Від Ватикана до Америки: 12 польських друзів України

Від Ватикана до Америки: 12 польських друзів України

Робота Вікторії Родзінської для онлайн-виставки Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки на тему «Україна-Польща: дружба крізь віки»

Українсько-польська історія повниться як спільними перемогами, так і взаємними кривдами. Ще недавно ми мірялися жертвами та образами. Але велика війна посунула всі образи на задній план і нагадала про загальнолюдські цінності. Сьогодні Польща приймає наших біженців, ділиться озброєнням, надсилає гуманітарну допомогу. Історик Олександр Вітолін згадує видатних друзів України з Польщі.

Іван Павло II

Звичайно, пастирський обов’язок Папи Римського не варто плутати з дружбою, але, проповідуючи перед усім світом, він ніколи не забував про Україну. Під час аудієнції з предстоятелем Української греко-католицької церкви Йосипом Сліпим Іоанн Павло II порушив протокол: підвівся та сам підійшов, щоб виявити повагу й привітати багаторічного в’язня радянських тюрем. У липні 1988 року Ватикан відсвяткував 1000-ліття хрещення Русі. А у 2001-му в Києві Папа Римський вшанував цю подію ще раз у посланні: «Київ, у певному значенні, відіграв роль “Господнього предтечі” між численними народами, до яких, виходячи звідси, пізніше дійшла благовість спасіння. … У ці дні, коли я, як прочанин, відвідую вашу Землю, молю Бога разом із вами, щоб це ваше покоління на початку нового тисячоліття було на висоті славних традицій минулого». В останні місяці свого понтифікату кволою рукою благословив Помаранчеву революцію.

Станіслав Вінценз

Народився в 1888 році у Слободі-Рунгурській на території сучасної Івано-Франківської області, ця територія входила тоді до складу Австро-Угорської імперії. Навчався в Коломиї, Стрию, Львові. Після розпаду Австро-Угорської імперії у 1919-му відмовився від участі в бойових діях Польської Республіки проти ЗУНР, не бажаючи воювати з гуцулами. Сорок років присвятив написанню свого головного твору — епопеї про Гуцульщину «На високій полонині». Власним коштом встановив пам’ятник Івану Франку. Внаслідок радянської окупації Західної України мусив тікати від НКВС, з еміграцією йому допомогли українці. «На високій полонині» принесла письменнику славу «Гомера Гуцульщини».

Єжи Гоффман

Єжи Гоффман з Богданом Ступкою

Народився в Кракові, але частину дитинства провів у Тернополі, поки його родину не депортували до Сибіру. У 1999 році він екранізував роман Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем». Кіно про велику війну між козаками та шляхтою змусило однаково пишатись своєю історією і українців, і поляків. Також зняв документальний фільм про Україну «Становлення нації». У 2014-му виступив з підтримкою України під час російського вторгнення.

Лех Валенса

Лех Валенса разом з Віталієм Кличком

Успішний борець з комуністичним режимом, який у 1983 році отримав Нобелівську премію миру. У 1990-му Валенса став президентом Польщі. 2 грудня 1991 року сталася історична подія в польсько-українських стосунках: Польща першою у світі визнала незалежну Україну, після того, як днем раніше, український народ підтвердив на референдумі Акт проголошення незалежності України. У 1993-му з офіційним візитом він відвідав Україну. Лех Валенса — прихильник вступу України до Європейського союзу. У 2004-му висловив підтримку Помаранчевій революції в Україні. Після окупації росіянами Криму заявив, що Путіна треба судити у Гаазі. У 2018-му підтримав висування Олега Сєнцова на Нобелівську премію миру.

