Книжки як Джейн Ейр: любов, маєтки, таємниці на горищі

Фото: Depositphotos.

«Джейн Ейр» крізь століття: що почитати тим, хто шалено любить книгу Шарлоти Бронте, але втомився перечитувати улюблений класичний роман? Письменниця Ольга Карі зібрала для Вікенду найцікавіше про шалене кохання, спалені маєтки та привидів на горищі.

«Антуанеттта» (англ. Wide Sargasso Sea)

Джин Ріс

Це знаковий приквел до роману Джейн Ейр, що його у 1966 році написала Джин Ріс, тоді маловідома письменниця з Вест-Індії — і саме ця книга зробила її шалено популярною. В «Антуанетті» йдеться про перший шлюб Рочестера, що приніс йому статки і маєтки, і цей твір нині вважається таким саме повноправним каноном, як і роман Бронте.

Це болісна історія життя першої дружини Едварда Рочестера, креолки Антуанетти (в романі «Джейн Ейр» це і є та божевільна Берта, яку ховають на горищі): про дитинство, шлюб, який недовго був щасливим, і про переселення до Англії (вочевидь, не з її доброї волі). В Англії Рочестер продовжив світське, мандрівне принадне життя, міняючи коханок одна за одною. Антуанетта тим часом марніла й потроху втрачала розум, аж поки її остаточно не запроторили на горище, як непотріб. Кому більше співчувати? Антуанетті-Берті, яка врятувалася зі шлюбу, стрибнувши з вежі в осердя спричиненої нею пожежі в ненависному маєтку, чи Джейн Ейр, закоханій гордій дівчині, якій Берта дала шанс утекти й улаштувати своє життя, але яка не мала ані сил, ані життєвого досвіду врятуватися зі співзалежних стосунків?

Історія «Антуанетти» щедро домальовує портрет Рочестера, вкладаючи пазли у порожнини його душі, які той волів би не демонструвати на широкий загал. Втім, це не лише історія про приватні стосунки. Це історія, в якій віч-на-віч постали метрополія та колонія, історія, де Іншого (Іншу) було покарано за спробу говорити, не погоджуватися та чинити опір, історія, в якій колонізатор заявив претензії «на своє» (ресурси, статки, людей) в упокореній ним колонії, а натомість винагородив в’язницею і божевіллям. Цей роман просто мусить колись з’явитися в хорошому українському перекладі.

«Ребекка»

Дафна Дю Морье

«Ребекка» — це класичний готичний роман, який аж пульсує вібраціями «Джейн Ейр» у кожному слові. Молода недосвідчена героїня плюс шлюб із таємничим багатим удівцем і маєток, де оселився привид колишньої дружини — ось рецепт бездоганної читанки, надто коли книга написана Дафною Дю Мор’є.

Письменниця майстерно маніпулює читачем і героями на психологічному рівні, веде темними закутками лабіринтів людських душ. Маєтком тим часом вештається тінь Ребекки, з якою молоду дружину весь час порівнюють, від чого та почувається досить прикро — хто ж здатен дорівнятися до принад ідеальної покійниці — витонченої, вишуканої, коханої? Але тільки до миті, як читача не запрошують на «горище», що аж смердить старими таємницями.

Головний герой «Ребекки» — лайтовіша версія Рочестера, що, на мою думку, анітрохи не виправдовує його ставлення до молодої дружини, яку він кинув на поталу слугам, що обожнювали першу мадам, і залишив у будинку, який, здавалося, зачаїв злобу на непрохану гостю. Не дивно, що у кінці ми маємо черговий спалений маєток і брудні вивернуті на спід таємниці. Що мимохіть повертає нас на початок роману: а чи варто взагалі було одружуватися з чоловіком, якого ти заледве знаєш?

«Божевільна на горищі: Письменниця та Літературна уява XIX століття»

Сандра Гілберт та Сьюзен Губар

Трохи нонфікшену про вікторіанську жіночу прозу в цілому і про багатовимірну «Джейн Ейр» зокрема, а ще про персонажів Джейн Остін, Сильвії Плятт, Вірджинії Вульф тощо. Власне, назва книги походить від роману «Джейн Ейр», де Рочестер утримував дружину на горищі.

Це якісний зразок феміністичної літературної критики, яка аналізує портрети жінок у літературі XIX століття та вплив соціальних і культурних факторів на створення жіночих персонажів. Основна тема книги: жінка, що знаходиться в полоні чоловічого домінування та репресій, у контексті класичних творів англомовної літератури, зокрема таких, як «Джейн Ейр». Авторки аналізують глибинні сенси «жіночого безумства» в літературі, зокрема стверджують, що жіночі персонажі змальовувалися як жертви або ж «неадекватні», «божевільні», коли, на думку суспільства, потребували контролю й покарання. Звісно, батіг для покарання (як символічний, так і буквальний) вкладали в чоловічі руки. Ця книга написана ще у 1979 році, і вона мала бути перекладена українською!

