Микола Пимоненко. Весілля в Київській губернії, 1891
Вступити в шлюб під тиском батьків чи церкви або подати заяву задля нових туфель? Вийти за поляка чи росіянина? Стати взірцевим сім’янином чи завести коханку? Історик Олександр Вітолін пригадує, як змінювалися традиції українського шлюбу.
Повномасштабне вторгнення наклало відбиток на стосунки українців. Для когось війна стала приводом швидше одружитись, а для когось — розлучитися. Якщо розібратися, то шлюб, який ми звикли вважати традиційним, не такий вже й традиційний. Далеко не завжди нашим пращурам щастило одружитися з коханими. Але час змінюється, і кожне нове подружжя пише власну історію українського шлюбу.
Хтиві предки
У дохристиянські часи найвідомішим способом знайти собі пару було «умикання». Тому обряд «викупу», який досі практикують на українських весіллях, ще доволі прогресивне явище. Бувало, дівчат «умикали» за попередньою домовленістю з ними. Правда, в язичницькі часи взаємна згода на подружнє життя не гарантувала, що дівчина стане єдиною жінкою в житті свого чоловіка.
Літописець Нестор у «Повісті минулих літ» палко засуджував язичницькі часи.
«Усі племена мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заревіти, кожне — свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а назавтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, і їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я було в них перед батьками і перед невістками. І весіль не бувало в них, а ігрища межи селами. 1 сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі,— з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони».
Літописець Нестор так само палко засуджував хтивість князя Володимира до того, як він охрестився й сам охрестив Русь. Згідно з літописними джерелами до християнського вінчання з візантійською царівною Анною даних князь Володимир мав п’ять дружин. Він силою взяв до шлюбу не тільки полоцьку княгиню Рогніду, але й вдову свого брата Ярополка. Крім них мав ще вісімсот наложниць. Історики припускають, що літописець міг сильно перебільшити кількість наложниць, а ще сумніваються, що, прийнявши християнство, Володимир одразу став моногамним.
Союзи з відчайдухами
Хрещення Русі принесло українцям більш сталий моногамний шлюб, але не могло миттєво викорінити старі традиції. Литовські статути мали ряд норм, які свідчать, що були ті, хто намагався зберегти старі традиції. Тож литовські статути забороняли насилу віддавати заміж, а за викрадення жінки й примусове укладання шлюбу карали смертною карою. Однак навіть сувора кара смертю не могла злякати охочих отримати разом з дружиною багате придане. Тож у 16 столітті вся Європа стежила за драматичною долею Гальшки Острозької. Так, у змаганні за руку та серце багатої красуні 24-річний високопоставлений військовий князівства Литовського Дмитро Сангушко отримав вирок — смертну кару.
Поступово на перший план у військово-політичному житті вийшло українське козацтво. Хоч в переказах і збереглися й насмішкувате ставлення козаків до подружнього життя, й заборона проводити жінок на Січ, але людське брало своє, і козаки також одружувалися. Та батьки не хотіли віддавати своїх дочок за відчайдухів, які скоро можуть загинути. До того ж на запорізьких землях дівчат було мало. Тому українським козакам часто доводилося одружуватися з полонянками (ясирками) — туркенями, яких вони брали в полон під час походів.
Коли козака засуджували до смертної кари, то його могла врятувати дівчина, якщо вона клала на його голову хустку і тим самим давала зрозуміти, що хоче одружитися з ним. Народні перекази свідчать, що бували випадки, коли козаки відмовлялись одружуватися через зовнішність дівчини.
Єднання за примусом
Після входження українських земель до складу Московії інститут шлюбу швидко відчув царську опіку. У 1734 році імператриця Анна Іонівна видала указ «Про шлюби малоросів». Імператрицю не влаштовувало, що українці часто одружувалися з білорусами й поляками, тож наказала сприяти шлюбам з великоросами.
Після остаточного закріпачення шлюб міг укладатися винятково по волі пана. Так, Микола Гоголь наказав, щоб слуга одружився з покоївкою сестер. Тоді письменник міг не тримати в Петербурзі окрему кімнату для покоївки.
