Станції київського метрополітену мало хто розглядає як туристичні чи прогулянкові локації. Ми всі звикли сприймати міський транспорт як щось функціональне. А Вікенд впевнений: станції підземки мають чим дивувати. Треба просто знати, що шукати. Даємо підказки.
Святошинсько-Броварська лінія, вона ж червона гілка або М1 — 18 станцій, 22,7 кілометра, 38 хвилин від однієї кінцевої зупинки до іншої
«Академмістечко»
Єдина станція в Києві, яка розташована не лише в Києві. Частина платформи адміністративно належить місту Ірпінь. Ідея будівництва народилася в 1980-х роках, але проєкт вдалося реалізувати лише на початку 2000-х. На 2027 рік анонсували реконструкцію, у межах якої планують зробити підземні галереї з магазинами.
«Житомирська»
Єдина, де на колійній стіні (там, де платформа), окрім назви «Житомирська», написане й словосполучення «станція метро». Поки проєктувалась, носила кілька різних «імен» («Проспект Перемоги», «Станція Крамського», «Академічна»), але дорога на Житомир вирішила долю станції.
«Святошин»
Коли проєктували «Святошин», в Радянському союзі велася активна політика боротьби з надмірностями. Тож станція мала отримати мінімалістське та суворо функціональне оформлення. Втім, автори проєкту змогли додати інтер’єру індивідуальності й кинули виклик архітектурному аскетизму. Оцініть ті колоски на стінах!
Раніше назва станції була довшою на одну літеру — в 1991 році з набуттям Україною незалежності останню літеру «о» вирішили прибрати.
«Нивки»
Одразу після відкриття станції всередині можна було знайти 38 дверцят, які закривають технологічні ніші з кабельними каналами. Замість стандартних сірих люків майстрині «Софійської гончарні» Ніна Федорова, Галина Севрук, Ганна Шарай виготовили вручну керамічні плитки з зображенням фантастичних звірів і птахів. На жаль, під час ремонтів та реконструкцій близько третини унікальних плакеток втрачено, але на платформі все ще можна побачити близько 25 автентичних дверцят.
«Берестейська»
Будівництво станції було технологічно складним через перепад висот із сусідньою «Шулявською»: протягом кілометра потяги різко підіймаються або спускаються на 42 метри, в цілому перепад досягає 80 метрів. Кажуть, під час руху іноді навіть закладає вуха.
Станцію було урочисто відкрито у 1971 році — з концертом та подарунками для перших пасажирів.
«Шулявська»
Станція планувалася не такою глибокою, але втрутилися ґрунтові води та близькість річки Либідь, тому довелося імпровізувати з дренажними системами та опускатися нижче.
Цікаво придивитися до оформлення колон на платформі. На перший погляд це лише різноколірна кахельна плитка, але не все так просто. Станція носила назву «Більшовик» — на честь розташованого неподалік машинобудівного заводу, а декор на плитці — це декоративна алюзія на шестерні заводу, які символізують прогрес, розвиток та рух.
«Політехнічний інститут»
Тут вперше застосували залізобетонні пілони (колони) замість чавунних, які ставили на станціях до цього. Підбили фінансові підсумки — вийшла колосальна економія, і це вирішило долю нових стандартів метробудівництва: від дороговартісного та важкого чавуну можна було відмовитися.
А ще це одна з небагатьох станцій, яку жодного разу не перейменовували.
«Вокзальна»
Станцію будували за часів «холодної війни», тому спроєктували як надійне укриття та навіть ізольований бункер. З цієї ж причини вентиляційні виходи на вулиці закриті спеціальними броньованими ковпаками.
Частину мармуру, яким облицьована станція, привезли свого часу з Казахстану.
«Університет»
Станція оздоблена унікальним розкішним рожевим мармуром. Камінь шукали у Вірменії та Грузії, але згадали про покинуте Новоселицьке родовище на Тернопільщині. Відновили спеціально заради декорування «Університету». До речі, колись саме там видобували мармур для оздоблення представницьких будівель у Відні та Будапешті.
Рожевий мармур на думку геологів — не мармур взагалі, а викопноносний вапняк, що б це не означало. Він прекрасно полірується, тому виглядає благородно та ошатно. Цей камінь колись був частиною прадавнього океану, тому на поверхні можна віднайти абсолютно справжніх амонітів, наутолоїдеїв та інших вимерлих молюсків. Йдеться не про один-два екземпляри — спробуйте порахувати знахідки, будете приємно здивовані.