Збігнєв Бжезінський

Народився у Варшаві, у тридцятирічному віці набув громадянства США. Бжезінський — політолог, соціолог, державний діяч США, геостратег, автор однієї з найвідоміших праць 20 століття, присвяченій геополітиці, — «Велика шахівниця». У 2014 році Бжезінський висловився з приводу початку російської агресії: «Росіяни внесли в ці відносини ірраціональність і пристрасність, вони провели бандитську атаку на Крим, замаскувавши її, як це зробила б мафія. Але їм слід остерігатися застосовувати такий підхід до всієї України — це призведе до значно потужнішого вибуху в серці Європи, до конфлікту, яких світ не бачив від 1939 року. … Вважаю, теоретично можна уявити варіант стабілізації України спільно з Росією. Але, повторюся, ми маємо справу з лідером, який не може раціонально прорахувати, що буде корисно для Росії. Він воліє волати до примітивного націоналізму та спирається на молодь з манерами хуліганів, що лупцює всіх, хто з нею не згоден. Повторюю ще раз: ми повинні бути єдині у своїй відповіді». Бжезінський був прихильником передачі зброї України, при цьому він заявляв: «Я не думаю, що хтось зобов’язаний захищати незалежність країни, якщо ця країна не готова захищати її сама».

Анджей Вайда

Батька Анджея Вайди в 1940 році розстріляло НКВС під час Катинського розстрілу. Ставши режисером, Вайда протестував проти чинного режиму через створення «кіно морального неспокою». У 2000 році отримав почесний Оскар, ставши єдиним польським режисером, що має цю нагороду. У 2008-му Віктор Ющенко нагородив Анджея Вайду орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня за визначний особистий внесок у розвиток українсько-польського культурного співробітництва. У 2014 році разом з іншими польськими кінодіячами виступив на підтримку України. У 2015-му в інтерв’ю назвав росіян імперською нацією: «Імперіалістичне мислення притаманне всім росіянам, воно є їхньою традицією. Та й не лише росіянам, а всім, хто жив при СРСР. Вони хочуть усе повернути. … Справжня проблема в іншому — в Україні досі є люди, які все ще хочуть до Росії. Я пам’ятаю політику, яку проводив СРСР після війни: усі військові, які закінчували службу за кордоном, там і залишалися».

Єжи Ґедройць

Народився в Мінську. У роки Другої світової війни був у складі польських сил, які продовжували воювати за підтримки Великобританії. У 1947 році в Парижі заснував польський часопис «Культура», до якого запрошував найкращих публіцистів, серед яких були: Богданом Осадчук, Юрій Лавріненко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, Іван Кедрин. Саме завдяки «Культурі» Юрій Лавріненко видав антологію «Розстріляного відродження». Антологія стала дуже популярною та згодом передруковувалась українськими видавництвами, часто без згадування ролі польського часопису. У 1977-му опублікував «Декларацію української справи», в якій разом з іншими інтелектуалами еміграції висловився за відновлення української державності, яка стала б початком для визволення інших країн соцтабору. Видання проукраїнської «Культури» викликало невдоволення не лише комуністів, але й польських радикалів, які не готові були до примирення з українцями, але Єжи Ґедройць не зважав на їхнє невдоволення.

Яцек Куронь

Народився у Львові в 1934 році. Захоплювався комуністичними ідеями, але поступово все більше висловлював незадоволення чинним режимом у Польщі, організовував студентські страйки. Був засуджений за розповсюдження відкритого листа з критикою режиму. У публіцистиці 1970-х років задекларував визнання права України на незалежність. Популяризував гасло «Немає вільної Польщі без вільної України та вільної України — без вільної Польщі». У 1990 був почесним гостем установчого з’їзду Об’єднання українців в Польщі. Куронь брав активну участь у встановленні українсько-польського діалогу на політичному та міждержавному рівні. Він підтримував українську меншину в Польщі. Також залучався до обговорень історичних українсько-польських подій, зокрема на 50-ту річницю операції «Вісла» став одним з ініціаторів її засудження, брав участь у дискусіях і заходах стосовно подій на Волині 1943 року.