Однак найвідомішим «сватом» Російської імперії став граф Олексій Аракчеєв. Коли він був при владі, наказав заснувати військові поселення й видав «Правила про весілля». Згідно з правилами у військових поселеннях мав бути журнал з переліком всіх женихів і наречених. Ці женихи й наречені мали одружуватись винятково в інтересах військового поселення. Аракчеєв вимагав, щоб багаті женихи одружувалися з бідними нареченими й навпаки. Забороняв одружуватися хворим, калікам, погано вихованим.
Генерал Маєвський залишив спогади, в яких описав, як Аракчеєв вишиковував у два ряди женихів і наречених і самовільно їх одружував. Маєвський підкреслював, що він не прихильник критики начальства, але такі порядки вважав великим гріхом Аракчеєва. Видатний український художник Ілля Рєпін народився в Чугуєві, одному з таких військових поселень. Рєпін не залишив спогадів про те, як укладалися шлюби в Чугуєві, але побачених в дитинстві порядків було досить, щоб доволі лояльний художник написав таке.
«Сама блага і корисна для людства ідея, якщо вона запроваджується урядом в країні з примусу, швидко стає божою карою народу. Так було і з військовими поселеннями в нас в Росії».
На щастя, військові поселення проіснували недовго, хоча встигли зламати достатньо людських доль.
Приязнь і любов у шлюбі вирували на сторінках романів. У реальному житті воля батьків наречених була визначальною при укладанні шлюбу. Закоханні могли обвінчатися без згоди батьків, але тоді вони втрачали посаг і спадщину. Такі перспективи лякали молодь, яка корилася волі батьків, щоб потім так само вирішувати за своїх дітей, з ким їм краще одружуватися.
Партія змін
Після революції інститут шлюб зазнав змін. Спочатку молоді революціонери мріяли про повне розкріпачення, адже шлюб, на їхню думку, був буржуазним пережитком. Однак доволі швидко комуністична партія стала впливати на інститут шлюбу, як колись це робили церква, царі та пани.
Закон спростив розлучення, його ініціаторами могли виступати і чоловік, і жінка. Але розлучення, як і збереження шлюбу за наявності коханки, ставили хрест на партійній і державній кар’єрі. Розлучення було досить, щоб особисті справи чоловіка (СРСР тяжів до патріархату) абсолютно серйозно обговорювали на партійних зборах чи на роботі. Але ще більшим гріхом було закохатися в іноземку чи іноземця. Радянська влада неохоче погоджувалася навіть на шлюби з громадянами країн соціалістичного табору. Так на найвищому рівню вирішувалось питання шлюбу доньки Володимира Щербицького з болгарином.
І що довше радянська влада будувала комунізм, то активніше прості громадяни укладали фіктивні шлюби. Одружувалися, щоб отримати прописку, без якої неможливо було влаштуватися на роботу в місті. Одружувалися, щоб поїхати у робоче відрядження чи на гастролі. Неодружених намагались не випускати за кордон, через це рідних відряджених жартома називали заручниками. Одружувалися з єврейками, сподіваючись отримати право назавжди покинути Радянський Союз.
Шлюб заради шмаття
Причиною фіктивного шлюбу могли стати навіть туфлі чи костюм. Оскільки радянська влада не могла нормально вдягти будівників комунізму, то молодятам доводилося купляти вбрання по талонах, які видавали тільки в РАЦСах. Подавши заяву на одруження й купивши одяг і взуття, можна було вже не йти на розпис. А якщо були талони на пральну машину, холодильник, чи телевізор, то «закоханні» могли й одружитися, щоб придбати техніку. В останні роки СРСР влада давала молодятам навіть талони на алкоголь, якого вистачало на скромне святкування весілля. Про те, як радянські часи позначилися на київських родинах, Вікенд уже розповідав.
Нові часи знов змінили інститут шлюбу. Цивільний шлюб, шлюбний контракт, свінгери, поліамори, шлюбні агентства, додатки для знайомств відображають, наскільки різними можуть бути бачення шлюбу. Тож не дивуйтесь, якщо зовсім скоро подружню пару буде підшукувати штучний інтелект.
Читайте також: Шалені сусіди: через кого сварилися в старому Києві;
Для листів, свята та війни: історія київських голубів;
Заший ротяку по саму сраку! Як сварилися українці;
