У статті використані фото Київського національного академічного театру оперети
Кияни п’ять років боролися за це право. Тепер один з найкрутіших мюзиклів в історії — на київській сцені. Артистка оперети та глядачки поділилися з Вікендом враженнями від «Чикаго».
Факти про мюзикл
Публіка обожнює «Чикаго», це друге за довготривалістю шоу Бродвею. Перше — «Привид Опери».
В основі — п’єса 1924 року, яку написала американська журналістка, авторка кримінальної колонки в газеті «Чикаго Трибʼюн». Вона поєднала дві не пов’язані між собою судові справи. Скоро за сюжетом створили мюзикл.
На основі мюзиклу зняли фільм «Чикаго», він має шість Оскарів.
Чимало киян вже встигли подивитися шоу в Національній опереті. Іншим радимо поквапитися, поки квитки продаються за доступними цінами. На таких спеціальних умовах театр показує мюзикл лише до кінця року. Далі квитки можуть стати значно дорожче.
Кажуть, театр п’ять років вів перемовини з агентами щодо постановки. Вимоги доволі суворі: треба узгоджувати все від театральної афіші до складу виконавців. Та що там, навіть знамениті сходинки мюзиклу мають бути певного розміру!
Але киянам вдалося неймовірне — відстояти власне бачення. Так у дію ввели героїв, яких нема в оригіналі. Вуличні музики зустрічають глядачів просто в холі театру. Охоче позують для фото, гуляють у глядацькій залі серед публіки. На початку ефектно переміщують диригента на робоче місце, а самі переміщуються на сцену.
Мюзикл отримав шикарний переклад і зазвучав українською. Хоча критики вказують, що українському глядачеві час дивитися світові постановки мовою оригіналу.
Лілія Гуменюк, артистка хору Національної оперети
— Наш генеральний директор і режисер мюзиклу Богдан Струтинський понад пʼять років вів перемовини про отримання прав на цю постановку. Солісти почали репетирувати ще восени 2023 року, потім доєднався хор. У сцені «Все є джаз» ми танцюємо на сходах з Велмою. Співаємо в «Тюремному танго», супроводжуємо перший вихід Біллі в номері «Хочу Біллі». Ми є присяжними в сценах суду. Почали вивчати музичний матеріал перед Новим роком. У січні стартували репетиції. Потихеньку все набирало обертів, були репетиції в декораціях, у костюмах.
Велика бродвейська постановка вимагала багато часу, енергії. Але оперета — це театр, який працює та має поточний репертуар. Тому зранку ми могли готувати «Чикаго», ввечері грати інші вистави. Часом не висипалися через нічні обстріли, а зранку треба було танцювати, встигати, бути бадьорим і уважним.
У театрі очікували успіху постановки, але ці очікування перевершили сподівання. Пам’ятаю, як на прем’єрі зал ревів від кожної наступної сцени.
Можемо пишатися тим, що в Україні ставити світову класику з шаленим успіхом. Звичайно, була критика, що такі постановки не на часі. Але реакція глядачів доводить інше. Нагадаю, раніше у нас в театрі поставили мюзикл «Тигролови». Від першотвору до творців і виконавців це суто український актуальний музичний продукт.
Юлія Рижкова, досвідчена глядачка й авторка театральних колонок Вікенду
— «Чикаго» — мій найулюбленіший мюзикл. Тому коли побачила афішу від київського театру оперети, я була в захваті. Одразу купила квитки собі й подрузі на один з перших показів. Очікування були дуже високі.
Знаю, що кияни давно хотіли придбати ліцензію на «Чикаго», але їм відмовляли через те, що український театральний ринок замалий. З початком війни цікавість до України й українців зросла, тож у 2023 році ми таки отримали права на постановку.
Мюзикл розповідає про жінок, які вбили своїх чоловіків або коханців і очікують на рішення суду в жіночій вʼязниці міста Чикаго. І те, що зробив з цією історією наш київський театр оперети, неперевершено. Актори чудові, вокал прекрасний, хореографія гарна, декорації та костюми крутезні. А ще я не знаю, як їм це вдалося, бо франшизу за правилами не можна змінювати, але в українському варіанті зʼявилися додаткові персонажі — міми, які додають до вистави гумор і добро. Дуже оригінальна ідея.
А ще мюзикл перекладений чудовою українською мовою. Словом, це просто свято якесь. Ми отримали величезне задоволення від перегляду. А за місяць уже подруга купила два квитки й запросила мене, щоб подивитися його вдруге, бо він того вартий.
