Заповідник рисаків та азарту. Занедбане місце, де зустрінеш блогерів, дідів і родини з дітьми. Територія спорту та ставок. Вікенд відчув сумний вайб київського іподрому й розказує про побачене.
Редакція не підтримує експлуатацію тварин чи ставки на спорт. Але іподром працює, люди на трибунах є. Тож ми поїхали, подивилися й розповідаємо, що до чого. До претензій та обговорень готові.
Кінні перегони проходять щонеділі у декілька заїздів, приблизно кожні 25 хвилин. Початок о 13:00. Людей небагато, але які вони різні!
Завсідниками та господарями видаються компанії колоритних чоловіків старшого віку. Вони вільно розташовуються на трибунах — з пляшками міцного алкоголю, нехитрою закускою. Курять, голосно розказують застарілі анекдоти. Їхні парфуми навіяли спогади про дитинство й мого діда. Вони мають програмки перегонів, обговорюють якісь показники звідти.
Завсідників видно ще й за утепленням. Ми на третьому заїзді вже почали мерзнути. А місцеві підклали під дупи щось тепленьке, накинули куртки. І правильно зробили: вітерець на відкритому просторі пробирає, а трибуни ховаються в затінку.
Підказка від Вікенду: візьміть щось тепле накинути й під дупу підкласти, потім подякуєте!
Осторонь сидять пересічні кияни, часто це родини з дітьми. Чимало жінок. Одна з них на передньому ряду не відриває очей від плетіння.
У дідівський осередок нахабно ввалюється компанія підліток. Вони сяють кольоровими зачісками й виглядають, наче тільки-но вийшли з Фанкону, секції дорам та аніме. Ще серед публіки впізнаю міських блогерів. Звісно, в поміж відвідувачів є молодші, є жінки. Але здалося, їх зовсім небагато.
Але все-таки іподром — територія дідів. Місцеві наїзники мають стаж по 35-50 років. Наприклад, Іван Палкін працює на іподромі з 1971-го, майстер вміє виявляти особливих коней. Ромаріо — найжвавіший кінь у його кар’єрі, нам якраз пощастило побачити цю парочку на доріжці.
Підказка від Вікенду: воду, каву беріть з собою. Тут нічого не купите, нема де.
Про те, що перегони починаються, гучно повідомляє експресивний поважний пан з відчиненого віконечка. Дзвін з написом «1906 год» висить перед віконечком і додає атмосферності. Той дзвін дає сигнал до початку заїзду. Ведучий у віконечку коментує перебіг подій так завзято, що неможливо не увімкнутися в процес. Хай ти мало що розумієш, але як не вболівати за Гумореску, Магію, Лісову Мавку чи Імунітета, коли вони демонструють достатню чи недостатню жвавість?
«Впевнено лідирує Магія. Ніхто не хоче вступати в суперечку з Магією», — повідомляє той голос. І ми беззаперечно віримо: сперечатися з Магією — собі дорожче. «Збоїть Імунітет, розсипаються учасники», — з відчаєм повідомляє голос. І ми сумуємо разом з усіма.
У перерві між заїздами знайомимося з сусідом по трибуні. Пан Володимир насміхається з нас і нашого іподрому. Сам він із Харкова, ось там були перегони й біга, а Києві — просто нудна їзда. Пригадує харківську традицію: коли гравець отримував пристойний виграш на перегонах, то запрошував компанію погуляти в ресторані біля іподрому.
— А тут що? Смішні ставки по 20, 50 чи 100 гривень? А вони ставлять, удають, що їм цікаво. Хочете, то ви теж поставте. Бачите того діда? Ось він бере ставки.
Ми самі вже побачили ту компанію й легкого, як хмаринка, дідугана. До нього час від часу підходять різні люди, дають гроші, беруть квитки. Гроші дід у себе не залишає, їх приймає юнак із ноутбуком. Таких юнаків повно в модних кав’ярнях.
Підказка від Вікенду: найближчу пристойну вбиральню знайдете на заправці неподалік.
Навряд чи молодь зрозуміє старше покоління, адже ті застали розквіт іподрому, побудованого у шістдесятих. Трибуни вміщували 3500 глядачів, азарт бринів у повітрі. Кажуть, на початку двадцятого століття в Києві було більш як 8000 коней, а коли почалося повномасштабне вторгнення, на іподромі залишилося менше ніж три сотні тварин. Багатьох із них кинули власники.
Тоді небайдужі українці збирали донати, а працівники іподрому надавали тваринам необхідну допомогу. Називали суму у вісім тисяч гривень — вартість утримання одного коня на місяць.
Кажуть, зараз можна записатися на відвідування й побути кілька годин біля коней. На таку екскурсію радять брати пригощання — бублики та моркву.
Територія зараз занедбана, стайні й трибуни теж не тішать око. Колись окрасою головної будівлі були експресивні вітражі Володимира Лобанова. Кольорове скло гармонійно доповнило сірий модернізм, а сюжет із кіньми та вершниками відповідав місцю. Зараз бачимо ті вітражі лише через брудне бите скло.
Було трохи сумно все це бачити. Хочеться вірити в майбутнє і те, що місто збереже іподром. Знаємо, що тут влаштовують екскурсії та прогулянки для ветеранів та всіх охочих. Може, це стане поштовхом для розвитку?
Перегони починаються щонеділі о 13:00.
Вхід вільний.
Адреса: проспект Академіка Глушкова, 10.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Гарячий список. 50 справ на київське літо;
Як вигуляти собаку з притулку. Особистий досвід;
Випускати кажанів. Як це було в Києві;
Хвостаті терапевти: як собаки допомагають пораненим і дітям;
Залізний характер: як тренерка з Донецька допомагає киянам полюбити спорт;
Очі не сльозяться, коліна не болять. Обираємо ідеальний маршрут для пробіжки в Києві;
