Київський Звіринець: від печери до метро

Звіринець, малюнок де ля Фліза (1854)

Станцію метро «Дружби народів» незабаром перейменують на «Звіринецьку». Звідки взялася ця назва та що це за таємничий Звіринець? Історик Олександр Вітолін розповідає про місце, де розважалися київські князі, за яке змагалися Лавра та Видубицький і про яке мріяла столична інтелігенція.

Радянській владі вдалося настільки міцно вкорінити у свідомості киян її символи, що лемент викликають не тільки поява проспекту Степана Бандери та зникнення проспекту Ватутіна, але й повернення історичних назв, які підкреслюють багату історію Києва. От і Звіринець має посісти своє місце і замінити «Дружби народів».

Навряд чи здивує, що назву Звіринець отримав, бо в його хащах київські князі полювали на звірину. Ніхто інший полювати в цих землях не мав права. Щоб князі могли сповна насолодитися процесом, побудували спеціальну резиденцію — Красний двір. Він був не лише місцем відпочинку, але й прихистком від інтриг.

Улюблений спосіб дозвілля київських князів так спантеличив учених, що вони повірили, що наші князі полювали з леопардами. Річ у тім, що в Софії Київській цілий цикл фресок присвячений не релігійній тематиці, а винятково полюванню. На фресках зображено багато тварин, серед яких леви і пардуси (леопарди чи гепарди — тут думки вчених різняться). Однак професорка Надія Нікітенко вважає, що на фресках зображено традиційне полювання візантійських імператорів, яке також символізує державні справи, подвиги та шлюб князя Володимира й принцеси Анни Порфірородної. Отже, полювання в князівські часи в сприйнятті сучасників вважалося гідним заняттям, яке не поступалося важливістю іншим державним справам.

У 1070 році князь Всеволод Ярославич передав Звіринець у власність Видубицького монастиря. Схоже, саме сусідство з Видубицьким монастирем применшує в очах пересічного містянина інтерес до Звіринцю. Між тим, дослідження Звіринецьких печер свідчать, що їхня історія сягає давньоруських часів. Але й це ще не все — Звіринецькі печери виникли раніше за Лаврські печери, у них жили візантійські місіонери. І дехто досі сподівається знайти в них бібліотеку Ярослава Мудрого. Той же князь Всеволод Ярославович у 1071 році заклав церкву Архангела Михаїла. Мальовничість краєвидів і затишок садів відволікали від земних думок і робила церкву особливою та навіть містичною. Однак віддаленість від київських мурів зіграла свою роль: під час набігів кочовиків Звіринець страждав найпершим. А коли киянам уривався терпець, тоді їхній гнів простягався й за межі Києва. Так у 1157 році кияни розграбували Красний двір після смерті князя Юрія Долгорукого.

*^{Напад половців на Київ у 1096 році, праворуч вони палять Красний двір (Радзивіллівський літопис)}*

Після монгольської навали Звіринець надовго опинився в тіні історії. Після проголошення Берестейської церковної унії у 1596 році Звіринець став грушею розбрату між Лаврою, яка залишилась у православ’ї та стала осередком боротьби з унією, і Видубицьким монастирем, який потрапив до рук уніатів. Іноді православним, монахам і озброєним місцевим мешканцям доводилося захищати Лавру від уніатів, а бувало навпаки — уніати ставали жертвами православних козаків. У 1612-му під час від’їзду ігумена Видубицького монастиря Антонія Грековича «печерські служителі обтрусили груші, дерен (кизил) і інші овочі в Звіринецьких садах, а потім вночі зібрались Марко Шпак, Мишка Терещенко, Гришка Возовий, Феодор Труханенко з багатьма іншими Печерськими підданими і, озброївшись киями, вчинили «інвазію» (напад) і на сам Видубицький монастир: виломили ворота, сторожа Хілка скрутили (страшно) киями били… церковні речі розграбували, а на додаток і овочі, які в монастирі потрясли, позабирали».

Тому в 1613 році Грекович і архімандрит Києво-Печерської Лаври Єлисей Плетенецький уклали компроміс, який визначив кордони володінь Видубицького монастиря й тим самим долю Звіринця. Але на цьому його перетягування не закінчилося. Привілей Видубицького монастиря на володіння Звіринцем неодноразово доводилося підтверджувати особисто польським королям. Ціна за Звіринецькі груші виявилась високою — 15 (23) лютого 1618 року козаки утопили в ополонці в Дніпрі навпроти Видубицького монастиря ігумена Антонія Грековича.

