Фото: Depositphotos.
Мабуть, небагато серед нас людей, які за останній рік не пережили втрат. Ми прощаємося з близькими та знайомими, ходимо на похорони. Як поводитися у таких ситуаціях?
Правило про відсутність єдиних правил
Правило перше та основне — єдиного етикету відвідування похорону не існує. Звісно, всі розуміють, що треба дотримуватися певних норм, утім, кожна конкретна ситуація диктує власні правила, які не завжди можна передбачити.
Важливо пам’ятати, що люди всі різні, і в момент горя поводяться по-різному. Хтось багато плаче, хтось здається відстороненим, одні можуть говорити та думати лише про покійного, інші з головою поринають у паралельні справи, можуть сміятися та жартувати. Зовнішні прояви не відбивають того, що насправді відчуває людина, тому орієнтуватися слід на власну інтуїцію або розуміння психології людини в горі.
Правило про прикмети
Родичі та близькі померлого в цей час особливо вразливі, тому, навіть якщо ви особисто більшість прикмет та правил вважаєте ознаками неосвіченості та темного Середньовіччя, варто їх дотримуватися, щоб не завдати ще більшого болю тим, кому зараз й так боляче.
Крім того, стежте за власним станом. Прощання з людиною — це важко й боляче, навіть якщо ви не спілкувалися часто та багато. Якщо йдеться про когось з близького кола, рівень «важко й боляче» стрімко зростає. Важливо помічати, як на ситуацію реагують психіка та тіло. Вам може знадобиться допомога, і це нормально.
Коли я вчилася у 10 класі, загинув друг, з яким ми вдвох щодня верталися додому з уроків, танцювали на шкільних дискотеках та будували мрії. Похорон не був особливо важкою подією, мабуть, дитяча психіка захищала від глибокого травмування, не дозволяла усвідомити незворотність. А зараз я розумію, що певна допомога тим, хто навчався з Андрієм, не була б зайвою.
До похорону
Похорони завжди хтось організовує. Частіше за все хтось із родичів або друзів, в окремих випадках — спеціальна людина з похоронної агенції. Варто дізнатися і подальші питання спрямовувати саме до неї, не турбуючи людей у скорботі організаційними моментами. Коли, де, як, яким транспортом, на скільки та всі інші подібні речі краще з’ясовувати з організаторами.
Правило про допомогу
Але звертатися напряму до тих, хто тільки що втратив близьких, необхідно. Це дає їм відчуття життя, зв’язує з сьогоденням та підкреслює, що ті, кого вони втратили, були важливі багатьом іншим людям.
Якщо цього дозволяє психологічний та фізичний стан, людині в скорботі можна:
- запропонувати конкретну допомогу. Абстрактне «Чим я тобі можу допомогти?»— не найкраще питання розгубленій людині, світ якої перевернувся. Тому до розмови слід продумати, що саме ви можете запропонувати: організувати транспорт, приготувати поминальну їжу, зв’язатися з колишніми колегами тощо;
Коли не стало батьків, ми стикнулися з ситуацією, що не можемо повідомити про те, що сталося, родичам з іншої країни, у нас банально не було їхніх номерів телефонів, поштової адреси. Усе, що тоді згадалося: мамин брат працював в американському посольстві. Ресурсів на пошуки не було, але поряд був друг, який взяв на себе цю задачу. Він знайшов друзів у посольстві США в Україні, ті зв’язалися з колегами в іншій країні, родичів знайшли, і вони встигли приїхати попрощатися з моїми батьками.
- спитати, чи доречно купити книгу спогадів — чистий зошит або скетчбук, де люди, які прийдуть попрощатися з померлим, зможуть записати якусь історію, висловити подяку, залишити свої контакти;
З батьками прийшли прощатися не менше трьох сотень людей — звісно, в той день я й не помітила їх всіх. Згодом розпитувала друзів, але ті не дуже допомогли. Така книга сталася б у пригоді.
- дізнатися, чи є особливі побажання щодо проводу людини в останню путь;
Батьки загинули на території іншої країни. За ними поїхав їхній друг, але було кілька важливих для мене моментів, які контролювали мої куми, що допомагали з перетином кордону. Якби вони не спитали, можливо, я б і не озвучила, але зараз я дуже вдячна, що тоді люди про це подумали та запропонували.
- уточнити, чи варто замовляти вінок, чи допускаються штучні квіти, чи надається взагалі перевага якимось певним квітам;
- тактовно з’ясувати, кого чекають на поминальному обіді.
Спробуйте в розмові уникнути «Тримайся!» (за що?) або «Час лікує!» (не лікує!), знайдіть власні, не шаблонні, щирі слова, щоб висловити співчуття.
