Шукати тепла в землянці, іглу чи вз’яниці? Обмазатися жиром чи обкластися рабами? Історик Олександр Вітолін пригадує давні та дивні способи зігрітись, які використовувало людство в різні часи.
Інуїтська іглу
Фотографія іглу, складеної з брил снігу, викликала захоплення соцмережах (на обкладинці матеріалу). Переважна більшість світлин, які ми бачили, — це невеличкі тимчасові іглу для мисливців на два-три дні. Справжні іглу, які допомагають жити інуїтам в умовах вічної мерзлоти — це добре продумані снігові хижі, спорудження яких потребує значних зусиль і старанності. Значення має все: укладка брил від першого ряду до останнього, внутрішнє планування, яке нагадує мушлю равлика, лаз до іглу, проритий нижче рівня підлоги. Правильно збудовані іглу тримають без опалення температуру +15, коли навколо лютий мороз. Часто інуїти з’єднували між собою різні іглу за допомогою ходів. А ще будували іглу для громадських цілей, які могли вмістити до 20 осіб, де можна було навіть танцювати. Сьогодні іглу-готелі приваблюють туристів, але навряд чи хтось із нас захотів би жити в хижі зі снігу та льоду всю зиму.
Раби для «прогріву»
Якщо народи Півночі виживали в умовах вічної мерзлоти, то південні народи страждали навіть від того, що сидіння унітазу було не досить тепле. У древньому Римі в туалетах заможних римлян спеціальні раби проводили життя, зігріваючи сидіння для багатих відвідувачів. Раби так звикали до повітря туалету, що свіже повітря їм переставало подобатися, його навіть вважали шкідливим. Та навіть якщо не брати до уваги трагічну долю рабів, уявлення про приватність й особистий простір змінились настільки, що навряд чи хтось із нас хотів сидіння в туалеті, спеціально зігріте кимось.
Бурдюг
Хижі зі снігу і льоду не підходили нашим предкам, бо розтанули б щойно пригріло весняне сонце. Тому козаки, які не зимували в куренях на Січі, рили напівземлянки глибиною метр-півтора площею 3 на 5 метри. Далі робили стіни з плетеного хмизу, обмазували глиною та кізяками. Місця вистачало для невеличкої пічки й комори. Але те, що для козаків було тимчасовим зимівником, для бідняків часом ставало єдиним притулком. Історики завжди підкреслювали, що козаки не закривали на замок бурдюги, в яких зимували, а коли йшли на полювання, залишали на столі продукти для випадкових подорожніх. Це давало шанс на порятунок втікачам від панщини та невільникам з Криму. Бурдюг набагато легше будувати, ніж іглу, але для клаустрофобів і екстравертів він нічим не кращий за морози, від яких мав рятувати.
Жир
Як би людина не хотіла перечекати мороз у приміщенні, рано чи пізно їй доводилось вийти назовні: знайти дрова, на полювання, на варту. Тоді в пригоді ставав жир. Годився будь-який тваринний жир, бо якщо він міг захистити тварину, то й людині підходив. Хтось наносив його лише на відкриті ділянки обличчя, а хтось щедро мастив все тіло — залежало від загартованості й того, скільки часу треба було провести на морозі. Тим, коли і як змиється жир, особливо не заморочувалися. Головним було повернутися цілим і здоровим.
Кухня
Міцні фортечні мури рятували людей від ворожих армій і зграй бандитів. Але взимку замки й фортеці ставали холодною пасткою для їхніх мешканців, навіть у теплих Італії і Іспанії. Великі розміри не дозволяли дешево оплатити будівлі. Навколишні ліси буквально згорали в каміні. Архітектори були змушені шукати відповідь на питання, як зробити замок не тільки безпечним, але й теплим. Відповіддю стала така собі тепла підлога, запозичена від римлян, яка обігрівалась з нижніх поверхів, а згодом — система розгалужених труб, які можна порівняти з простенькими батареями. Але труби виготовляти було непросто, коштували вони дорого, тож їх могли собі дозволити лише заможні феодали. Тому власникам замку доводилось обвішувати своє велике ліжко балдахіном, який хоч якось утримував тепло. Набагато простіше було зігрітись прислузі, яка набивалась на кухні.