У 1634-му Видубицький монастир знов став православним. Вірність українців православній вірі обернулась поділом України між Річчю Посполитою та Московським царством і перетворенням Києва на провінційне місто. Історія Звіринцю знову опинилася в тіні, поки розвиток військової справи не змінив підходи до фортифікації, оборони та стратегії. У 1810 році на території Звіринцю почали спорудження форту з чотирма бастіонами — Видубицький, Великий, Повний і Печерський — і равеліном, казармами, артилерійським і продуктовим складами. Та через стрімкий розвиток військової справи Звіринецька фортеця доволі швидко втратила оборонне значення, як і інші київські укріплення, і з 1855-го використовувалась тільки як пороховий склад.

*^{Фрагмент плану київської фортифікаційної системи. 1830-ті роки}*

Будинок за будинком Звіринець став розбудовуватись, як і весь Київ. І хоч все ще був передмістям, але дедалі більше зливався з містом. Сформувалися вулиці Святотроїцька (тепер Бастіонна),

Нова (тепер Звіринецька), Ломаківська (тепер Мічуріна) та Старонаводницька. А назву Звіринецька спочатку отримала вулиця, яка з’єднувала район Нової Забудови та Звіринець. У 1901-му її перейменували на Тверську, а у 2018-му на Єжи Ґедройця. На початку 1860-х професор Караваєв орендував у Звіринці землю та збудував дачу «Прибрежна відрада» (територія сучасного Ботанічного саду). Так виникли Печерські Караваєві Дачі, або Караваєвщина. І хоча в 1875-му в дачі з’явився новий власник, назва залишилася в пам’яті киян.

Дача у Звіринці стала мрією київської інтелігенції. Про шалене бажання купити тут дачу Петро Стебницький писав Євгену Чикаленку, але Стебницький не наважився на покупку за 15 000 рублів «наосліп», бо перебував у той час в Петербурзі. Тобто злякала Стебницького не ціна, а тільки можливість стати жертвою афери, при цьому головну цінність для нього становив не будинок (найімовірніше це була хата), а сад, який би дав можливість єднатися з природою.

Дачу вартістю 10 000 рублів у 1860-х роках княгиня Катерина Васильчикова, дружина київського генерал-губернатора, подарувала ієромонаху Видубицького монастиря Іоні. Оселившись на Звіринецькій горі, він збудував невелику церкву Пресвятої Трійці, яка пізніше дала назву вулиці Святотроїцькій. Іона був популярним серед киян і вирішив не обмежуватися самою церквою та заснувати власний монастир. Виникнення нового монастиря для Видубицького означала загрозу втрати прочан і пожертв, тож отримувати дозвіл на заснування монастиря довелося в Петербурзі в імператора Олександра II. За легендою імператор тоді якраз вижив після замаху Дмитра Каракозова та приписав свій порятунок саме молитвам з київських схилів, тому й дав дозвіл на новий монастир. При монастирі збудували притулок на 30 сиріт, школу та лікарню. Популярність Троїцького монастиря у Звіринці, а отже, й пожертви, дозволили розбудовувати його і далі. Була навіть зведена вежа з годинником з Парижа, сьогодні це найстаріший вежовий годинник у Києві.

Однак слава Звіринцю виявилась недовговічною. Революція докорінно змінила долю місцевості та її мешканців. 6 червня 1918 року у Звіринецькому форті вибухнуло два мільйони снарядів. Вибух настільки потужний, що шибки вилітали в будинках біля Львівської площі. Знищило не тільки форт, але й понад 1000 житлових будинків і 1200 господарських споруд. Приблизно 200 осіб загинуло, більше як 8000 отримали поранення.

Дивовижно, але важкі часи не змушували киян відмовитися від мрій. Гетьман Павло Скоропадський після вибуху розглядав проєкт зведення урядового кварталу на місці зруйнованого форту, а академік Володимир Липський саме в 1918-му висунув пропозицію створення Ботанічного саду. Однак військово-політична боротьба поставила хрест на будь-яких планах.

У 1934 році Київ відновив свій адміністративно-політичний статус і став столицею УРСР. Цю зміну швидко відчув на собі Звіринець. Радянське керівництво, як і Скоропадський, розглядало плани будівництва урядового кварталу, автотраси та низки науково-дослідних інститутів на цих землях. Врешті в 1935-му було закладено Ботанічний сад, а в 1939-му через Дніпро спорудили міст Патона, від якого після війни почала розбудовуватися автострада. У 1959-му Автостраду у пропагандистських цілях перейменували на бульвар Дружби Народів.

Після проголошення незалежності діяльність Звіринецького монастиря поновилася. Багатоповерхівки стали вищими, а про княжі часи нагадують лише гіди, які розповідають, що в надрах Звіринецьких печер і досі зберігається бібліотека Ярослава Мудрого.