У матеріалі присутня нецензурна лексика
Як матюкалися українські класики і як це роблять наші сучасники? Як обзивали ворогів тоді й тепер? Які слова стали лайливими, не будучи матюками? Історик Олександр Вітолін розповідає про українську лайку.
Лаятися чи не лаятися? Ось гамлетівське питання української історії. Усією душею вболіваю за пуристів, які вважають, що матюки принижують українську мову, й бажаю всім українцям, щоб матюків у нашому житті не було. Тільки, бляха-муха, без них поки не виходить.
Іван Котляревський написав «Енеїду» живою народною мовою, чим зробив неоціненний внесок в її розвиток. У геніальній сатиричній поемі він заклав традицію не стримуватися в оцінці російських зверхників. Зокрема Катерину II зобразив як Юнону «сучу дочку».
Тарас Шевченко пішов далі й назвав Катерину II «сучою дочкою» без всяких алегоричних образів. А Микола Костомаров у «Книзі буття українського народу» назвав її «всесвітньою курвою».
«Німка цариця Катерина, курва всесвітна, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одобравши тих, котрі були в Україні старшинами, наділила їх панством і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками».
Зі спадщини Тараса Шевченка всі пам’ятають «Кохйтеся, чорнобриві, та не з москалями». Москалями називали не етнічних росіян, а солдат російської армії. Проте сьогодні цей термін якнайкраще підходить для опису бурятів, тувинців, кадирівців-недочеченців, зрадників-українців, що воюють проти України. Але й росіяни, які знають, що москалями колись називали військових, сприймають будь-яку згадку про «москалів» за образу.
Фольклорист Матвій Номис у 1864 році видав «Українські приказки, прислів’я і таке інше». Тематично виокремленні приказки та прислів’я про москалів підтверджують, що слово «москаль» для українців завжди було лайливим.
Москалики, соколики, позаїдали ви наші волики, а вернетесь здорові, то поїсте і корови.
Од чорта одхристисся, а від москаля не одмолисся.
Москалеві годи як трясці, а все бісом дивицця.
Москаль з бісом порадились, та й на лихо понадились.
«Тату, лізе чорт у хату!» — «Дарма, аби не москаль!»
Мабуть москаль тоді красти перестане, як чорт молицьця Богу стане.
Про вовка помовка, а москаль кобилу вкрав.
Не за те москаля б’ють, що краде, а за те, щоб умів кінці ховати.
Коли москаль каже сухо, то піднімайся по ухо.
Варив чорт з москалем пиво, то й солоду відрікся.
Казав москаль право, та й збрехав браво.
Собака брехне — москаль віри пойме.
Москва сльозам не вірить. Москаль на сльози не вдаря.
Хоч добрий чоловік, та москаль.
Якщо на початку «москалі» асоціювалися з лихом, то згодом, відчувши смак перемог, українські повстанці почали глузувати з них.
Повстанська версія з її завуальованою подачею тексту, де люди співали замість «стирчить вухо» — «стирчить срака» й замість «стирчать пальці» — «стирчать яйця» мені подобається більше за сучасний славень «Арта» від «Пирятина». Але в «Арті», яку сварять за лайку, відчувається зникнення страху перед москалями і це, на мою думку, виправдовує кожне «ніхуя» в пісні.
Багато лайки прийшло в життя українців за радянських часів. Такі звороти, як «ворог народу», «імперіалістичний наймит», «буржуазний націоналіст» промовлялися з найвищих трибун і несли більшу загрозу, ніж найкрутіший матюк. Українська лайка на адресу влади в Москві майже не збереглася через засилля донощиків, цензуру та нищення ідеологічних ворогів.
Старі футбольні вболівальники пишаються, що найлайливіше на той час «Спартак — параша! Буде перемога наша! А якщо не наша, то все одно параша!» будило в денаціоналізованих і зросійщених киянах почуття втраченої національної гордості.
Творчість Леся Подерв’янського наприкінці 1980-х, яку розповсюджували на переписаних касетах і розмножених роздруківках, діагностувала агонію СРСР.
Після проголошення незалежності українці отримали шанс жити вільно, але проросійська риторика, підтримана нафтодоларами з Москви, привела до влади Віктора Януковича. Українська лайка завдяки інтернету гуртувала своїх. У 2011-му поет Юрій Винничук увійшов в історію з віршом «Убий підараса».
