Заборонене весілля та шпигунські скандали: радянський крінж в ООН

Від виступів Росії в ООН охоплює обурення та іспанський сором? Це не новина в історії. СРСР не раз ганьбився серед націй. Історик Олександр Вітолін розповідає про 11 випадків, коли радянська дипломатія творила ненормальні речі.

Скажене антирадянське весілля

У 1947 році в СРСР заборонили шлюби з іноземцями. А вже одружених з іноземцями за допомогою МДБ (міністерства державної безпеки) стали переконувати розірвати шлюб і навіть повертати з-за кордону, якщо вони встигли виїхати. Ця завзята неповага до приватного життя може й минула б для СРСР непомітно, якби не шлюб Лідії Лесіної із сином чилійського посла. Лідія Лесіна була комсомолкою та донькою комуніста. У 1946-му вона одружилася з чилійцем, а за рік виявилося, що своїм подружнім щастям вона, на думку партії, компрометує ідею комунізму. Заборона компартії в Чилі та відверті листи про СРСР від посла — свекра Лідії Лесіної — до президента Чилі потрапили в пресу. Ці відвертості додали радянській владі впевненості у правоті щодо втручання в подружні справи своєї громадянки. Чилійському послу довелося залишити СРСР, а Лідії права на виїзд не дали. Подружжя залишилось жити в готелі «Національ».

На Лесіну намагались тиснути через батька, але вона стійко відкидала всі вимоги розлучитися. Між тим свекра призначили послом в ООН, і справа дійшла до Юридичного комітету ООН. Але навіть ООН виявилося безсилим перед впертістю радянської системи. В якийсь момент каральні органи стали міркувати над тим, щоб Лідію Лесіну заарештувати, а її чоловіка силою вислати з країни, але смерть Сталіна сплутала їхні плани. Після смерті вождя указ про заборону одруження з іноземцями був скасований, і подружжя нарешті змогло залишити СРСР. Однак життя в Чилі не принесло бажаного щастя. За п’ять років життя під пильним наглядом каральних радянських органів син чилійського посла в ООН заробив психічний розлад.

Маленька людина та СРСР

Андрій Януарійович Вишинський відомий як головний державний обвинувач під час сталінських репресій 1930-х років. У 1948 році він став головою радянської делегації на 3-й Генасамблеї ООН.

У гострій полеміці з представником Філіппін Карлосом Ромуло Вишинський повівся недипломатично, заявивши, що філіппінець — лише маленька людина з маленької країни. Карлос Ромуло не знітився та спокійно відповів: «Обов’язок маленьких Давидів у цьому світі полягає в тому, щоб кидати камінням правди прямо у вічі оскаженілим Голіафам, змушуючи їх чемно поводитися».

Почесне заслання й таємнича смерть

Вишинський, який не поважав маленьких людей маленьких держав, після смерті Сталіна сам опинився в шкурі «маленької людини». Головного обвинувача Сталіна нова верхівка спочатку відправила у «почесне заслання» в ООН. Вишинський знав, як працює система, і скорився їй. Але в радянської системи були свої жорстокі закони, і 22 листопада 1954-го постійний представник СРСР у Раді Безпеки ООН «помер від серцевого нападу». Поліція Нью-Йорку не змогла оглянути тіло радянського дипломата й інквізитора. За однією версією Вишинського вбили, за іншою він покінчив життя самогубством сам, щоб уникнути процесу. Після смерті Вишинського урочисто поховали в Кремлівській стіні, але водночас його ім’я стало зникати із радянської юридичної науки. Як бачимо, в СРСР за наказом могли оплакувати й одразу ж забувати одних і тих самих людей.

Шпигунський скандал. Дія перша

У 1959 році громадянин США українського походження звернувся до радянського посольства та розповів, що хоче навчатися в СРСР. Радянських шпигунів, що працювали під прикриттям посольства УРСР в ООН, зацікавив майбутній студент. Агент КДБ Вадим Кирилюк та його колеги вирішили завербувати довірливого американця.

Натомість ФБР стежив за «послами», тож розкрив схему Кирилюка та отримав необхідні свідчення. Свідчень було достатньо, щоб запроторити радянського агента за ґрати. Але Вадиму Кирилюку пощастило. Його викрили якраз під час візиту Микити Хрущова в США. Відносини між США та СРСР були й так ворожі, а шпигунський скандал міг зробити ситуацію ще більш напруженою. Тож Кирилюка просто попросили покинути США.

Хрущов із черевиком

У США Хрущов поводився як у Кремлі. У відповідь на заклик представника Філіппін звільнити окуповані країни Балтії та східної Європи Хрущов обізвав його «слинтяєм», «нікчемою», «шутом гороховим», «лакеєм американського імперіалізму».

Хрущов, а з ним і всі радянські представники, гучно бив кулаком по столу. Як і чому в руках Хрущова опинився черевик, є безліч версій, суперечки точаться й щодо того, бив він ним по столу чи тільки розмахував. Радянський вождь пообіцяв всіх знищити, що Захід зрозумів як пряму загрозу. Голова позбавив Хрущова слова та закрив засідання. Громадяни СРСР радісно схвалювали поведінку їхнього лідера в ООН.

Збитий генсек

Швед Даґ Гаммаршельд зробив блискучу кар’єру на державній службі. У 1953 році він став Генеральним секретарем ООН. Його вважають одним із найефективніших керівників ООН. У 1961-му Гаммаршельд спробував урегулювати конголезьку кризу. Для цього він прилетів у Конго. 18 вересня 1961-го його літак під час чергового перельоту зник з ефіру. У ході пошуків було виявлено уламки літака, всі пасажири й екіпаж загинули. Було кілька розслідувань, розглядали різні версії трагедії.

