи, сліди яких у СРСР після 1937-1938 років кудись зникли, як його одразу відправили в довгострокову відпустку підлікувати нерви. А потім Тойво загинув, і його похорон пройшов максимально закрито.

Кінець фінського нейтралітету

До війни з СРСР Фінляндія дотримувалась політики нейтралітету. Після нападу СРСР і окупації Карелії Фінляндія вимушена була стати союзником Третього Рейху. Після нападу німців на СРСР у 1941-му фінські війська почали діяти на Карельському перешийку. Карельський фронт відтягнув частину сил Червоної армії та навпаки звільнив частину сил вермахту. Таким чином хоч Фінляндія не брала безпосередньої участі в облозі Ленінграду, але відтягала на себе частину сил і неминуче впливала на відстрочку її зняття. Проте якби СРСР не окупував Карелію та Фінляндія не втягнулася у війну, доля Ленінграду у війні була б інакшою.

Куусінен у Кремлі

Після окупації Карелії місцевий комсомол очолив 26-річний Юрій Андропов. Це допомогло йому зблизитись з Отто Куусіненом з найвищого партійного органу — ЦК ВКП(Б). У Центральному Комітеті Куусінен займався науковим комунізмом, написав підручник «Основи марксизму-ленінізму». Саме з покровительством Куусінена пов’язують злет Андропова. За життя наставника Андропов став Секретарем ЦК КПРС. А потім головою КДБ і врешті-решт Генеральним Секретарем ЦК КПРС. А Куусінена поховали у Кремлівській стіні.

Сучасне життя в Карелії

Карелія входить до переліку найдепресивніших регіонів Росії. Особливо вона вражає своєю бідністю та вбогістю на тлі колись рідної для неї Фінляндії. Але в регіоні часто можна побачити дорогі машини — це російські багатії поспішають до Фінляндії по санкційні товари. На сигнали карелів про демографічну кризу, економічний занепад і шкоду екології російська влада змогла знайти єдино можливу для цієї системи відповідь — Слідчий комітет Російської Федерації порушив справу про масове знищення військовополонених і цивільного населення фінами в карельських таборах в 1941-1944 роках. Замість того, щоб навести лад, Росія знову почала шукати фашистів.