Вона народилася в Бердянську, обрала перше кохання, переїхала в Київ. Любить Дніпро, тужить за морем, співає одну з найпристрасніших оперних героїнь. Вікенд розпитав солістку Нацопери Тетяну Пімінову про роботу та життя.
— Я народилася в Бердянську на березі теплого Азовського моря. Вчилася в музичній школі, грала на фортепіано й не мріяла про спів. У моєму світі були море, абрикоси, равлики. Дитяче щастя!
Життя змінилося, коли я в 14 років залишила родину, рідне місто й поїхала навчатися в музичному училища. Відтоді я вела самостійне життя. Тоді й зустріла Леоніду Сергіївну Градосельську, неймовірну викладачку з великим серцем, яка відкрила мені зовсім інший світ, дала мрію та показала, що може бути зовсім інше життя.
Після чотирьох років навчання в музичному училищі я переїхала в Київ, вступила до консерваторії. З тих часів запам’яталося відчуття, що я все можу, на все маю сили. Ми, студенти, раділи життю – різні шляхи й можливості були відкриті для нас.
Як ви потрапили в Національну оперу? Як вас прийняли в театрі?
— На п’ятому курсі пройшла прослуховування і вже наприкінці сезону співала Сузукі в опері «Мадам Батерфляй». І з того часу ця партія залишається в моєму репертуарі.
Я була сповнена віри у майбутнє, жаги до життя, мені все було цікаво. Тоді й народилося це неймовірне бажання діяти, радість і прагнення нового!
Розкажіть про найскладніші та найважливіші партії.
— Найскладніша з моїх партій — це Попелюшка. Дуже складна технічно, колоратурна, але я взялась за цю роботу. Був цікавий постановочний процес, опера вийшла красивою. Коли я дивилася виставу з залу, завжди захоплювалася сценографією.
Моя улюблена партія — Кармен. Трагічний образ та водночас втілення жіночої чарівності, пристрасті та сміливості. Коли працюю над цією роллю, повністю в неї занурююсь. А коли за деякий час повертаюся до неї, наче наново все переживаю, починаю спочатку.
Ви співали в операх російських композиторів. Як думаєте, є чим замінити Чайковського?
— На мою думку, ми правильно вчинили, відмовившись від цього репертуару. Зараз повністю занурені у європейську музику – і це символічно! Адже так стверджуємо, що ми є частиною європейської культури. Колись я співала в російських операх, а зараз мені просто фізично боляче торкатися цієї музики.
Сьогодні саме час переосмислити наше ставлення до української музики. Треба вивчати своє, щоб усвідомити, хто ми є.
Які вимоги у вас як артистки до самої себе?
— Ця професія виховує витривалість, в опері треба берегти свої емоції, щоб донести їх на сцену. Мусиш контролювати стан здоров’я, бо опера — це великі навантаження, потрібно тримати режим.
Ви викладаєте понад десять років. Яка ви викладачка?
— Сувора, але намагаюся бути щирою та справжньою з учнями. Хочу, щоб вони любили те, що роблять, розуміли, куди прийшли, для чого працюють.
У вас романтична історія знайомства з чоловіком. Розкажіть, будь ласка.
— Мені було 13, коли побачила хлопчину з великими очима на пів обличчя. Тоді в мені й спалахнула іскра кохання, яку зберегла на все життя. А коли я переїхала вчитися в Київ, він приїхав до мене, почалося спільне життя.
Ви співали, коли були вагітною?
— Так, в «Аїді», коли була вже на сьомому місяці. До того донька всередині мене сильно штовхалася, але коли я починала співати, вона затихала. Мабуть, була під враженням від почутого. Так наша Маша ще до своєї появи на світ уже побувала на сцені мого рідного театру.
Донька й чоловік дуже підтримують. Коли готую новий репертуар, у мене весь час відкриті ноти. Ходжу по кімнаті — вчу, на кухні вчу, словом, скрізь, де я є. Або щось повторюю. Близькі ставляться до цього з розумінням.
Які ваші місця сили в Києві?
— Володимирська гірка. Русанівська набережна — живу поряд, подобається там гуляти. Я народилася біля води, зараз моря не вистачає, сумую за ним. Коли потрібно набратися сил, я йду до води. Оперу часом порівнюю з водою через схожі відчуття: все тече, все змінюється, вабить, наповнює кожну клітинку твого тіла.
Що вас тішить вдома, поза сценою?
— У мене є кіт і такса — Сід і Фоксі. Вони такі різні, але один без одного не можуть жити. Це цілий світ! Спостерігаю за ними, дбаю про них, дуже їх люблю.
Люблю квіти, вже третій рік висаджую на балконі тюльпани. Прочитала, як це правильно робити. Висаджую цибулини, накриваю, вони зимують. А в березні переношу в кімнату в тепло, де вони починають рости, а потім з’являються квіти. Можна бачити, як народжується нове життя. У складні часи так важливо мати надію.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Вогонь і помста. Як готували «Трубадура» в Нацопері;
Шлюпка, джунглі, чорна мітка: якою вийшла вистава «Острів скарбів»;
Від паровоза до «Трубадура». Як працював Лев Венедиктов;