Адам Міхнік

За часів Сталіна його батько був партійним функціонером на заході Україні. Пізніше він усвідомив свою помилку та виховував сина з тим, що треба бути на стороні українців. Формування світогляду Адама Міхніка проходило під впливом Яцека Куроня. Як редактор «Газети виборчої» досі впливає на громадську думку в Польщі. Критикує польських політиків за «глупоту, шовінізм і підлість», коли мова заходить про Волинь. При цьому Міхнік не вважає, що була одна жертва й один кривдник: «Ми … українці, і поляки — маємо спільну рису: синдром невинної жертви… маємо історичне переконання в тому, що ми для всіх були добрими, а нас кривдили. Це не є правдою ні щодо поляків, ні щодо українців». У 2014-му Адам Міхнік назвав Путіна бандитом і з оптимізмом оцінив українсько-польські відносини: «Треба оцінювати Путіна без жодних ілюзій. Якщо він вважає, що може щось зробити, то він це зробить. Якби я жив у Латвії чи Естонії, я б спокійно не спав… У Польщі ситуація інша. Тут немає жодної російської меншини. У Польщі, звичайно, є елемент проросійської п’ятої колони, але суспільний настрій такий, що вони сидять тихіше води, нижче трави. Вони бояться. Польща зараз така антиросійська і така проукраїнська. Це цікаво. Адже в Польщі завжди були українофоби. Але зараз тихо сидять і прихильники Путіна, і ці українофоби. Я боявся, що вони зараз підійматимуть теми УПА, Волині, Бандери, але ні, мовчать».

Катажина Квятковська-Москалевич

У 2003-му Катажина разом з іншими волонтерами приїхала до Харкова відновлювати центральний сад імені Тараса Шевченка. Місто їй сподобалось, і вона залишилась на навчання у Харкові. В інтерв’ю польська репортерка зізналася, що Помаранчева революція «зшила» її з Україною. Вона записувала історії учасників Помаранчевої революції, а потім і Революції гідності. Десять років українських подій втілились у книгу «Вбити дракона. Українські революції». Книгу без хепі-енду, бо всі описані історії є наслідком років, коли кожна людина відмовлялася виконувати обов’язки громадянина. Катажина зізнається, що їй подобається український гумор і самоіронія. Репортерка планує написати «Вбити дракона 2», яка, можливо, цього разу завершиться хепі-ендом.

Олександра (Ольга) Гнатюк

Народилася в родині українця, якого депортували з Холмщини за те, що він українець, і польки, яку депортували зі Львова як польку. Зацікавлення українською культурою в Польщі, зі слів самої Ольги Гнатюк, нагадувало їй пошук Атлантиди. Вона обрала україністику. У 1992 році стала кандидатом філологічних наук, захистивши дисертацію на тему «Українська барокова релігійна пісня», а у 2004-му здобула ступінь доктора наук, написавши монографію «Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність», яка отримала нагороду імені Єжи Ґедройця. З 2006-го до вересня 2010-го працювала радником з питань культури й науки посольства Польщі в Україні. З жовтня 2010-го керує спільною магістерською програмою Києво-Могилянської академії та Варшавського університету. У 2015-му бестселером стала її книга «Відвага і страх», присвячена львівській інтелігенції, яка поставала перед викликами двох тоталітарних режимів протягом 1939-1945 років. Книжка здобула гран-прі XXII Форуму Видавців у Львові.

Гурт Enej

Учасники гурту Петро та Павло Солодухи мають українське походження. Вони починали свою творчість з інтерпретацій української народної музики. Але гурт не варто відносити до діаспорних. У гурті також грають польські музиканти, він отримує схвальні відгуки польських журналістів, виступає на фестивалях. У 2014-му гурт Enej записав пісню «Біля тополі», яку присвятив загиблим українським воякам.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Повстанці проти паханів: як українці почали розвал ГУЛАГа;

Непорушні та величні: міфічні захисники Києва;

Бандера, Привид, ЗСУ: патріотичні товари українських брендів;

Бийся та перемагай: 12 подвигів повстанців;

Брехливі перемоги: як працює російська пропаганда на війні.