Як смакують рис і кімчі на нулі? Коли треба замовляти зимову форму та яке військове взуття наймажорніше? Одесит Григорій Корнієнко розповів Вікенду про службу в ТрО та правильних командирів.
— 24 лютого я прокинувся від дзвінка напарника. Був певен, що він телефонує через роботу: ми мали завершити два великих проєкти. Натомість почув: «Війна почалася!»
Деякий час я офігівав, як і всі. Далі якось зібрався й за тиждень завершив усі свої робочі проєкти. До кінця березня допомагав варити «їжаки», возив із друзями гуманітарку й ліки військовим та на точки збору.
А потім пішов в ТрО. І зараз тут. Дуже ретельно фільтрую інформацію, яку викладаю в соцмережі, не тому, що прийдуть люди з військової прокуратури чи контррозвідки, а тому, що побачить мама й хвилюватиметься.
Так, ТрО — це хлопці, які стоять на блок-постах на виїздах з міста. А ще допомагають поліцейським, нацгвардійцям, ЗСУ, оскільки особового складу професіоналів не вистачає, щоб закривати прогалини. Спочатку нам всім бракувало знань і досвіду, але з часом нас натаскали на роботу. Ми перевіряли авто, забезпечували порядок під час комендантської години. Так ми знімаємо навантаження рутинної роботи з більш умілих і споряджених хлопців і дівчат із ЗСУ.
Важливо розуміти, що ТрО — це одна зі складових ЗСУ. Ми відрізняємося лише рівнем підготовки. Зі мною поряд служать: айтівець, інженери, будівельник — забивач паль, власник найбільшої в місті компанії з монтажу та продажу газоопалювального обладнання, власник фірми, що займається вентиляцією. Дві третини — містяни, третина — мешканці передмість.
Маю позивний Грін. Усе просто: Григорій — Гриня — Грін, таке скорочення.
Щоб виконувати різні завдання та почуватися комфортно — не перегріватися, не перемерзати, не «вбити» спину тощо — потрібно мати добре спорядження. Воно коштує чималих грошей. Чекати, що все це видасть держава, доволі наївно. Мені держава видала автомат, магазини до нього, гарний шолом, бронік і плити. Плити добрі, але важкуваті. Бронік не дуже. Тому я купував собі бронік, форму та різні дрібнички, які загалом поліпшують життя.
Дехто може стояти на блок-посту чи десь на охороні, використовувати те, що видає держава, і цього вистачає. А є ті, хто сайгачать полями та вкладаються у свою снарягу, бо розуміють, що від цього залежить життя. Коли ти на нулі, то отримуєш від держави пристойні гроші. Звісно, щось відправляєш родині, але можеш і подбати про себе та своє спорядження.
Зараз маю піксель, який видали в березні. Хоча всі кажуть, що наш піксель не дуже, мені він подобається тим, що доволі міцний. Ще взяв легкий мультикам зі вшитими налокітниками та наколінниками. Важливо мати хорошу форму, бо якось купив штани на Привозі, то вони порвалися в перший же вихід. Уже замовив зимову форму, бо не дуже хочу, щоб вона прийшла мені в березні. Замовив у знайомого волонтера. Він каже: «Ми все оплатимо, не хвилюйся». Я відповідаю, що можу оплатити й сам.
Взуття маю своє: дві пари літнього взуття, дві — зимового, а також шльопанці — мажорські крокси. На жаль, таланів, які всім подобаються, не так багато, як нам потрібно. До того ж влітку в них спекотно.
Без волонтерів ми не впоралися б ні у 2014-му, ні зараз. Я кажу винятково про забезпечення. Також багато залежить від командирів. Мені дуже пощастило з командирами. Можна було б сказати, що вони нас задовбують, але ні — вони про нас піклуються. Коли збиралися виїздити з Одеси на нуль, у поля, нам заздалегідь скинули чеклист і сказали: «Це те, що буде вам потрібне в наступному місяці. Подумайте, де взяти необхідне».
Ми бачимо, як відрізняємося від російських військових. Можемо порівняти їхні «дубок» і берці та наші піксель і талани. Ми всі маємо керамічні плити в броніках, шоломи. За три місяці підготовки наш підрозділ із 70 людей навчили користуватися зброєю. При цьому дехто тримав її вперше в житті, але не було жодного випадку травмування. Вважаю, це добрі показники.
Нас навчають працювати в полях: слухати, не відволікатися, правильно поводитися при обстрілах та на мінних полях. Деякі люди на нулі не вивозили, це було для них важко психологічно. І вони отримували максимум підтримки як зверху, так і горизонтально. Наше основне досягнення, яке я хочу відзначити, — що ми всі повернулися цілими та неушкодженими.
На нуль брали сухпаї, бо там просто нема де варити. Але ми вміємо готувати. Чого дивуватися? Нам всім 30+ років, ми якось вижили в цьому світі, чогось навчилися. На сніданок зазвичай маємо кашу «зі смаком нічого». Але на вечерю завжди печеня чи каші з м’ясом, на обід обов’язково супи. Раз-двічі на тиждень — риба. У меню є купа різноманітних консервів.
Сухпай ми мали південнокорейський з хімічним елементом для нагріву. У складі пайка був рис, сосиски, салатик, кімчі, його ми не дуже полюбляємо, бо занадто гострий. А все інше дуже смачне. А можливість їсти гаряче в полях — це просто топчик. Нагрівачі ми також використовували вночі для тепла. І це теж дуже добре.
Триматися допомагають гумор і думки про тих, хто чекає вдома. Ми їхали на Миколаїв на два місяці, були відповідно налаштовані, але зняли нас через 45 діб. Під час перебування на нулі мали регулярні поїздки в місто, могли купити смаколиків, забрати посилки з Нової пошти.
Зараз я вдома у відпустці. Мої плани — смачно їсти, багато спати, відвідувати близьких, бачитися з друзями. Не маю потреби бігати по магазинах, докуповувати необхідне, бо ще раніше скидав друзям списки того, що мені треба, та гроші. Тож вони потроху все для мене купували. А я тепер можу насолодитися відпочинком.
Що хочу порадити цивільним:
Не страждати й не відкладати життя
Ми знаходимося там, щоб ви тут спокійно жили своїм життям і не хвилювалися. Інколи військові кажуть: «Ми тут страждаємо, а вони там гуляють і не думають про війну». Я завжди кажу, що маю на війні кавоварку та добру каву, всілякі смаколики, а страждаю хіба тому, що нам дають оливки не того сорту, до якого я звик. Так, про війну треба пам’ятати, але не відкладати життя на «після війни».
Підвозити військових
Якщо хочете підтримати військових, то підвезіть їх, коли бачите десь на дорозі. Іноді хлопцям дають звільнення на пів доби — добу, а логістика забирає багато часу. Зараз, коли їду машиною, особливо десь за містом, завжди пропоную підвезти військових, навіть коли це не в моєму напрямку.
Спілкуватися
Приділяйте час знайомим військовим, не бійтеся їх відволікти. Відгукуйтеся, коли вони хочуть зустрітися, поспілкуватися, побути разом, бо їм це потрібно, щоб відчути зв’язок із близькими людьми.
Допомагати без фанатизму
Донатьте на ЗСУ, допомагайте волонтерам, але не треба переходити на мівіну, аби лише все віддати військовим. Ви маєте про себе піклуватися, це важливо.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Мінлива доля: як готуватися до війська;
Камуфляж у тренді: чи можна носити всім?
Піт береже кров: поради хлопця з передової;
Зі зброєю та анекдотами: як воює Кирило Сазонов;
Хлопець з передової: бої за Гостомель та серденько від Києва.