З проблемою опалення замків зіштовхнулись і мешканці села Нова Апша на Закарпатті. Кожен мешканець Нової Апші будь-що хотів побудувати будинок хоч на цеглу, але вище, ніж у сусіда. Так у Новій Апші постали маєтки на декілька десятків кімнат. Але як би власники новеньких маєтків не гралися в архітектурні забаганки, всі вони зіштовхнулися з проблемою — опалення «палацу» обходилось занадто дорого. Тож закарпатці вирішили зимувати в старих будинках, літніх кухнях, а ще краще — на заробітках в Європі.
Кізяк
З величезними палацами контрастували сільські хати. Поки заможні феодали спалювали в камінах ліси, селяни обмазували хати для теплоізоляції кізяком і ним же розтоплювали піч, бо дрова не могли собі дозволити. Кізяками опалювали ще й у 20 столітті. А коли війна змітала все на своєму шляху й на згарищі залишалися тільки сироти, то вони рятувалися у ямах із гноєм. Запах не був найбільшою бідою.
В’язниця
В оповіданнях О’Генрі та Ярослава Гашека злидні хотіли в будь-який спосіб потрапити до в’язниці на зиму, бо там вони мали б гарантовану пайку й ковдру на зиму. Автор антиутопії «1984» Джордж Орвелл у своїй першій повісті описав життя англійських волоцюг на основі автобіографічного матеріалу. У в’язниці Орвелл пробув всього два дні, спеціально спровокувавши поліцейських. А далі він блукав з волоцюгами по спеціальних притулках. Часом притулки відрізнялись від в’язниці тільки тим, що з них можна було піти у інший притулок. Пережите дало Орвеллу не тільки поживу для написання, але й змусило його переосмислити його ставлення до волоцюг. Наші сучасники жартують у соцмережах, що ліпше потрапити в дурку, де буде тепло та їжа, і приміщення відповідає дурощам сучасного світу.
Тепло людського тіла
Історія зафіксувала безліч спогадів про те, як закляклих від холоду рятували теплом тіл. Не оминула ця гірка чашу й Україну. Ось тільки один із небагатьох прикладів. Це свідчення українців, яких радянська влада вивезла на поселення в Красноярський край.
«З ешелону жінок з дітьми викинули на сніг, де не було нічого підготовленого для життя людей. Тому нещасні жінки утворювали коло, всередину кола ховали дітей і своїми тілами їх зігрівали. Інша група жінок вирубувала в снігу землянки і матері так чергувались, щоб вижили діти. Потім вже валили ліс і будували зруби».
Суцільнометалевий уніфікований блок (ЦУБ)
БАМ став черговим будівництвом століття, яке на справі виявилось не вартим вкладених у нього ресурсів. Прокладання залізної дороги в умовах Півночі потребувало окремих витрат на облаштування житло для будівельників. Відповіддю стали ЦУБи, які часто називають «цистернами» попри те, що циліндричні житлові блоки хоч і нагадували їх, але проєктувались саме для житла. Завдяки формі ЦУБи добре справлялись з проблемою теплоізоляції і захисту від холодних вітрів, а простотою забезпечували мінімальний комфорт мешканців. То в чому ж проблема ЦУБів? Вони були тимчасовим житлом, а для декого стали постійним, тож часом в’язні мали більше особистого простору, ніж вільні будівельники БАМу на схилі літ.
Килими
Килими довгий час були ознакою заможності, але радянські часи все змінили.
Килими стелили на підлогу та вішали на стіни: це зменшувало тепловтрати завдяки повітряному прошарку, а ще прикривало хиби будівництва та ремонту, давало додаткову звукоізоляцію, бо стіни були тонкими, і демонстрували статус хазяїв, бо купити чи дістати дефіцитні килими було непросто.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Теплі історії суворої зими. Як кияни підтримують інших;
Рецепти з перчиком: гаряче й гостро;
З лелеками та русорізом. Який мерч купувати, щоб війську допомагати;
