Збережемо любов. 9 фактів про виставку Любові Панченко

Вона творила неймовірну моду, закохувала в українське та нічого не боялася. У Музеї історії Києва проходить виставка робіт Любові Панченко. Вікенд розповідає, чому треба на неї потрапити.

Про що виставка

Про сильну незалежну українку

Зараз ми хочемо рівнятися на її силу та незламний дух. А тоді це була дівчинка з простої родини: жили в селі, мали хазяйство, корову, тато працював на залізниці. Батьки не схвалювали захоплення Люби малюванням, та попри це вона вступила в Київське училище прикладного мистецтва на відділення вишивки.

Вчилася легко, але важко було виживати. Отримувала мізерну стипендію. Передачі з дому швидко з’їдали всім гуртожитком. Вона буквально голодувала, навіть потрапила до лікарні з дистрофією, але навчання не кинула.

Натискайте на фото для збільшення

Про хранительку спадщини

Зараз ми захоплюємося зібраною нею колекцією народної творчості. А щоб зібрати її, студентка поліграфічного інституту Любов скуповувала нові постелі, простирадла, їздила поліськими селами та вимінювала на старі рушники, сорочки, настільниці.

Про дизайнерку

Зараз ми назвали б її трендсетеркою. Її візерунки для вишивки, моделі спідниць, поясів друкував журнал «Радянська жінка». Вона фактично створювала моду: взяла наш традиційний крий, додала вишуканий яскравий дизайн. Її геометричні та квіткові орнаменти відсилали до народних, але були при цьому авторським переосмисленням. І все разом складалося в цілісний гармонійний образ.

Про майстриню та мисткиню

Зараз вона мала б свій бренд чи цілий будинок моди. А тоді працювала в Республіканському будинку моди. Мода в радянські часи була надскладною задачею, адже в умовах тотального дефіциту майстрині не мали ні якісних матеріалів, ні фурнітури.

Панченко творила «з нічого»: вона збирала клаптики, бусинки, намистинки. В її руках залізні шайбочки, обтягнуті тканиною непоказні ґудзики, скручені стрічки вкладалися в неймовірно стильні речі. Вона поєднувала традицію та сучасність, відроджувала забуті техніки.

Її моделі не пускали на широкий загал та у виробництво. Але влада охоче запрошувала іноземців, щоб показати їм розвиток національних культур. Вестерни прицмокували від захвату. А Панченко вчергове вислуховувала, що її вільні образи не подобаються міністру. «То, може, треба змінити міністра?» — відповідала вона.

Про талановиту шістдесятницю

Зараз ми б казали про її бульбашку, в якій були В’ячеслав Чорновіл, Микола Плахотнюк, Алла Горська, Людмила Семикіна та інші. Радянська влада раз за разом відмовляла Любові у виставках, вона залишалася невідомою для широкого загалу. Казали, що на український колорит немає попиту. Тож вона творила і дарувала свої роботи. Чорноволу подарувала «Скорботу», якою він був захоплений.

А народознавець Василь Скуратівський якось приніс їй пташеня ворона. Вона виходила його, а приручений птах потім сидів у неї на плечі, підкреслював яскравий містичний образ.

Про кохану ветерана

Зараз вона б ділилася досвідом — як воно, бути дружиною й музою ветерана й художника. Ілюстратор Олексій Олійник закохався спочатку в її роботи, а потім і в неї. Побудував у Бучі будинок із мансардою, створив своїй Любі всі умови для творчості.

Про щедру бучанку

Зараз ми б назвали її меценаткою та донаторкою. Ще за життя Панченко передала весь свій творчий спадок Музею шістдесятництва. Це понад 500 експонатів. Тоді вже проводилися виставки її робіт.

Тепер їх досліджують та реставрують музейники. Це текстильні панно, зшиті з клаптиків та обрізків, які склалися в особливі історії. Ніжні акварелі та серія ліноритів до «Тіней забутих предків». Декоративні розписи з казковими образами.

Хотілося б, щоб цей талант отримав свій музей, бо масштаб особистості потребує великого простору.

Про натхненницю для сьогодення

Зараз ми казали б про колаборації та референси, про те, як вона надихає. І що в створених нею речах можна вийти на вулиці сучасних українських міст та виглядати суперстильними й актуальними.

Письменниця Міла Іванцова носить сукню харківського бренду Seam:

— Коли купувала її на ярмарку «Всі свої» у харків’ян, то мені розповіли, що аплікації зроблені на базі робіт Любові Панченко, що всі права офіційно оформлені виробником. І на сайті пишуть: «Вишивка, яка акцентує увагу на собі, створена на основі робіт видатної та самобутньої української художниці Любові Панченко з серії декоративних розписів «Світе мій».

Київська майстриня-лялькарка Ірина Івахненко створила костюми для ляльок за ескізами Панченко. Ірина розповіла Вікенду про колаборацію з музеєм:

— Мені подзвонили й запропонували з моїми ляльками зробити декілька моделей Любові Панченко. Кажуть: ви, мабуть, не знаєте, хто це така? Але я знала про неї. Звертала увагу як на художницю, а найбільше приваблює саме її довершена стилізація. Вона дуже самобутня, впадає в око. Таке не пропустиш.

Мені видали два референси, від яких я відштовхувалася, намагалася зробити максимально близько. Вишивала цей фартух сама. Спочатку збиралася розписати акрилом, але подумала: це ж Панченко, жива творчість, мушу вишити.