Юлія Барановська, мистецтвознавиця та досвідчена глядачка
— Мюзикл прекрасний: джазова музика, джазовий склад оркестру плюс фортепіано — все драйвово. Чудові солісти, хор, хореографія, сценографія, костюми, світло — дуже динамічно. Висока акторська майстерність солістів, коли виконавці не статичні на сцені, а рухаються, роблять шпагати та крутять колесо. Мене це вразило.
Я не дивилася відомий фільм-мюзикл із Річардом Гіром, переглянула його вже потім. Цікаво було порівняти з виставою. Деякі моменти схожі. Вистава має шалено-яскраву сценографію: все динамічне, швидке, додається реквізит, змінюються сцени, крутиться, їде, переміщується. Деякі моменти в сольних номерах здавалися трохи затягнутими. У фільмі вони також були певними зупинками, але кіно дозволяє зробити картинку жвавішою завдяки показу паралельного сюжету. У живому виконанні складніше. Окремо дуже сподобалась оповідь про саме вбивство, створена як чорно-біле кіно в стилі Чарлі Чапліна.
Класно придумано, що міми-музиканти зустрічали гостей перед виставою, з ними можна було фотографуватися, спілкуватися, вони грали уривки з мюзиклу й налаштовували на відповідну атмосферу. Інтерактивність зберігалася протягом вистави, коли артисти ходили залом й доводилося крутитися, щоб спостерігати за ними.
Високо оцінюю якісний український переклад, гарно підібрані слова, рими, певні акценти. Подобається, що можна зняти трохи відео, тож можна розповісти в соцмережах всьому світу, що я подивилася «Чикаго».
Хоча в сюжеті чимало сексуально-еротичного, відвертого та зухвалого, видовище естетичне й витримане. Думала, чи поведу на цей мюзикл своїх доньок-підлітків. І взяла квитки на вересень.
Крісла в опереті зручні, але класичність залу викликала певний дисонанс. Хотілося б, щоб дійство відбувалося в сучасному приміщенні, у мене часом було відчуття, що я в партері наче в ямі. Києву вже на часі мати новий сучасний зал для таких видовищ.
Раджу подивитися «Чикаго», бо це наче ковток свіжого повітря! Приємно бачити в стрічці відгуки знайомих, які вже подивилися. Відчуваю, що тепер квитки в оперету буде так само складно купити, як і у театр Франка. Але нехай буде більше сучасних постановок.
Марія Яремчук, режисерка-документалістка
— Були на премʼєрі, дуже сподобалося. За премʼєрами оперети стежимо, бо це завжди цікаво та якісно. Я навіть трохи хвилювалася, чи стане в театру сили на постановку цілого «Чикаго» під час війни. Дарма переймалася. Кожна сцена — як картинка, дрібні деталі, фонові елементи, які потрібно розглядати. Від поєднання декорацій, світла, музики та дій акторів отримали справжнє естетичне задоволення. Солісти й солістки не просто виконують партії, а рухаються, взаємодіють, танцюють. Народна артистка в образі Мами — це взагалі окрема тема. В постановках оперети вміють красиво проводити паралелі із сьогоденням, без моралізаторства і нотацій, проте точно й влучно. Хочемо наступну премʼєру!
Враження авторки
Чи актуальна ця історія для нас? На мій погляд, дуже. Бо вона про те, як змінюється роль жінки в суспільстві. Як жінки відкривають в собі сміливість, зізнаються собі в бажаннях, пробують свої сили. Українкам це точно близько й зрозуміло.
А ще це історія про те, як медіа створюють зірок, а суспільство вимагає кумирів. Чи нам не знати таких кумирів, чи ми не маємо болісних розчарувань у своїх «медіазірках»?
Не очікувала побачити бродвейське шоу в Києві під час великої війни. Чому це круто? Бо ця постановка змиває наш вічний присмак меншовартості: мовляв, де нам таке ставити, як нам з таким впоратися. Не просто впоралися, а й вразили.
Після вистави у мене лишилося тільки одне питання: як квитки на таке дороге шоу можуть коштувати так дешево?
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Королеви та відьми. Режисер Уривський і його вистави;
Мюзикл «Тигролови»: ватники, гейші та криваві зірки на спинах;
Гайд для глядача. Як зробити зустріч з театром імені Франка ідеальною;
Трохи любові, мюзиклу та вбивств. 4 вистави Молодого театру;
