Фото: Depositphotos.
Ще 10-15 років тому тема прийомного батьківства була майже табуйована: лише одиниці наважувалися зізнатися, що в родині є некровні діти. Сьогодні про життя з доньками-синами, які з’явилися у батьків нетрадиційним шляхом, говорять відкрито, багато й цікаво. Вікенд розповідає про блоги таких родин.
Хтось шукає в цих блогах підтримку, хтось популяризує всиновлення та інші форми сімейного влаштування дітей. Інші просто хочуть закарбувати миті життя, розважитися і відпочити.
Вікенд обрав блогерів, які не бояться розповідати й ділитися. Челендж з виховання дітей в їхніх родинах часто перетворюється на окремий жанр, в якому є місце й радісним, й сумним сторінкам.
Inna Miroshnychenko
Місто: Київ.
Скільки дітей у родині: 2 біологічних, 2 прийомних.
Цитата: «Стати справжнім другом для дитини, яку зрадив світ, — це щоденна праця. Прожити разом адаптацію — найбільший виклик і найщедріша винагорода».
Інна Мірошниченко — публічна особа й веде один із найвідоміших блогів про життя з усиновленими дітьми. Адвокатка й громадська активістка, вона показує шматочки реального життя, щоб поширити свій досвід та спонукати інших замислитися над тим, який внесок вони можуть зробити у розв’язанняння проблеми сирітства. Інна відверто говорить про складнощі адаптації, при цьому наголошує на прийнятті інших такими, як вони є.
Написала автобіографічну книгу про власний шлях, любов та усиновлення.
Evgenia Sentsova
Місто: Чернігів.
Скільки дітей у родині: 2 біологічних, 4 прийомних.
Цитата: «…це було будівництво. Ми цегла за цеглою зводили… будиночки на фундаменті, що був закладений до нас. Той фундамент підносив нам сюрприз за сюрпризом, і далі дає тріщини в нових стінах, але це наш проєкт, який наповнений нашими силами та світлом. Він вартий всіх вкладених зусиль».
Євгенія Сенцова починала шлях прийомного батьківства разом із чоловіком, проте зараз вона йде сама — Максим мав проблеми зі здоров’ям, і півтора року тому його дружина несподівано стала вдовою. У блозі Женя максимально відверто розповідає про те, як це — жити з дітьми, що мають ФАСП, РДУГ, РАС, епілепсію, з якими складнощами вона стикається, як вирішує безліч поточних проблем і серйозних викликів. Розповідає максимально коректно, з величезною повагою до дітей, без зайвої драми, абсолютно спокійно. Окрім того, вона ділиться колосальним досвідом роботи з дітьми з особливими потребами, підтримуючи тих, хто робить вибір, який щоденно робить сама. Словом, неймовірно крута мама.
На основі власного досвіду розробила інноваційну читанку, яка допомагає дітям зі складнощами у навчанні.
Анастасія
Місто: Кривий Ріг.
Скільки дітей у родині: 6 прийомних.
Цитата: «Діти — це майбутнє. І нам не можна залишатися осторонь. Треба діяти. Треба мати позицію. Треба не чекати, поки хтось зробить. Бо «хтось» — це ми».
Юристка та кінологиня, підприємиця та блогерка, Анастасія кожним висловом, кожним постом стверджує: діти повинні зростати в родині. Разом із чоловіком вони відкрили дитячий будинок сімейного типу, прийняли складних підлітків та маленьку дівчинку і живуть з ними яскраве активне життя. Багато працюють, щоб забезпечити дітям різноманітне дозвілля та закрити базові потреби. Відпочивають разом зі своїми синами-доньками й численними собаками-котами. Розповідають про те, що підлітки — це класно й цікаво, а прийомні діти — кайфово і в задоволення. Якщо хочеться бачити в дії, як змінюються діти, що потрапити в сім’ю, це — один з найкращих блогів: Настя пише, що незабаром вони готуються до ще однієї родинної групи.
Олива
Місто: Чернівці.
Скільки дітей у родині: 1 прийомна.
Цитата: «Дитячий будинок — не місце для дітей!»
Олива та Дмитро Чернови, дизайнерка та програміст, удочерили дівчину, про яку завжди мріяли — веселу, маленьку, кучеряву. Кажуть, іноді так трапляється — коли дитина з твоїх мрій стає реальною. Напевно, подружжя не мріяло про труднощі адаптації, які отримали в комплекті з донькою, втім, вони проходять смугу перешкод із гумором та наполегливістю. Блог — чесна історія про те, як змінюється життя всіх учасників процесу всиновлення, з якими складнощами можна стикнутися і як вирулити з проблемних ситуацій.
Anna Zh.
Місто: Київська область.
Скільки дітей у родині: 3 всиновлених, 1 біологічна.
Цитата: «…давнішній факт усиновлення ніяк не впливає на наші стосунки сьогодні. Наші діти вже давно просто наші. З власною історією, з власними особливостями, з нашою історією стосунків, але той давнішній факт вже не має впливу на наші рішення сьогодні».
Буває, що з часом батьки забувають, звідки взялися діти і як починалася їхня спільна історія. У авторки цього блогу вийшло саме так: родина живе своїм звичайним життям, проходить через звичайні проблеми, радіє звичайним речам. Сім’я як сім’я, словом. Якщо вам цікаві будні багатодітної родини та їхньої соціально активної мами — ласкаво просимо, там цікаво, насичено й іноді дуже щемко.
Соломія
Місто: Кременець.
