Поверни як були: київські вулиці, що відновили історичні назви

Під час декомунізації та дерусифікації київським вулицям не тільки дають нові назви, а й повертають старі. Історик Олександр Вітолін розповідає, які топоніми повернулися на мапу столиці.

Мабуть, найважче Київраді далося недавнє повернення історичних назв Галицькій площі та Берестейському проспекту. Не всі були готові відмовитися від площі та проспекту Перемоги. Але російський агресор щодня демонстрував, що може трапитися, якщо зациклюватися на культі Дня перемоги, тож депутатам не залишилося нічого іншого, зафіксувати те, що наша історія значно глибша та багатша, ніж та, яку пропонувала нам радянська псевдоісторія.

Галицька площа з 1854 року відома як місце базару, а за 15 років отримала цю офіційну назву. Зовсім скоро в Галицького базару з’явилася альтернативна назва: Євбаз, скорочено від «Єврейський Базар». У 1952 році площу перейменували на честь перемоги, стали переплановувати та перебудовувати. Сучасний вигляд не дуже вражає, з примітного там тільки цирк і торговий центр «Україна». Завантаженість транспортної розв’язки хоч і доводить, що «Євбаз» досі бурлить людьми, але довго тут затримуватися не хочеться.

Берестейське шосе розвивалося разом із Галицькою площею. Що люднішим ставав базар, то більше забудовувалося шосе, тоді ще Брест-Литовське.

Як і Галицькій площі, Брест-Литовському проспекту повернули історичну назву — Берестейський, на честь давньої назви Бреста. Чому Київрада вирішила повернути назву шосе та водночас бажає перейменувати метро «Мінська»? Чим одне білоруське місто краще за інше?

Берестейські землі з часів Русі тісно пов’язані з історією Україні. У 1596 році тут прийняли церковну унію. Населення Берестейського воєводства брало активну участь у національно-визвольній війні Богдана Хмельницького, а коли в 1657-му козаки взяли місто, містяни були готові приєднатися до складу Гетьманщини. У 1918 році тут підписали Берестейський мир — цей історичний договір дав можливість повстати українській державі, хоч і на короткий час. Найімовірніше, в декомунізаторів місто асоціюється саме з цим договором. А з 1930-х до 1953 року на Берестейщині діяло ОУН.

У топі складних і болісних перейменувань варто згадати історію Великої Васильківської. Вулиці депутати Київради неодноразово намагалися повернути цю назву, відібрану в 1919 році. Спроби 1997, 2005 і 2011 років прибрати з мапи Києва вулицю Червоноармійську виявилися невдалими. Лише у 2015 році депутати зрозуміли, що вшановувати треба не Червону армію, а свою. Тож для повернення Великій Васильківській знадобився час. Вона і досі тішить киян, хоча деякі історичні будинки були втрачені. На Великій Васильківській знаходяться театр оперети, Миколаївський костел і будинок-музей Марії Заньковецької.

З визначних історичних вулиць інтригує назвою Бульварно-Кудрявська. Її колишня назва — Воровського — залишилась в історії: з 1923 до 1937 року Хрещатик мав імʼя Воровського, а після повернення назви Хрещатику революціонера «переселили» на Кудрявець. На Бульварно-Кудрявській добре збереглась історична забудова, тому повернена історична назва дуже пасує вуличній архітектурі.

Однак історичні вулиці не завжди можуть потішити відповідною архітектурою. Вулиця Німецька виникла на Печерську на початку 19 століття й отримала назву через Німецьке кладовище. За радянських часів її перейменували на честь німецького комуніста Ернста Тельмана. Зі старої забудови зберігся лише один будинок з флігелем. У Печерському районі також повернули історичну назву провулку Микільському, який за радянської влади став Січневим, а провулок Щорса знов став вулицею Новогоспітальною.

А як щодо історичних околиць старого міста? Там вулиця Провіантська позбавилася назви на честь Галі Тимофеєвої. Здивувала кількістю історичних назв Солом’янка: вулиця Гладківська виникла в 1920-х роках, на ній знаходиться всього кілька будинків. Зате з 1955 року вона називалася Калінінградською, утверджуючи радянську назву німецького міста Кенігсберг з 700-річною історією. Вулиця Дачна зберігала свою назву доволі довго, але в 1985 році її перейменували на честь радянського пілота, Героя Радянського Союзу, киянина Бориса Гаріна. Тепер вулиця знову стала Дачною. Вулиці Івана Клименка повернули назву Преображенська.

