Просто про складне: дитячі книжки про смерть

Українські діти часто чують слова «горе», «загибель», «похорон». Як говорити з дітьми про смерть? Авторка Вікенду багатодітна мама Наталія Івко каже: можна почати з книжок. Вона радить кілька творів, які читають в їхній родині.

Перші запити про смерть у дитини з’являються у віці 3-6 років. Зазвичай батьки губляться й не знають, як відповісти на просте дитяче «А коли ти вмреш, мамо?» та «Де зараз моя бабуся?». Разом із розгубленістю приходять тривоги: що говорити, щоб не нашкодити, не налякати, не травмувати дитину?

Сьогодні у дітлахів є досить великий вибір добрих, щемких і чесних книжок. Пропонуйте, гортайте, читайте разом — і нехай ваші розмови складаються конструктивно та змістовно.

«Моя Ба» Таня Стус

Чуттєва, делікатна книга про шлях родини, в якій літня бабуся ось-ось помре. Якщо шукаєте оповідання, щоб поговорити з дітьми про те, що колись їхні дідусі та бабусі не будуть поряд, це хороший вибір. Завдяки книзі можна окремо зупинитися на необхідності та можливості дарувати одне одному радість та позитивні емоції. Окрема тема — ілюстрації: вони прості, але дають можливість міркувати про деталі, обговорювати певні моменти, згадувати щось своє.

«Мій дідусь став привидом» Кім Фупц

Говорити про те, звідки та як з’являється людина, чомусь простіше, ніж про те, куди вона уходить, коли помирає. У хлопчика раптово не стало дідуся — і він намагається розібратися, де зараз знаходиться дорога йому людина.

Книга спокійно говорить про смерть і про важливість таких понять, як прощання, спогади, переживання.

«Мій тато став зіркою» Галина Кирпа

Оповідання від першої особи: дівчина розповідає про свого тата, який загинув на Майдані. Можливо, саме через те, що смерть транслюється за допомогою дитячих роздумів та розповідей, книга сприймається доволі м’яко. Втім, вона й болісна.

«Серце, плач» Гленн Рінгтвед

Сумна, але водночас світла історія про те, як діти вирішили завадити Смерті забрати їхню бабусю. Пили з нею каву, розмовляли на кухні до пізньої ночі, щоб відірвати ту від її роботи. А потім горювали й плакали… Книжка дає змогу відчути, що смерть — це природна частина життя, якої не варто боятися.

«Що таке смерть» Ейтан Борітцер

Нехудожня книга з трилогії «Що таке?» — м’яка, делікатна, обережна, майже лагідна та чуттєва. Основна думка, яку транслює автор: смерть — не страшно, це природно й нормально, бо це логічний кінець життя. Завдяки чесним ілюстраціям, яких зазвичай уникають, можна обговорити з дитиною процеси та події, які супроводжують вмирання.

«Небеса Анни»

Видання для розглядання та спостерігання. Якщо ваша дитина надає перевагу самостійному ознайомленню з книгою, це один із найкращих варіантів. Звісно, текст у ньому теж присутній, і він прекрасний — підтримуючий, співчутливий, але все ж у першу чергу це книга-картинка.

«Таємниця Життя та смерті» Світлана Ройз

Авторці вдалося поговорити з дитиною на сумні теми так, що суму наче й немає — діалог, який розгортається між мамою та донькою, радше філософський, змістовний, сповнений відповідей на складні запитання. Книга вчить коректного ставлення до смерті, пропонує певні допоміжні практики прийняття подій, акцентує на позитивних моментах і розповідає про багатогранність життя.

Не художня, але легка й доступна для розуміння.

Ці дитячі книжки про смерть теж можуть зацікавити:

«Міст у Терабітію» Катрін Патерсон.
«Снігова сестричка» Мая Люнде.
«Куди подівся коцик» Оленка Загородник.
«Важка торба» Сара Серджей.
«Пласка кролиця» Бардур Оскарссон.
«З любов’ю, Обрі» Сюзанн Лафлер.
«Мій дідусь був черешнею» Анджела Нанетті.
«Хлопчик Золота Рибка» Ліза Томпсон.
«Поклик монстра» Патрік Несс.
«Плутон» Валентина Вздульська.
«Чи вмієш ти свистати, Юганно?» Ульф Старк.
«Беркиць проводжає дідуся» Ольга Купріян.
«Окуляри і кролик-гном» Ольга Купріян.

Кілька порад про те, як говорити з дітьми про смерть:

не брешіть дитині, брехня — одне з найгірших рішень У розмові про смерть, відповідайте чесно та відверто;
старайтеся не уникати слів, які прямо говорять про те, що сталося чи станеться: смерть — це смерть, і під час важливих розмов не варто зловживати евфемізмами, використовуючи їх занадто часто;
не табуюйте тему смерті в родині, будьте відкритими до обговорення питань, що виникають у дитини або з’являються в інформаційному просторі;
дитині буде страшно, якщо страшно батькам: перш ніж розмовляти з меншими членами родини, варто самому пропрацювати тему смерті з психологом;
будьте емпатичним, будьте поряд і підтримуйте.