У 2011 році незалежне розслідування дало підстави стверджувати, що літак був збитий. З’явилася нова версія: знищення літака за наказом радянських військових. У 2017-му Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про необхідність додаткового розслідування обставин загибелі Генсека ООН. Організація протягом десятиліть не могла встановити винних у смерті її високопосадовця, що виразно показує її неефективність.

Права від прокурорів

1968-й рік ООН проголосила Роком прав людини. Радянські делегати створювали активний інформаційний фон, щоб підкреслити, як СРСР турбується про права людей на всій планеті. Петро Недбайло, ще один радянський прокурор, який потрапив до ООН, навіть отримав премію організації «За видатні досягнення у сфері захисту прав людини». Водночас українська інтелігенція писала в ООН листи про порушення прав людини в СРСР. На заході був опублікований «Репортаж із заповідника імені Берії» Валентина Мороза, який викрив ставлення СРСР до декларації прав людини:

«Під час обшуків у нас регулярно відбирають „Декларацію прав людини ООН“. На мою вимогу повернути її Круть (кдбівець) відповів: „Декларация не разрешается“. Помічник прокурора, з яким я розмовляв, зізнався, що не читав її. На політзаняттях, які проводять напівписьменні капрали з художниками та письменниками, в’язні одного разу вступили у дискусію зі ст.лейтенантом Любаєвим, (табір №11) аргументуючи Декларацією. На це він поблажливо відповів: „Слушайте, так это же для негров“».

Шпигуни за Мороза

У 1978 році агенти ФБР затримали трьох радянських шпигунів, які хотіли отримати секретні дані про американські підводні човни. Аташе радянського представництва в ООН Володимир Зінякін мав дипломатичний імунітет, тому його відпустили, і він залишив США. А от «секретарів» Рудольфа Черняєва та Вальдіка Енгера засудили на п’ятдесят років. За рік їх обміняли. Завдяки цьому обміну на волю вийшов Валентин Мороз — український історик і політвʼязень.

Втеча людини Громика

Аркадій Шевченко народився в Горлівці, виріс в Євпаторії. У 1949 році вступив до Московського державного інституту міжнародних відносин. Можливо, це відбулося завдяки зв’язкам батька, який працював у кримському санаторії. Без сумнівів подальшій дипломатичній кар’єрі Шевченка сприяла дружба з сином Андрія Громика — члена ЦК КПРС і міністра закордонних справ СРСР. Дружина Шевченка теж потоваришувала з дружиною Громика. Щойно Шевченко потрапив до Нью-Йорку, він одразу відчув різницю між СРСР і США.

І хоч до США відпускали тільки ретельно перевірених, Шевченко закохався в місто. Дружина Шевченка щоразу під час приїзду Громика водила його дружину по магазинах і робила їй подарунки. Дипломатична кар’єра Шевченка йшла в гору. У 1973-му він став заступником Генерального секретаря ООН. У 1975-му друга людина в ООН звернулася до американців із проханням дати йому притулок. Шевченко знав, що радянська система не дозволяє своїм дипломатам довго «засиджуватися» на одному місці, і, відчуваючи майбутнє переведення, захотів скористатися шансом і залишитись у США. Американська розвідка не упустила шансу та завербувала Шевченка. Але його посада не давала доступу до справжніх таємниць СРСР. Тому співпраця Шевченко та ФБР була малоефективною, радше тішила американців, що завербували самого заступника Генсека ООН. У 1978-му Шевченка викликали до Москви. Він запанікував і попросив ФБР негайно виконати їхню обіцянку про притулок. «Втеча» дипломата такого рівня стала справжньою сенсацією.

Культурний шок

Про прірву між СРСР і США свідчить епізод, який надовго залишився в пам’яті радянських дипломатів в ООН. Під час візиту до США секретаря ЦК КПРС із сільського господарства Віктора Ніконова привели до найбільшого супермаркету Нью-Йорка «Фудвей». Він вискочив звідти та заявив, що все те було спеціально завезено до його приїзду, а насправді такого не може бути. Інші високопосадовці також не вірили своїм очам і пускались у розмови про кризу перевиробництва й окозамилювання. Люди, які зробили кар’єру на окозамилюванні, не могли повірити, що хтось може бути кращим господарником, ніж вони.

Нацист як друг радянських дипломатів

Курт Вальдгайм під час Другої світової війни служив у складі Вермахту. Після війни змінив військовий мундир на костюм дипломата. У 1972 році він став Генсеком ООН. Радянські представники з-поміж інших кандидатів проголосували саме за нього. Військове минуле австрійця їх не турбувало.

Зважаючи на хворобливе ставлення в СРСР до всього, пов’язаного з війною, це мало дивний вигляд і давало підстави припускати, що КДБ мав компромат на Вальдгайма. У СРСР навіть видали його книгу. Після блискучої кар’єри в ООН Вальдгайм вирішив балотуватися в президенти Австрії. Перед виборами «мисливиця за нацистами» Елі Розенбаум заявила, що Вальдгайм був нацистом і має постати перед комісією з воєнних злочинів. Австрійці, попри звинувачення, обрали Вальдгейма своїм Президентом. Ізраїль на знак протесту відкликав свого посла. Вальдгейму довелося відмовитися від багатьох офіційних візитів. На другий термін він переобиратися не став. Підтримка Вальдгейма в ООН вчергове довела лицемірність політики СРСР.