Іноді декомунізатори зіштовхувалися із несподіваними труднощами. На початку 19 століття Київ був значно меншим за розмірами, тому в його передмісті було одразу три вулиці Загородні: в Голосієві, на Лук’янівці та Солдатській слобідці. За радянської влади всі три перейменували. З огляду на поглинання Києвом передмість зрозуміло, що повернути історичну назву всім трьом вулицям неможливо. Тому повернули назву тільки вулиці в Голосіївському районі. За радянських часів вона вшановувала голову Раднаркому УРСР Панаса Любченка. У Голосіївському районі також декомунізували вулицю Дмитрова, повернувши їй назву Ділова. Ця назва виникла в 19 столітті завдяки Артилерійському Діловому двору. До нашого часу Діловий двір не зберігся.

У багатьох киян вулиця Фрунзе асоціювалася з психлікарню. На «Фрунзе, 103» відправляли в дражнилках в часи, коли не було інтернету. У 1941 році цією дорогою йшли на розстріл євреї до Бабиного Яру. Хочеться сподіватися, що повернення історичної назви Кирилівська, пов’язаної з дорогою до однойменної церкви, нагадає, що в історії вулиці були не тільки трагічні сторінки. Тут проводив розкопки Вікентій Хвойка, Михайло Грушевський збудував училище, на заводі варили пиво. Кирилівську важко назвати красивою вулицею. Однак в неї своя атмосфера. Хочеться вірити, що вулиця знайде свого екскурсовода.

Слідом за вулицею Фрунзе пішла й площа. Київрада змогла повернути історичну назву Петропавлівська. Самої церкви Апостолів Петра й Павла вже немає. Збудовану в 1905 році церкву радянська влада закрила в 1933-му та передала заводу під заводський клуб, потім там облаштували прохідну, а згодом цех. У 1987 році споруду остаточно зруйнували, а на її місці звели дев’ятиповерхову адмінбудівлю. За наших часів на території скверу, що знаходиться поруч, збудували нову церкву Апостолів Петра і Павла, однак вона являє цінність тільки як культова споруда.

Історичну назву Вознесенському узвозу на Кудрявці Київрада повернула з другої спроби. Вулиця бере початок з князівських часів, але з історичних тут збереглися лише окремі будинки 19 століття. Тут знаходилась резиденція Київських митрополитів. У 1718 році на фундаменті старої церкви збудували дерев’яну Вознесенську церкву. У 1879-му її розібрали, щоб звести Духовну семінарію. У 1918-1919 роках приміщення використовувалося як казарма Українських січових стрільців. Радянська влада своєю чергою насадила назву Смирнова-Ласточкіна. А вас теж Вознесенський узвіз причаровує своєю співочою назвою?

Історична місцевість Хрести на Печерську отримала назву через дерев’яний хрест на косогорі. З розбудовою Києва назву успадкував провулок. За радянських часів провулок Хрестовий перейменовували двічі. Спочатку на провулок Іподромний, потім на вулицю комуніста-підпільника Миколи Гайцана.

Неймовірно, але Воздвиженській повернули назву ще за радянських часів — у 1984 році. Тоді ж почали реконструкцію Воздвиженської церкви, повернули історичні назви вулицям Предславинській і Ольгинській. А провулок Ладо Кецховелі, перейменований на честь соратника Сталіна, залишився. Провулку повернули історичну назву лише з початком повної декомунізації. До речі, вулиця Олеся Гончара з 1937 по 1939 роки теж носила ім’я Ладо Кецховелі.

Вулиці називали не тільки на честь церков, але й видатних домовласників і мешканців Києва. Але в більшості випадків такі назви мало чим можуть здивувати. Отже, декомунізація повернула провулок Іпсилатіївський замість вулиці Аїстова, вулицю Левандовську замість вулиці Аніщенка, провулок Рататюків замість провулка Профінтерну, провулок Батишів замість вулиці Андрія Іванова, вулицю Омелютінську замість вулиці Сєдовців, вулицю Болсуновську замість Струтинського, вулицю Назарівську замість вулиці Вєтрова. Можливо, кавалькада прізвищ може лякати, але ліпше дивитися на це як на можливість заново відкрити для себе Київ.