Зі зброєю та хитрістю: як працювало українське ІПСО

Росія переконує світ в могутності своїх ІПСО. У росіян може й виходить створювати інформаційний галас, але не перемагати. А найкращі ІПСО робилися в Україні, вважає історик Олександр Вітолін.

ІПСО — інформаційно-психологічна операція

Білгородський кисіль

У жодній мірі не закликаю вірити кожному слову легенді, записаній літописцем, і тим паче повторювати. Але історія про білгородський кисіль цінна тим, що вчить не здаватися: коли не можеш перемогти силою, то перемагати кмітливістю.

У 997 році Білгород взяли в облогу печеніги. Коли в місті почався голод, в місті пішли розмови про те, щоб здатися печенігам. Та знайшовся старець, який порадив наварити кисіль і наповнити ним колодязь, а потім запросити послів. Білгородці показали печенігам колодці й заявили, що готові тримати осаду хоч десять років, бо їх сама земля годує. Після цього печеніги зняли осаду. Насправді найімовірніше посли побачили стан укріплень зсередини, зважили, скільки часу знадобиться на облогу, та відмовилися від облоги.

Львівська легенда

Легенда згодом повторилася у львівській інтерпретації. У 1286 році татарський хан Телебуга взяв Львів в облогу та вислав послів для переговорів. Тоді львів’яни поставили діжки з останньою їжею на вулицю, зібрали останню худобу разом, порожні діжки поперевертали та насипали залишки зерна, крупи та борошна, щоб вони здавалися повними. Посли доповіли ханові про це, мовляв, у міста повно запасів. Він розлютився та ще два тижні тримав облогу, а після того плюнув і забрав своє військо.

Не легенда, а історичний факт: хан Телебуга після невдалого походу на Угорщину вирішив спустошити Галицько-Волинські землі, 25 тисяч галичан стали жертвами ординців. Якою гарною не була б легенда, але після цього Золота орда грабувала українські землі ще кілька століть.

Петро Могила — святий покровитель ІПСО

Петро Могила не шкодував грошей для оборони православної віри. Для цього він започаткував Лаврську школу, яка потім стала Києво-Могилянською колегією, домігся від польського короля Владислава IV видання «Статей для заспокоєння руського народу», які мали захищати православну церкву, дбав про книгодрукування та писав полемічну літературу сам. «Православне сповідання віри», написане у формі запитань і відповідей, перекладали грецькою, латинською, церковнословʼянською, румунською, російською мовами й перевидавали в Європі. Проте захищаючи православ’я, Петро Могила водночас відстоював ідею примирення двох конфесій.

Наостанок варто згадати «Требник» Петра Могили, який містить тексти богослужінь за перемогу над ворогом, за гетьмана, за народ, за воїнів: «Вослѣдованіє молебнаго пѣнія къ Господу Богу нашему за царя и за люди, пѣваємаго въ время брани против супостатовъ, находящихъ наны», «Вослѣдованіє молебнаго пѣнія, певаємаго внашествіи варваръ и нахожденіи языковъ», «Чинъ благословенія воднаго судна ратнаго, на сопротивныя отпущаємаго, єдинаго или многихъ и благословєнія воинамъ вних плыти хоящим», «Чинъ освященія воинскаго знаменія єже єсть хоругви и воємъ благословєнія на брань» та «Чинъ благословєнія воинскихъ оружій».

Богдан Хмельницький — батько психологічної війни

Відомий талант Богдана Хмельницького — застосовувати психологічні прийоми на війні. Особливо увагу заслуговує ІПСО під час битви під Пилявцями.

«Два тижні тягнув Хмельницький переговори, але татар не було, прийшов лиш малий їх відділ. Тоді Хмельницький пускається на військову хитрість: посилає переодягненого попом козака так, аби його могли схопити поляки, і от сей піп на муках зізнається, що Хмельницький присяг платити ханові щороку велику данину, а за те хан прислав Хмельницькому 40 тисяч татар. А на ранок Хмельницький велів частині козаків замотати голови чалмами, і змішавшись із татарами відділу Карабіш-мурзи, з криком “Алла-алла!” напасти на табір. Це мало створити ілюзію приходу 40-тисячної татарської армії. Хитрощі вдалися. На свої очі поляки побачили, що піп говорив правду, — і страх напав на польське військо».