Правило грошової підтримки
Майте на увазі, що на похорон зазвичай несуть гроші, аби підтримати родину померлого — варто підготуватися одразу, щоб потім не копирсатися в гаманці, відшукуючи потрібні купюри. Можливо, вам схочеться принести їжу для поминок — це не буде зайвим, якщо захід організовується вдома.
Збираючись на похорон, заздалегідь приготуйте промову — не намагайтеся зробити її довгою, іноді кілька речень від серця розкажуть більше, ніж пафосні бездушні тексти. Непогано розповісти якусь добру або навіть веселу історію, пов’язану з померлим, або поділитися теплим спогадом.
На похороні
Ніхто не очікує, що ви будете знавцем усім тонкощів похоронної церемонії. Зазвичай, якщо ви хочете попрощатися з людиною, яка була вам дорога, досить просто бути уважним і спостерігати за поведінкою інших людей.
Правила церемонії
Є певні негласні правила, на які можна дивитися звисока. Але якщо вам не важко і не суперечить вашим непохитним принципам, краще пам’ятати, що:
- не варто вдягати на похорон світлий або яскравий одяг (він не обов’язково повинен бути чорним, але слід уникати білих, червоних, жовтих, картатих кольорів);
- зазвичай цвинтарі розташовані в полях, де сильні вітри, там холодніше, ніж в місті, а вам доведеться провести там не 5-10 хвилин;
- слід взяти з собою воду, серветки, заспокійливе — якщо комусь знадобиться допомога. Ці речі можуть знадобитися і вам;
- на час похорону перевести телефон у беззвучний режим;
- за повір’ям труну з покійним не мають права нести родичі — подумайте, чи можете ви допомогти в цьому;
- коли покійного винесуть з дому, хтось має залишитися для прибирання — тут теж можна бути корисним;
- не слід обганяти похоронну процесію, йти необхідно за труною, не перед нею, не збоку;
- не можна виносити будь-що з цвинтаря;
- під час прощання всі присутні по черзі підходять до покійного, кладуть квіти, подумки прощаються;
- після того, як труну закриють та опустять в яму, слід підійти до могили й вкинути всередину символічну жменю землі (стежте, щоб земля потрапила строго в могилу, бо все інше вважається поганою прикметою);
- краще утриматися від розмов на теми, що не стосуються події, через яку ви зібралися;
- під час поминального обіду спочатку важливо скуштувати ритуальну страву — коливо;
- за столом за традицією не стукаються бокалами або чарками;
- і головне: тримайте свої знання та поради при собі, похорон — не місце демонструвати власні думки з приводу того, як все повинно відбуватися.
Коли ховали мою бабусю, я не особливо розуміла, що відбувається — це був мій перший досвід прощання з людиною. На поминальному обіді сиділа поряд з кращим другом батька, і ми дві години… сміялися. Гадаю, виглядало не дуже пристойно, втім, це був мій спосіб впоратися. Мені ніхто не зробив жодного зауваження.
Після похорону
Для більшості з нас історія закінчується похороном. Іноді вона має продовження у спогадах, розмовах, флешбеках. Але вона закінчується. Ми повертаємося до звичного життя, а людина, яка втратила близьких, лише починає жити з новими реаліями. У цей період важливо, щоб поряд були люди.
Правило підтримки
Коли не стало першої доньки, я на пів року закрилася вдома. Без роботи, прогулянок, магазинів, зустрічей з друзями. Доступ до мене мали лише чоловік, батьки та сестра. Власне, це був мій спосіб пережити горе, і я дякую близьким, які дбайливо створили для мене такі умови й не намагалися поламати мене, нав’язавши інші способи. Проте я усвідомлюю: якби в той період мене висмикували «в життя», я б, можливо, швидше навчилася існувати в нових умовах.
Активна діяльність (наскільки це можливо) зазвичай допомагає пройти найгострішу фазу горя, тому за можливістю пропонуйте другові (знайомому) щось таке, що змусить рухатися, думати, приймати рішення, виходити з дому тощо. Не соромтеся бути нав’язливими. Це той випадок, коли краще перестаратися, ніж постаратися недостатньо: життя продовжується, хоча людині у скорботі здається навпаки. Тож будьте поруч, підтримуйте та спонукайте до життя.
Читайте також: Сильні як Київ. Історії жінок, які досягали та надихали;
Без терору та російського зла: як Драгоманов бачив майбутнє;
Як утримати свій дах: 50 справ на весну;
Білі пальта та агресія: як поводитися в соцмережах під час війни;
