Єврейська любов Шолом-Алейхема. Як він жив у Києві

Одружився з ученицею, пустив спадок по вітру, грав на біржі, мав шістьох дітей. Хоча місто не було до нього надто привітним, він продовжував його любити. Історик Олександр Вітолін згадує київське життя Шолом-Алейхема.

Українським класикам часто дорікають за зацикленість на сільському побуті, за непозбувні бентеги й тугу. Тим часом у «Тев’є-молочарі» все це теж присутнє, але єврейського молочара знає та любить весь світ.

Соломон Наумович Рабинович народився 2 березня 1859 року в Переяславі. Його шанують як популяризатора мови «їдиш» (мова євреїв ашкеназі, які проживали переважно в східній Європі та Німеччині), називають єврейським Марк Твеном (Марк Твен назвивав себе американським Шолом-Алейхемом). Але ми поговоримо сьогодні про альтер-его Шолома-Алейхама — Менахема-Мендла.

Після закінчення єврейської школи 17-річний Соломон влаштувався домашнім вчителем Елімелеха Лоєва, який орендував землю та заробив цим чималі статки — євреї могли лише орендувати землю, але не володіти нею. Соломон навчав свою майбутню дружину — Годл Ольгу Лоєв. Їй тоді було 11 років. Коли дівчині виповнилось 18, вона одружилась з учителем проти волі батька. Хоча Елімелех Лоєв не прийняв цей шлюб, згодом все-таки простив молодят.

У 1885 році Елімелех Лоєв помер, і його статки успадкувала донька. Великі гроші підштовхнули Шолома й Ольгу переїхати до Києва. Тоді Київ стрімко розбудовувався й був сповнений спокус. Права євреїв на проживання в містах були обмеженими. Відносно безтурботне життя мали лише ті, що вважалися купцями першої гільдії. Решті доводилось платити хабарі, ховатися від жандармів або жити за схемою: працювати в Києві, а ночувати за містом. Позаяк у другій половині XIX століття євреї становили приблизно 11% киян й вели активне громадське життя.

Шолом Алейхем почав випускати альманах на їдиш «Єврейська народна бібліотека» з щедрими гонорарами. Для альманаху замовив статтю-дослідження про мову їдиш, завдяки чому мова отримала поштовх і стала популяризуватися (на жаль, більшість носіїв мови їдиш знищили пізніше під час Голокосту). Шолом-Алейхем встиг видати два альманахи. Статків Елімелеха Лоєва його зятю вистачило лише на п’ять років. Шолом-Алейхем намагався примножити багатства на київській біржі, але невдало вклав гроші й наробив боргів.

У 1890 році Шолом-Алейхем на три роки покидає Київ. За час його «мандрів» Ольга спромоглася виплатити борги чоловіка. У цей час Шолом-Алейхем починає роботу над циклом листів від імені Менахема-Мендла. У 1892-му вийшла перша книга листування Менахема-Мендла та його дружини Шейне-Шейндл, яка була присвячена невдалим оборудкам того на біржі в Одесі. У Києві Шолом-Алейхем продовжив працювати над листами Менахема-Мендла, за якими стояв його сумний досвід торгівлі на біржі. У 1896 році у Варшаві вийшла друга книга листів «Папірці. Єгупецька біржа», яка вже описує пригоди Менахема-Мендла в Києві.

У цьому і наступних творах Шолом-Алейхем називає Київ винятково Єгупець. Єгупець — змінена назва Єгипту, яка натякає на «єгипетський полон» євреїв. Певно, автор натякає на обмеження прав євреїв у Києві. Так, Менахем-Мендл пише своїй дружині, щоб вона писала йому не в Єгупець, а в Бойберик (Бобрик): «Коли будеш писати, пиши мені на моє ім’я в Бойберик, тому що в Єгупці мені жити не можна. Тому я цілими днями верчусь на Хрещатику біля біржі, а ввечорі їду в Бойберик. Там живе вся компанія біржовиків. Живуть на дачах, цілими ночами грають в карти (чоловіки разом з жінками — такий тут порядок). А рано вранці всі поспішають в Єгупець, а разом з ними і я».

Листи Менахема-Мендла попри те, що написані на межі XIX і XX століть, сучасні. Щоразу, коли Менахем-Мендл захопливо пише про «путивльські» або «мальцевські» акції, які його ось-ось збагатять, в уяві постає не Шолом-Алейхем з старих світлин, а молоді кріптоінвестори, валютні трейдери й інші. Але все це було заради Києва-Єгупца: «Коли я розвантажу свій «портфель», я сплачу «гільдію» і змогу жити в Єгупці з усіма як рівний». На ці слова дружина «скоробагатька» відповідає майже афористичним: «Людина готова стати маклером, лоточником, гицелем, аби жити в Єгупці, провались він скрізь землю!»

Менахем-Мендл часто згадує Хрещатик, біржу та кав’ярню «Семадені». Але описує місто немов провінціал, який не бачив інших великих міст. Кожне спостереження міста подається з перебільшенням: «Місцеві люди — ну прямо золото! Куди одеситам до них! Місцеві чоловіки і жінки такі сердешні, такі привітні! Єдиний недолік, що вони люблять грати в карти. Як тільки наступить ніч, всі приймаються за роботу, просиджують до ранку і кричать: «Пас!» Крупні зайняті грою, яка називається «преферанс», а ті, що дрібніші, грають в стукалку, в очко і в «тертель-мертель».