Революція Гапона

З радянських часів Ленінград зображували як місто трьох революцій. При цьому «революція» 1905 року мала мало спільного зі справжньою революцією, просто російська влада сприймала як революцію будь-які масові рухи. Та важливіше те, що ініціатором цих подій був український священник Георгій Гапон, який очолив робітничий рух Петербурга.

Георгій Гапон попередив міністра внутрішніх справ Святополка-Мирського про мирну маніфестацію та не хотів жодної революції. Однак російська влада боялася навіть мирних демонстрацій, а есери спровокували ще кривавіший розвиток подій, сподіваючись на вибух справжньої революції.

Та звернімося до спогадів свідків тих подій, які дають підстави вважати маніфестацію Гапона справжнім ІПСО.

«Він говорив з наростаючим збудженням і пристрастю, — і все більше й більше підіймав настрій натовпу. Він надірвав собі голос, ледве тримався на ногах, але продовжував їздити й говорити до останньої миті — до пізнього вечора 8 січня. Очевидно, промови його не всюди були однакові за тоном — можливо, в залежності від рівня підготовки натовпу. У деяких відділах він говорив спокійно, даючи натовпу впевненість в успіху. В інших він уже закидав слова про можливість невдачі, про майбутні небезпеки, про те, що цар може відмовитися прийняти та вислухати свій народ. Ці промови він закінчує словами: «І тоді нема в нас царя…» — «І тоді нема в нас царя», — як луна відповідав натовп. — «Усі помремо! Клянемося стояти всі до одного. Батюшка, благословляємо тебе на подвиг, веди нас!» Усі були в піднесеному настрої, розповідають свідки. «Багато плакали, топали ногами, стукали стільцями, били кулаками в стіни і, піднімаючи руки в гору, клялися стояти до кінця».

Тріумф ІПСО Директорії

Революція 1917 року дала Україні шанс на власну державність, але при цьому розсварила українців. Лідери УНР не змогли знайти спільну мову з масами й дали можливість більшовикам вести власну пропаганду, а після першої війни з більшовиками та встановлення німецьких порядків при гетьмані Скоропадському показали все, на що здатні.

Повстання Директорії наприкінці 1917 року на зміну уряду гетьмана Павла Скоропадського привело до влади Директорію Української Народної Республіки.

Голова Директорії УНР Володимир Винниченко демонізував Павла Скоропадського як поборника Росії Єдиної та Неподільної (таким був лозунг і принцип Білого руху), ставлячи йому у провину «Федеративну грамоту», якою проголошувалося прагнення щодо включення України до складу небільшовицької Росії як федеративного субʼєкта. При цьому Винниченко був іще палкішим прихильником федерації з Росією та довго ним лишався.

Варто визнати, що повстання Директорії перехопило ініціативу й завадило більшовикам знов одурити українців. Також повстанці продемонстрували свою здатність до перемовин, змусивши деморалізованих німців залишити Україну без опору.

Від пропагандиста до політвиховника

У 1939 році Радянський Союз окупував Західну Україну та не шкодував ресурсів на пропаганду. Йосипа Позачинюка відрядили до Львова для розбудови комсомолу. Однак у Львові він зіштовхнувся з іншим світом, який поступово перевиховав його. Власне Львів змінив не лише Йосипа Позачинюка, але й інших більшовиків. Не всі зав’язали контакти з підпіллям, але стали більше проявляти свою українськість і не цуратись її. Після нападу Третього Рейху на СРСР Позачинюк не став евакуюватися і став Державним секретарем (тобто міністром) інформації та пропаганди Українського Державного Правління, очолюваного Ярославом Стецьком. Після цього ОУН скерувала Позачинюка до Києва. Та замість Києва Позачинюк потрапив до німецького концтабору. Після втечі він приєднався до УПА. Загинув 22 грудня 1944 року внаслідок облави НКВС. Імовірно, саме Позачинюку належить фрагмент спогадів про радянське життя, який ввійшов до книги Мілени Рудницької «Західна Україна під більшовиками», яка стала важливим інструментом інформаційної боротьби для діаспори.

ІПСО УПА в графіці

Ніл Хасевич втратив ногу ще дитиною, тому не міг стати воїном УПА. Зате став графіком і змусив радянську владу скаженіти та влаштовувати облави на нього. У 1951 році роботи Ніла Хасевича потрапили до ООН і іноземних дипломатів, а також були видані у Філадельфії. Ніл Хасевич став автором 150 дереворитів, БоФонів (Бойовий Фонд — «військові облігації» УПА), ескізів нагород УПА.