«Тринадцята казка»

Діана Сеттерфілд

Строго кажучи, сюжет «Тринадцятої казки» не має спільного із «Джейн Ейр». Тут ми порпаємося в таємницях минулого відомої письменниці, яка, передчуваючи скору смерть, прагне сповідатися. І знаходить біографку, запрошує у маєток і потроху надиктовує їй спогади. З них постає заплутана драматична історія, в якій є все: інцест, близнючки, справжнє кохання, обман, довгі тіні страшних таємниць. Болісні спогади старої письменниці накладаються на ще болючіші спогади її гості, і виживе з них тільки та, хто не побоїться постати віч-на-віч із привидами минулого.

У книзі Сеттерфілд кілька разів відкрито пише про своє захоплення книгою Шарлотти Бронте, і щедро розкидає крихти-вказівки на путівець, що приведе до замкових руїн, які підозріло нагадують спалений у романі Бронте маєток Торнфільд-голл, включно із примарами, що блукають румовищем. Втім, ця потаємна стежка не зводить читачів на манівці від основної сюжетної лінії, а це важливо, якщо врахувати, наскільки складною та багатошаровою є сама «Тринадцята казка».

Мерехтливі згадки про «Джейн Ейр» — це скорішу омаж до пані Бронте і бальзам на серденько її шанувальників, аніж спроба переписати класичний роман. Але все-таки наводить на філософські роздуми про дуальність персонажу Джейн Ейр — наскільки несхожою вона насправді була на першу дружину Рочестера. І чи була?

«Книгаренька щастя на березі»

Дженні Колган

Один з моїх улюблених «переспівів» класичної книги, де в самостійну історію авторка грамотно вплітає відсилання та натяки на книгу Шарлотти Бронте.

Почнімо з того, що «Книгаренька» — це дилогія, але персонажі двох книг лише зрідка перетинаються і співіснують паралельно, хоча і знайомі між собою (це важливо, бо першої частини в продажу вже не знайти). Отже, маємо прекрасні шотландські ландшафти, розкішний занедбаний маєток і таких самих задрипаних трьох малолітніх пожильців замку, за якими так-сяк приглядає неговірка непривітна пані — чи то домоправителька, чи то старша по кухні. Власник маєтку, батько трійці, весь час бовтається деінде у справах, а доля їхньої матері оповита таємницею. Ось сюди й наймається працювати нянькою жителька Лондона Зої після того, як остаточно переконалась: життя в столиці не мед, а скоріше лайно, особливо, коли не маєш грошей, але маєш розбите серце і малолітнього хирлявого сина, який чахне в брудному задушливому місті.

Це затишна історія про завоювання сердець, важливість дисципліни, користь свіжого повітря і, авжеж, про книжки. Це максимально оздоровлена версія стосунків сучасної Джейн із сучасним Рочестером, який не є ані абьюзером, ані токсичним покидьком — і так, несимпатичну правду про долю «дружини з горища» в кінці історії ми теж дізнаємося. Книга на той випадок, коли дуже хочеться трошки драми, трошки таємниць, трошки романтики, а головне — і побільше! — хорошого обнадійливого фіналу.

«Дружина з горішнього поверху»

Рейчел Гокінс

Ця історія — пряма очевидна алюзія на «Джейн Ейр»: і Торнфілд, щоправда, зі скла і металу, з дорогим сучасним дизайном і під’їзними доріжками для спорткарів, і Джейн, і Едді, тобто Едвард, і красуня Беа (імена збережені), плюс сюжет, який місцями дослівно відтворює оригінальну книгу. Та письменниця намагається переосмислити не лише сюжет роману Бронте, а й включити сюди «передісторію», описану в романі «Антуанетта». Поєднавши два канонічні тексти, вона показує головного героя не як Рочестера з «Джейн Ейр», красеня-багатія, яким той постав у книзі Шарлоти Бронте, а як хвацького пройдисвіта, який допався до статків власної дружини — пряма відсилка до «Антуанетти». І ось постав відомий нам Рочестер-джентльмен і землевласник, завсідник клубів і шанований усіма сусід.

У «Дружині з горішнього поверху» письменниця намагається гратися з повновимірним образом Рочестера, а відтак і переписати долю його нещасної дружини. Щиро кажучи, це не найсильніша варіація на тему «Джейн Ейр», це звичайний легкий розважальний детективчик без претензій. Але приємно побачити іншу Джейн — сильну, хитру, впевнену, здатну захистити себе й подбати про себе. І ще раз повернутися у всесвіт улюблених героїв, хай навіть той облаштований не в кам’яних стінах старовинного замку, а в скляній хай-тек будівлі: бо горище так чи інакше залишається місцем брудних таємниць і задавнених злочинів. А, і так! Маємо у кінці ще один вигорілий маєток.