Анна Топіліна: про фемінізм, чоловіків і «Книжковий Арсенал»

Анна Топіліна: про фемінізм, чоловіків і «Книжковий Арсенал»

Усі використані у статті фото взяті з фейсбук-сторінки Анни Топіліної

Наприкінці червня до Києва завітала відома блогерка, феміністка, письменниця та перекладачка Анна Топіліна, українка, яка вже 11 років живе у Швеції. Вікенд розпитав її про те, як змінився Київ, чи можна назвати його європейською столицею, що сподобалося на «Книжковому Арсеналі», чи близькі ми до гендерної рівності та як їй наші чоловіки.

Про Київ

До Києва я переїхала у 2005 році, й тоді він мені страшенно не сподобався. У порівнянні з Одесою, портовим містом, куди «цивілізація» і капіталізм прийшли досить рано і де швидко розцвів різний цікавий бізнес, Київ здавався дуже пострадянським, занадто великим, занадто сірим, зовсім чужим. Тому жила і 95% відсотків свого часу я проводила на Подолі, який мені найбільше нагадував Одесу. Поїхала зі столиці у 2010 і дуже довго не поверталася. В Одесі бувала кілька разів на рік, а про Київ думала — що я там забула? Перші враження збереглися і особливого бажання повертатися не додавали.

Але яким було здивування, коли я вперше за довгі роки повернулася навесні 2019-го, щоб взяти участь у «Книжковому Арсеналі»! Тоді я мала справжнісінький шок: мене зустріло молоде, яскраве, барвисте європейське місто, заповнене різними людьми та ініціативами. Київ нагадав Берлін у ті роки, поки він не став затишно-буржуазним, і був наповнений життям, різними андеграундними рухами, крутими барами та неймовірною культурною тусовкою. Саме тоді я по вуха закохалася в Київ — наступного року, до коронавірусу, я поверталася ще кілька разів і щоразу моє враження підтверджувалося.

Вразило те, наскільки Київ став більш чистим і «прилизаним» за останні роки. Це може бути абсолютно неочевидним тим, хто живе тут давно й у кого «замилилося око» на зміни. Але для мене стало дуже приємним сюрпризом.

Я не встигла пробігтися по нових закладах у Києві, але не можу не похвалити мій улюблений Podil East India Company на Межигірській, де під час візитів до Києва у мене завжди штаб-квартира — я там їм, п’ю, відпочиваю і саме там подають мої найулюбленіші коктейлі. З найкращим сервісом.

Про «Книжковий Арсенал»

Цього року «Книжковий Арсенал» потішив. Засмутила невелика кількість відвідувачів, але, на жаль, пандемія не може не накладати відбиток на такі заходи. З іншого боку, відсутність тисняви позитивно вплинула на саму атмосферу — було легше й приємніше бродити між стендами, розглядати новинки і купувати книжки. Ну і лаунж-зона на вулиці була куди краще продумана на цей раз. Ще більше сподобалася обмежена кількість заходів. Це дозволило зробити кожен з них осмисленим, уникнути зайвої конкуренції, створити якісніший контент.

Таку серйозну увагу гості «Арсеналу», мабуть, приділили мені тому, що я нечаста гостя в Україні — «приїхав жрець, брамін, улюбленець Рабіндраната Тагора», як жартували Ільф і Петров — як тут не прийти? Ще у мене досить широка аудиторія, охоплення тем широке, коло читачів різноманітне, я намагаюся говорити з дуже різними людьми. Ну, і я демонстративний зайчик, який дуже любить увагу, і цього не відняти!

Але не думаю, що я популярна як феміністка через життя у Швеції. Мені самій дуже часто бракує українського контексту для того, щоб проілюструвати те, що хочу донести: «Занадто далекі вони від народу». З іншого боку, до чогось чужого і напів екзотичного — але одночасно свого та рідного — прислуховуватись будуть уважніше. Таке, на жаль, життя.

Про український фемінізм

Щодо українських жінок, я не вважаю, що людина повинна позиціювати себе як феміністку або як-небудь іще для того, щоб мати здорові цінності і бути в принципі достатньо хорошим членом суспільства. В Україні багато жінок, які дуже далекі від активістського руху, політики, будь-яких самоназв, і якщо їх запитати, вони швидше за все будуть протестувати проти такого явища як фемінізм усіма руками і ногами. Переважно через те, що в популярній культурі наша репутація все ще, м’яко кажучи, не на висоті. Кому хочеться бути комічним персонажем з неголеними ногами, сорока кішками і вбудованою ненавистю до чоловіків? Хоча все це, звичайно, стереотипні дурниці.

Але це зовсім не означає, що цим жінкам не потрібен фемінізм. Найчастіше саме їм він найбільше і потрібен. Саме вони тягнуть побут, піддаються дискримінації, живуть з насильством, ставлять свої інтереси на перманентно друге місце тощо. І саме тому варто намагатися розмовляти з ширшою категорією читачок мовою, яка їх не відлякує. Говорити про нагальне, вказувати на структури й тенденції, не концентруючись на ярликах та термінах. Яка різниця, як ти себе називаєш, якщо ми можемо погодитися в якомусь конкретному питанні?

Про чоловіків

В останні візити до Києва вразило, які гарні чоловіки стали зустрічатися всюди. До нас нарешті дійшов тренд, згідно з яким не тільки дівчата повинні стрибати на підбори і одягатися, як на свято, для кожного виходу з дому. За моїми відчуттями, дедалі більше молодих людей (як мінімум з середнього класу) почали піклуватися про свою зовнішність, класно стригтися, добре одягатися, робити красиві татуювання, доглядати за бородами і шкірою. І це не може не тішити.

Звичайно я розумію, що це в першу чергу питання класу, статусу і місця проживання — в регіонах або навіть в передмістях картинка, напевно, не така прекрасна. Але тенденція радує.

Через велику кількість подій, людей, осіб і книг, не мала часу звернути увагу на людей навколо, але абсолютно точно помітила куди більше татусів з колясками і малюками, ніж було раніше. І це мені дуже сподобалося.

Стандартно ріже око, що в будь-якому закладі рахунок і більш міцний алкоголь із замовлення завжди приносять чоловікові, солодке, легкі коктейлі та салатик — жінці, навіть якщо вона замовляла віскі, планувала закушувати його стейком і заплатити за все це сама. Але таке частенько зустрічається і у Швеції, деякі гендерні норми невикорінні.

Ще трохи про Київ

У підсумку зазначу, що Київ — це абсолютно європейська столиця і одне з найбільш недооцінених туристичних місць Європи. Тут є все — культура, краса (особливо навесні і влітку), запаморочливі краєвиди, величезний вибір класних барів, клубів і ресторанів за такі гроші, за які в Швеції можна випити максимум один коктейль.

А якщо говорити про те, чого Києву бракує, щоб стати найбільш хіповою столицею Європи — це, звичайно ж, інфраструктури для туристів та доступного середовища. Англійських покажчиків на вулицях. Англомовних меню в кожному закладі. Тротуарів, переходів і метро, куди можна спокійно спускатися з візками і на візках. Але це все, ймовірно, рано чи пізно з’явиться. Як буквально за десять років народилося все інше.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Хейт чи попит: що робити з культом Булгакова в Києві;

Не тільки Жадан: 8 поетів, яких варто читати у соцмережах;

Зробіть з мене ляльку: як майстри створюють іграшки, схожі на людей;

Сіно та філософія: як Київ став вегетаріанською столицею;

Зазирнути в потаємне: 7 гідів про дворики Києва.