Так само перебільшеним видається і наступний опис: «Купця, який не збанкрутував хоча б три рази, тут і купцем не вважають. В інші часи банкроти обов’язково тікали. Тепер це вийшло з моди. Тут навіть не говорять «збанкрутував», говорять: «Він не платить». Тобто не бажає платить — і роби з ним, що хоч!»

Іншого разу Менахем-Мендл пише, що киянам байдуже, яка людина, головне, щоб в неї був гарний «виїзд», тобто коні.

А може Менахем-Мендл зможе вас здивувати оборудками з житлом? «В Єгупці з’явився новий вид спекуляції — будинками! Мабуть гадаєш, що в Єгупці купують будинки так само, як і в нас в Касриловці? Помиляєшся. Тут, коли купують будинок, його одразу ж несуть у банк і отримують під нього гроші; потім здають квартири і знову отримують гроші. Словом, купують будинок без гроша і становляться, в добрий час, домовласниками».

Стиль оповіді від першої особи Шолом-Алейхем майстерно використав при написанні «Тев’є-молочара». І так само емоційно передавав ставлення бідних провінційних євреїв до Києва-Єгупця: «От, наприклад,— кажу,— зять нашого різника. Що було б з нього, якби він не подався до Єгупця? Щоправда, перші кілька років він там добре намучився, мало не помер з голоду. Зате нині, дай боже і мені не гірше: уже переказує гроші додому. Він уже має намір забрати туди свою жінку з дітьми, але там не дозволяють їм жити. Спитаєте, а як він сам там живе? Дуже просто — поневіряється».

А коли Тев’є-молочар знайшов заблукалих дачниць, то йому віддячили тим, що навантажили підводу: «хто булку, хто рибу, а хто печеню, той курку, цей чаю з цукром, той горщик смальцю, а той слоїк варення». Повернувшись до дому Тев’є одразу ж наказав дружині будити дітей, щоб і вони поласували «єгупецькими стравами».

І нарешті в «Химерах» Тев’є їде до Єгупца продати масло й сир і зустрічає там Менахема-Мендла: «зиркаю на вбрання бідолахи: потріпане в багатьох місцях, а чоботи, вибачайте, страшенно стоптані». Тим не менш наслухавшись від нього про акції і людей, для яких десять тисяч стають смішними грошима, Тев’є довіряє тому свої гроші. Звичайно, його надія розбагатіти так і залишилась химерою. Тут хочеться підкреслити, якщо українським класикам драматичні фінали не прощають, то читачі Тев’є, схоже, саме за них і полюбили Шолом-Алейхема.

Трохи відволічусь від «єгупецьких» пригод героїв Шолома-Алейхама і зверну увагу, що «Тев’є-молочар» приніс письменнику визнання, але не гроші. Шолом-Алейхем не міг вдало розпорядитися не тільки успадкованими капіталами, але й власними авторськими правами. Лише під кінець життя його друзі й шанувальники викупили у видавців авторські права та повернули їх письменнику.

*^{Збірка оповідань на їдиш, куди увійшов і твір «Тев’є-молочар», з фотопортретом і автографом Шолом-Алейхема}*

Листам з Єгупця прийшов кінець, коли в Києві почалися погроми, спровоковані справою Бейліса. Письменник вирішив емігрувати разом із родиною. Та він не забув про Менехаме-Мендла. Спочатку Шолом-Алейхем зібрав і видав єдиним виданням «книги листів», які раніше друкувались розрізненими частинами. А в 1913 році в Варшаві в газеті «Гайнт» почав новий цикл листування між Менахемом-Мендлом із Варшави і Шейне-Шендл, яка залишилась в Карсиловці.

З тих листів нам варто звернути увагу на зросійщення українського єврейства, яке не могло залишити Шолом-Алейхема (а отже, і Шейну-Шендл) байдужим. Один з листів з Касриловки описав моду на російську мову в провінції: «Сватання розстроїлось, — як каже моя мати: «Була нареченою — стала дівицею». Що ж зробив Шолом-Зейдл? Ні за що не здогадаєшся! Він, Шолом-Зейдл не придумав нічого кращого, ніж розпустити чутки, що він сам не хотів цього сватання. Чому? Бо його синуля сам не захотів таку наречену через те, що вона неправильно говорить російською. Що ж це буде, коли його син закінчить навчатися на провізора і стане аптекарем, яка ж в нього буде дружина, яка не вміє правильно говорити російською? Ну що ти на це скажеш? Щоб такого батька не поховали раніше сина, да щоб помер він раніше смерті! А хто ж в тому винен, як не вона сама, я маю на увазі балувану єдину доньку тітки Крейни. На що їй сдалося говорити російською з таким шарлатаном? Я б з таким стала говорити, тільки зовсім з глузду з’їхавши! Думаєш, вона одна така? Нині в нас всі дівчата такими стали. Коли йдеш на прогулянку в суботу на прогулянку, ніякої іншої мови, крім російської і не почути. «Іздрастітє, Розечке!» — «Іздрастітє, Сонічке!» — «как поживаєте, Розечке?» — «Благодарю вас, Синічке!» Прям зло бере. Що це таке? Через те, що в Єгупці всі дівчата зросіщилися і говорять російською, так нашим теж знадобилося болтати російською».

Врешті-решт Шолом-Алейхему разом із родиною вдалося виїхати до США, але 13 травня 1916 року він помер. Літературна спільнота завдяки письменнику полюбила і «Єгупець» і не забуває та відвідує українські місця пов’язані з автором «Менахема-Мендла», «Тев’є-молочара» і «Хлопчика Мотла».