Скільки дітей у родині: 2 біологічних, 8 прийомних.
Цитата: «Найцінніше виявилося таким простим — теплі обійми в будь-який час доби, довірливі уважні погляди й тихі розмови ввечері».
Якщо ви ніколи не замислювалися, як це — жити в родині, де мамою або татом тебе називають одразу 10 дітей, вам у блог Соломії. Її життя — це щоденна боротьба за дитячі серця, довіру та майбутнє. Боротьба важка, але дитячі усмішки вартують будь-яких труднощів. Тут ви знайдете відповіді на буденні запитання про те, чим і як годують таку кількість дітей, як розважають, як знаходять компроміси між «треба» та «дуже треба» та зрозумієте, чому мама п’є холодну каву. У цьому блозі особливо затишно й тепло — відчуйте цю атмосферу.
Yulia Marchik
Місто: Луцьк.
Скільки дітей у родині: 1 біологічна, 7 прийомних.
Цитата: «Колись твоє насіння проросте, і ти пожинатимеш плоди цього важкого етапу, а зараз я хочу просто нагадати. Ти вирощуєш нове покоління. Ти створюєш нову державу. Ти — те саме безпечне місце, яке тобі завжди було потрібно в дитинстві».
Спочатку здається, що в цій родині все перемішалося — крила, лапи, хвости, і не розібрати, хто про кого розповідає. Втім, до цієї багатодітної метушні з часом звикаєш, починаєш розрізняти імена, характери, історії, і закохуєшся в родину, в їхню щирість і безпосередність. Юлія Марчік розповідає про своїх дітей із такою теплотою, з такою любов’ю, що хочеш чи не хочеш, а теж починаєш всіх їх любити.
Оленочка Видюк
Місто: Львів.
Скільки дітей у родині: 1 біологічна, 9 прийомних.
Цитата: «Чи нам важко з десятьма дітьми, запитаєте ви, і я відповім: дуже. Але всі ці виклики вартують того».
Оленка Видюк жартівливо називає себе й чоловіка «тен-дітними батьками» — від англійського ten, десять. Вони веселі, смішні й відкриті. Лише за рік із сім’ї формату «тато, мама та донька» виросли до багатодітної родини. Шлях був дуже нелегким: здавалося, що ще трохи — і вони зійдуть з дороги. Оленка й сама це визнавала: були дні, коли відчай заповнював повністю. Та вони впоралися, пережили всі адаптаційні моменти й наразі увійшли у… звісно, не спокійне буденне русло, але у звичне. Та йдуть вперед разом.
Kateryna Furdyk
Місто: Київ.
Скільки дітей у родині: 1 прийомна.
Цитата: «Якщо у тебе є вибір — будь добрим».
Історія Катерини нестандартна у певному сенсі — їхня дитина прийшла в родину у статусі, який не дозволяє всиновлення. Кілька судових засідань — справа наче й наближується до завершення, але до крапки, коли дитина за законом стане повноправною донькою Миколи й Катерини, і можна буде не переживати, що на неї претендуватимуть інші потенційні батьки, ще багато кроків. У блозі подружжя щиро ділиться складними моментами та розповідає про успіхи. Окрім «дитячої теми», Катерина багато уваги приділяє питанню допомоги військовим.
Олічка Крикота
Місто: Горохів (Волинська область).
Скільки дітей у родині: 3 біологічних, 7+ прийомних (старша дитина офіційно вже не в родині, але по факту — разом із мамою, татом та братами-сестрами).
Цитата: «Любов — це не слова, іноді — тиша, іноді — шторм, іноді — погляд, але завжди любов — це праця, це вибір кожного дня».
Хочете, щоб було красиво, смачно, по-справжньому, без гламуру й показушності? Тоді вам до Олі. Її родина — це не лише про любов до дітей і бажання перетворити дитинство на щасливі спогади про пригоди, підтримку та прийняття. Це й про велику щоденну працю родини переселенців, які дбайливо створюють свій новий дім, про роботу для душі та забезпечення дитячих потреб, про ведення господарства і купу інших щоденних справ, якими наповнені будні. Ольга сама пройшла через інтернатну систему, Павло ріс із біологічними батьками, але разом з прийомними братами та сестрами, тому вони не з чуток знають, чого насправді потребують ті, хто мав досвід життя у дитячих будинках.
Яна Антонова
Місто: Ірпінь.
Скільки дітей у родині: 1 біологічна, 1 прийомна.
Цитата: «…мені стає страшно, уявляючи, що було б, якби ми не наважились. Стає моторошно від того, що наша дитинка, така малесенька, така рідненька, жила б десь там… окремо від нас… Та ще більше мене лякає усвідомлення, чого були б позбавлені ми!»
Абсолютно кайфова родина, в якій ростуть два хлопці, два брати, і часто взагалі не зрозуміло, хто там прийомний, а хто біологічний. Від блогу йде стільки любові, що хочеться якщо й не стати частиною цієї сім’ї, то хоча б постояти поряд, погрітися. А ще поїсти — Яна готує неймовірно апетитно та красиво. Вона не ділиться рецептами, це не кулінарний блог, але регулярно надихає на гастрономічні подвиги. До речі, Яна при надії — невдовзі на родину очікує поповнення, тож не перемикайтеся, буде цікаво.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: 11 запитань до прийомних батьків, або Як це — виховувати некровну дитину?
Стати батьками: 8 фактів про усиновлення під час війни;
Дати жити. Як зробити Київ безбар’єрним;
