Це не гучна кінопрем’єра. «Локричну піцу» показують лише в малих залах кінотеатрів, англійською мовою з українськими субтитрами. Але картина вже стала подією. Вікенд подивився фільм і розповідає, про що він.
Українському глядачеві складно зрозуміти, звідки взялася назва картини. Американці знають, що так називався легендарний магазин звукозаписів у Каліфорнії сімдесятих. Значить, щоб дивитися цей фільм, треба бути в курсі всього американського бекграунду? Зовсім ні. Вам точно сподобається стрічка Пола Томаса Андерсона, якщо ви колись страждали від прищів, телефонували гарним хлопцям/дівчатам, щоб мовчати та дихати в слухавку, бігли назустріч вітру так, що п’яти горіли вогнем, а легені розривало щастям.
Головного героя, Гері Валентайна, грає Купер Хоффман, син актора Філіпа Сеймура Хоффмана. Гері — ніжний вразливий підліток із пухкими губами та безглуздим чубчиком. Водночас він гігант-акселерат, який значно випереджає однолітків. А ще — дитина-актор, учасник відомого на всю країну телешоу.
Стрімку та довгу асистентку фотографа Алану Гері зустрічає в школі під час фотографування на шкільний альбом. Дівчина працює на нудній роботі, не має планів і мрій та живе за правилами своєї ортодоксальної єврейської родини.
Протягом всієї картини ці двоє, Алана та Гарі, танцюватимуть невпевнений танок чи то друзів, чи то закоханих. Вони створять бізнес із продажу водяних матраців, вигадають шикарний бренд і проведуть цілком ефективну рекламну кампанію. Загалом поряд із Гері Алана побачить, як воно — жити без заморочок і рефлексій. Все вони робитимуть легко та швидко, та й весь фільм схожий на стрімкий біг вулицями залитого сонцем невеличкого містечка. У принципі, ці двоє, які ніколи до цього не грали, роблять дійство таким неймовірно протяжливим та щирим.
Поряд із Хоффманом-молодшим юні актори зображують його брата та друзів. І ця їдка малеча гарно відтіняє стару гвардію: Шона Пенна в ролі самозакоханої кінозірки та Бредлі Купера в ролі схибленого на голлівудських правилах продюсера.
Режисер відкидає сучасну повістку, тому в одній з перших сцен старий фотограф на очах купи народу голосно ляскає по дупі Алану. Ми в залі здригаємося, але… Далі нічого не відбувається. Власник японського ресторану міняє японських дружин і зображує пародійну японську, якої він насправді не знає. І знову нічого. Ані моралі, ані повчань. Безпорадна доросла Алана приймає запрошення малого Гері на побачення. «І що такого, — начебто питає нахабний Андерсон у глядачів, — що ви мені зробите?»
Тут дівчата носять безсоромно короткі спідниці, відмовляються говорити про груди та цнотливо дарують один-єдиний поцілунок. Тут малий пропонує старшому братові та його друзям покурити траву, однак Гарі не може сам летіти на гастрольний виступ, а в барі йому наливають лише колу.
У кожної країни власна ностальгія. Хтось прагне колишніх багатств. Хтось нескінченно зітхає про свою минулу велич. Американці, здається, готові вічно ностальгувати про легкі та сонячні сімдесяті. І їх складно не зрозуміти.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Єгипетська пастка для Пуаро: про що фільм «Смерть на Нилі»;
Розкішний смуток і барвиста пристрасть: про що фільм «Паралельні матері»;
Ефектний трюк: «Алея жаху» в кіно;