«Театральна»
Станцію називають одним із технічно найскладніших проєктів в історії київського метробудівництва. Її вбудовували в уже наявну лінію — для цього довелося прокласти нові тунелі, перевести потяги на інші рейки, демонтувати старі конструкції, побудувати нові, а потім повернути рух в потрібні колії.
Деякі композиційні рішення станції зараз видаються нелогічними та порожніми — це тому, що раніше станція носила назву «Ленінська» та мала відповідні елементи монументального декору. Частину просто прибрали, інші накрили новими. Але «театральні» ліри, маски, вінки та інше від початку були частиною декору станції.
«Хрещатик»
Станція, яку спочатку побудували з одним виходом, сьогодні має цілих три — два додаткових добудували пізніше, коли зрозуміли, що поточних можливостей недостатньо.
Декор станції створювався наприкінці 50-х років минулого сторіччя, коли Україну представляли як «квітучий край», тому на стінах багато винограду, соняшників, дубового листя та інших ботанічних елементів. Обов’язково відшукайте кукурудзу — данину Хрущовській любові до цієї культури.
«Арсенальна»
Коли будете спускатися, зверніть увагу на конструкцію проміжного вестибюля. Через певні технологічні складнощі купольну частину побудували на поверхні, а потім вже опускали — фактично закопували — на потрібну глибину.
До речі, про глибину. До 2022 року «Арсенальна» була абсолютним світовим рекордсменом за цим критерієм, а потім у китайському місті Чунцін взяли й поламали нам привід для гордості.
Це єдина в Києві станція метро, побудована за «лондонським» типом: середній зал короткий, має проходи до платформ, а середня частина закрита, там розташовані службові приміщення.
«Дніпро»
Щоб потрапити на платформу, треба піднятися з вулиці або їхати-їхати-їхати одним з найдовших у Києві підземним перегоном. З-під землі пасажири виринають на світло — такий собі спецефект в дусі старого кіно. Зверніть увагу, що «Дніпро» — єдина київська станція без даху: навіть під час снігу або дощу доводиться чекати потягів просто неба. Такий ось архітектурний задум.
Міст через річку будували 5 років поспіль, а ефектну відкриту станцію часто фотографували для публікацій в архітектурних журналах.
«Гідропарк»
У станції є додаткова платформа, яку в 1973 році збудували, бо через велике пасажирське навантаження не вистачало потужностей платформи, що існувала. У 1985 році її перестали використовувати за призначенням, проте сама конструкція залишилася. Кажуть, зараз платформу використовують не за початковим призначенням, а для службових потреб.
«Лівобережна»
Першу на лівому березі Дніпра станцію відкрили у 1965 році. Пасажиропотік швидко виріс, тому до вже зведеної платформи добудували нові вестибюлі, які розвантажили станцію.
Дизайн «Лівобережної» доволі простий та функціональний, однак підніміть голову і роздивіться декоративні керамічні квіти-вставки під навісом. Це елемент оздоблення, який дістався «Лівобережці» від типових наземних проєктів 60-х років.
«Дарниця»
У колонах на платформі станції більшість бачить лише суворе функціональне рішення, і мало хто здогадується, що архітектори зробили їх тонкими та «стрункими» як відсилання до стовбурів сосен Дарницького лісу, який на момент будівництва підходив впритул до станції.
«Чернігівська»
Напевно, неозброєним оком побачити складно, але це єдина станція нашої підземки, побудована практично горизонтальною. Зазвичай платформи мають 3-5% ухилу (для водовідведення та з інших технічних причин), а «Чернігівська» в цьому питанні — унікальний проєкт.
Дизайн станції лаконічний — декору, прикрас, барельєфів, решіток, цікавих кольорових рішень ви не знайдете. Втім, над сходами одного з виходів є невеличка мозаїка. Зможете відшукати?
«Лісова»
На платформі станції «Лісова» використаний цікавий декоративний прийом: між мармуровими колонами встановлені ковані конструкції зі скляними елементами. По суті, це не вітражі, але дуже схоже. У них можна відшукати дзвіницю Лаври, широку річку, силуети будівель.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Найкрасивіші та найжахливіші: кияни про улюблені та не дуже станції метро;
Для молоді, роздумів і тривоги: відгуки киян про станції метро;
Будуй, нумеруй, не рекламуй. Чого кияни чекають від метрополітену;
Перейменовані станції: як міняють назви в метро Києва;
Метро на фотоколажі. Як працює стріт-фотографка;
Довгий чи короткий. Як обрати перехід з «Хрещатика» на «Майдан Незалежності»;
Поїхали! Як машиніст метро став блогером;
Секретна гілка та доісторичні істоти. 24 факти про київське метро.
