Щастя в кишені. Як киянка створює мініатюри

Її роботи ви будете розглядати подовгу. Мініатюристка Юлія Васильєва розповіла Вікенду, як створювала крихітний київський тортик, ховала літо в бляшанки та радувала Малковича.

У дитинстві Юля Васильєва прочитала казку про Дюймовочку. А потім побувала в музеї мініатюр, де казка стала реальністю. Дівчину заворожили роботи майстра, особливо троянда у зрізі волосини.

Плести, шити та в’язати Юля вчилася у мами та на шкільних уроках праці. Але найбільше полюбила створювати дрібні поробки. Наприклад, ліжечко з горіхової шкарлупки, меблі з сірникових коробочок, капелюшок з шапочки жолудя для Дюймовочки. У вісім років спробувала тонкою голкою намалювати портрет мами на розрізаній навпіл яблуневій кісточці.

Юлія виросла, стала працювати сценаристкою телесеріалів, а вільний час витрачала на своє захоплення.

— Якось в інтернеті побачила схему плетіння гачком мініатюрного ведмедика. Як на мої теперішні смаки, сантиметрів п’ять — це величезна іграшка. А тоді стало викликом, чи зможу сплести таку. Спробувала, вийшло. Розібрала, які є нюанси, стала зменшувати розмір, брати тонші нитки.

Я страшенно люблю мініатюрні речі. Відтоді могла не купувати, а робити самостійно. Це приємне дозвілля, симпатична цяцька в колекцію, ще й подарунок комусь.

Почала виготовляти додаткові деталі з інших матеріалів. Наприклад, не могла знайти пластикові очі потрібного розміру, тож стала робити самостійно з полімерної пластики. Потім подумала: якщо можу зробити око, то зможу й носик, і маленьку чашечку. Так розширила можливості.

Ніколи не планувала цим заробляти і взагалі продавати. Насамперед хотіла потішити себе. Коли стало гарно виходити — показала рідним, друзям. Їм сподобалось, попросили дарувати або навіть замовляли. Я не брала гроші, робила в подарунок.

Одного разу я шукала матеріали для роботи, потрібні були тоненькі малесенькі голки. Зайшла в магазин товарів для рукоділля на Подолі біля Центру української культури та мистецтва. Пояснити запит було складно, тож я принесла показати. Вразила реакція: не очікувала, що мої іграшки можуть викликати такий захват.

У магазині розповіли, що скоро буде виставка в’язаних виробів «Тепла осінь» і запропонували взяти участь. За ці кілька місяців до виставки я, як навіжена, вигадувала, робила схеми й створювала мініатюрки. Виявилось, що це не просто виставка, а конкурс, і я посіла друге місце. Але важливішою була можливість бачити реакцію на свої роботи — це шалене, неймовірне задоволення!

Тоді завела сторінку в соціальних мережах, щоб викладати нові роботи. Поступово доросла до замовлень від чужих людей і навіть якогось прибутку. Коли почалося повномасштабне вторгнення, було складно з основною роботою, а замовлення на мініатюри дуже допомогли. Тоді я брала їх активніше, з’явились постійні клієнти.

Замовляють переважно іноземці. Мої іграшки їздили в Німеччину, Америку, Австралію. Українці теж купують, але в наших є помилкове судження, що маленькі іграшки мають бути дешевими: як це 500 гривень за мініатюрний кавунчик? Як маленька троянда може коштувати 100 доларів? Може, бо вона робиться протягом двох тижнів чи місяця.

Моє захоплення дозволяє активно донатити: збирати для Госпітальєрів, військовим на РЕБи, броніки, на евакуацію українців з окупованих територій. Якось я віддала роботу за ціною пересилки — військовому, хорошій людині, хотіла порадувати.

Уже знаю категорію товарів, які купують українці. Це щось дуже символічне, наше, просте у виробництві. Як плетені зайчики, яких роблю з мініатюрним жовто-блакитним сердечком на шиї або бантиком. Активно купували кавунчики, коли звільнили Херсон. Я тоді збирала на медичну допомогу людям з деокупованих територій, вийшло символічно, що гроші від кавунчиків пішли на Херсонщину.

Більш складні роботи зазвичай замовляють іноземці. Для них це доступні суми. А ще у нас якось не заведено колекціонувати мініатюри, а в багатьох західних країнах люди збирають мініатюрні будиночки та залізниці. Існують навіть столи для настільних ігор, які відтворюють інтер’єр таверни, ліс або лабіринт. Відповідно є уявлення, скільки це коштує, а мені не треба пояснювати, чому така ціна.

Навпаки іноземці питають, чому так дешево, тому щось складніше зазвичай замовляють іноземці, і вони згодні чекати.

Київський торт

Одне з моїх улюблених замовлень. Жінка шукала подарунок кумам на перлове весілля — 30 років шлюбу. Я запропонувала зробити щось символічне у мушлі, щоб сама мініатюрка була наче перлиною. Спочатку думали про весільний білий торт з побажанням солодкого життя. А тоді замовниця запропонувала київський, бо для тієї пари це символічно.

Я обожнюю київський торт і люблю робити мініатюри у вигляді солодощів. Пригадала, що в моєму дитинстві київський торт обов’язково мав дві червоні мармеладки зверху. Якщо тобі діставалася мармеладка, то був наче виграш у лотерею. Я запропонувала зробити мармеладки у вигляді сердечок. Відкрила референси, фотографії, стала продумувати, з чого зроблю ті мініатюрні блакитні квіточки, з чого — посипку. Потім задумалася про мармеладки.