Настала пора, коли кожен із нас
Постав перед вибором часу:
До влади прийшли бандюки й брехуни,
Наперсточники й свинопаси.
Здолали державу і склали до ніг,
П’ючи нашу кров як вампіри,
А їхній пахан, ледь прибитий яйцем,
Веде нас до прірви.
Бандитом він був і бандитом зоставсь
Тепер уже вищого класу.
Бо вже не шапки, а мільйони краде —
Убий підараса.
За те що Вкраїну продав ворогам
І заповіти Тараса,
Привів табачню і московських попів —
Убий підараса.
Табачніки правлять свій відьомський бал,
Зійшла, мов зоря, їхня раса.
Ми знову раби й малороси-хохли —
Убий підараса.
Тебе не забуде Вкраїна коли,
Шахтарю з Донбасу,
Ти візьмеш у руки сталеве кайло
І вб’єш підараса.
Нема в нас святішої більше мети
Чи іншого спасу!
У бога прощення піди попроси
І вбий підараса.
Коли на тарілочці нас подадуть
Кремлю, що вже плямкає ласо,
То буде запізно, повстань і убий!
Убий підараса!
Колеги по літературному цеху співчували Винничуку, що його талант став широко відомим завдяки примітивному віршику, який міг написати хто завгодно. Але Винничук не знітився й заявив, що звичайну людину за цей вірш знищили б, а його — ні. Справді, слідчі МВС спробували відкрити справу за поширення порнографії та заклики до повалення влади, але швидко зрозуміли, що справа проти Винничука зробить вірш «Убий підараса» тільки ще більш популярнішим.
У тому ж році актор Антін Мухарський працював ведучим на вечірці Сергія Ківалова, де вислухав чимало образ за українську мову. Тоді й вирішив започаткувати проєкт «Лагідна та сувора українізація». Родзинкою були пародії на відомі російські пісні з лайкою та чорним гумором. Українці, які втомилися від спроб затягнути Україну в «Тайожний» («Таможенный») Союз, підтримали творчість Лютого.
Антін Мухарський продовжує матюкати російських зайд, але проєкт втратив минулу популярність.
У 2014 році Путін прийняв рішення про захоплення Криму та ініціював війну на Сході. І тоді харківські футбольні вболівальники навчили весь світ кричати «Путін-Хуйло!» Тоді ж популярності набув блогер Горький Лук, який з матами та лайкою писав на гострі теми, важливі для прихильників СРСР і Росії.
Матюки та лайка на якийсь момент стали ознакою хорошого тону в обговоренні всіх гострих питань, в тому числі внутрішньополітичних. У 2016 році «Жадан і Собаки» затягнули «Заїбали», де йшлося про вибори в країні.
А звичайні українці підхопили запозичене у поляків «Працюй, курво», сподіваючись змусити парламент проводити необхідні реформи.
Та повернемося до клятих москалів. У 2017 році після концертів в окупованому Криму СБУ заборонила Лоліті Мілявській в’їзд в Україну (в Києві тоді жили її мати і донька). Но вину про заборону служба безпеки супроводила підписом «Нехай щастить». На що російські пропагандисти відреагували як в старому анекдоті, переклавши як «нечего шастать».
Лайкою-антистресом у 2022 році стало побажання прикордонника з острова Зміїний «Русский военний корабль, иди нахуй». Дивовижно, але в цих умовах українці почали чвари між собою — чи доречно матюкатися на агресора-терориста? З певною регулярністю чвари навколо матюків набувають такого розмаху, що виникає враження, наче головного ворога українці вже здолали.
Здається, історія України без матюків і лайки неможлива. Але, якщо розібратися, багато часу українці проводять у постійному ПТСР через агресію Росії, а матюки та лайка — просто один з небагатьох доступних антистресів. Тож бажаю всім, щоб настав час — і ми жили без Росії під боком і сперечалися, матюкатися чи ні, не в проміжках між завиванням сирен повітряної тривоги.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Дулі тикати та сраку показати: як сварилися українці до інтернету;
Заший ротяку по саму сраку! Як сварилися українці;
Суржик, лайка та військовий корабель: як війна змінила українську мову;
Жартуй по-київськи: як сміялися у столиці;
Білі пальта та агресія: як поводитися в соцмережах під час війни.