Для цього спочатку виготовила мініатюрні сердечка з полімерної пластики, запекла, зробила силіконові формочки, в які налила підфарбовану гуму, що застигає при ультрафіолеті. Це схоже на прозору червону мармеладку. На це пішло півтори доби.

Коли нарешті все було готово, зробила золоту мушлю, поклала всередину тортик, написала «солодкого спільного життя» і віддала замовниці. З цим тортиком возилася кілька тижнів.

Зайчик для Великобританії

Він простий, в’язаний, але не гачком. В ідеалі має в’язатись на спицях, але таких маленьких немає, тому я в’яжу на двох голочках для вишивання. Вони затуплені, не колють пальці. От з тоненької швацької нитки я плету маленьких біленьких зайчиків. І одного такого зайчика замовляють з-за кордону. А це чекати, за пересилку платити.

Потім дізналась для чого зайчик потрібний. Замовниця працює з дітьми, які були занедбані, кинуті батьками, пережили важкі психологічні моменти. Вона збирає мініатюрки й використовує їх для того, щоб налагодити контакт з такими дітьми. Пояснює, що інколи ти почуваєшся маленьким, як зайчик, але йому можна створити комфорт. Дивись, ось є маленька піца, маленька ялиночка. Це цілий маленький світ. Мій зайчик дуже сподобався тим дітям.

Подарунок Малковичу

Ще одне з улюблених замовлень. Ми товаришуємо з працівником пана Івана Малковича (поет, директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га»). Він замовив подарунок для шефа — мініатюру про книжки. Хотілося щось персоналізоване, замовник згадав «Українську поетичну антологію», в якій були вірші й Малковича, Ліни Костенко, Юрія Іздрика та інших. Такий височенний стос книжок перев’язаних зеленою стрічкою з великим бантом. Я довго вивчала колір обкладинки кожної книжки, товщину, де золоте та срібне тиснення, які лясе (закладинка). Підбирали максимально відповідно оригіналу. Томики зроблені з паперу, лясе — з бавовняної нитки, розібраної на волокна та просоченої лаком.

Я зробила цей височенний стос книжок, вийшло сантиметри чотири. Перев’язала стрічкою, бантик збирала з окремих елементів. Тридцять книжок з бантом ідеально помістилися в баночку висотою 5,5 сантиметра.

Ілюстраторці від ілюстраторки

Ілюстраторка Марися Рудська замовила подарункову мініатюру для колеги Наталки Гайди. У Наталки є лисий кіт, вона з ним створила цілу серію малюнків. От ми й домовилися, що в мініатюрі будуть стіл, на ньому лампа, блокнот для малювання, всяке приладдя. І десь там має бути Наталчин кіт. Ще я попросила фотографії її улюбленої чашки, на якій намальований снігур, і зробила чашечку міліметри півтора. А оскільки Наталя шульга, то поклала з лівого боку олівець з пофарбованої штучної волосини. От з якими дрібними деталями працювала.

Велосипед на галявині

Це було замовлення зі Сполучених Штатів. Людина зверталася не вперше. Я робила цілу серію мініатюр в жерстяних баночках: деревця, пікнік, простирадло на траві, книжка, миска з черешнями. Затишне літнє, щоб можна було покласти в кишеню шматочок літа.

Американцю все сподобалося. Ми обговорювали, що додати, і він запропонував притулити до паркана старий велосипед. Місяць я колупалася з тим велосипедом, перебрала купу матеріалів. Довелося думати, як робити тонесенькі велосипедні шпиці, педалі, ланцюг. Щоб зробити шпиці, я довго експериментувала, зрештою використала сріблясті синтетичні нитки, які розщепила на волокна, а їх зафіксувала акриловим лаком, щоб тримали форму. Вийшла одна з найкращих робіт.

Перше літо в бляшанці

Ця робота розпочала серію. Вона для моєї подруги, яка ще до повномасштабного вторгнення емігрувала за сімейними обставинами.

Ми багато розмовляли про те, хто як влітку проводить час. Вона гуляла, надсилала фото прогулянок та свого життя.

Я задумала зробити таке місце, де ми будемо разом. Надихалася тими фотографіями, які вона присилала. Зробила мініатюрний стіл з двома стільчиками, пиріг, дві чашки, чайник. Начебто ми зустрілися з подругою на чай з пирогом. Тоді я працювала з абсолютно новими для себе матеріалами: раніше ніколи не робила ні дерева, ні стільці, ні траву мініатюрну.

Це зараз в Україні матеріалів багато, можна замовити з Китаю. Тоді не було можливості таке купити. З підручних матеріалів я робила мініатюрне максимально реалістичне деревце, дерев’яні меблі. Рік розбиралася: то пофарбую якусь губку, то натираю на тертушці, то просіюю сухий чай через сито.

Нарешті закінчила роботу, вона висить у нас вдома. Це історія про літню зустріч двох людей, яким приємно разом попити чай.

Наскрізні двері

Це фрагмент стіни з наскрізними дверима, перегорталка, де з одного боку старе, захаращене, засмічений фрагмент міського пейзажу. З іншого боку — чисте фентезі, двері з зеленню, кущами, плющем. Це багатозначна робота. Спочатку я думала зробити один і той самий екстер’єр, потім вирішила, що двері мають відрізнятися, начебто між ними сотні років. Це про зв’язок між минулим і майбутнім, перехід з ночі до світла, перехід у майбутнє, обриси цих дверей зберігаються, але навколо вже зовсім інший пейзаж. Але все двобічне, одне без іншого не існує. Двері мають відчинятися на два боки.