Зараз Україну в лавах Збройних сил захищають близько 33 тисяч жінок. А колись жінки у війську були скоріше винятком. І часто ставали справжніми героїнями. Історик Олександр Вітолін пропонує згадати крутих українок з багнетами й кулеметами.
Олена Степанів
Олена Степанів зі Львівщини збиралася одружитися з Романом Дашкевичем, коли почалася Перша світова війна. Нареченого забрали до австрійської армії, і Олена вирішила піти до війська. Масштаби війни змусили влади ворожих сторін дозволити жінкам вступати до війська. Олена Степанів воювала у складі жіночої чоти Українських січових стрільців. Відзначилась у боях за гору Маківку та згодом потрапила в полон.
Звільнилася завдяки революції та повернулася до Львова, де в 1918 році вступила до Української Галицької Армії та взяла активну участь у війні з Польщею за незалежність Західної УНР. Поразка змусила Олену зосередитись на родинному житті й освіті. Найвідоміша жінка з Січових стрільців викладала історію і географію, стала авторкою книг (зокрема й з історії Львова), а також матір’ю історика Ярослава Дашкевича.
Харитина Пекарчук
Тіна Ізбицька народилася в Криму в Сімферополі в зросійщеній польській родині. З юності любила українську пісню, яку чула від сезонних робітників, що наймалися працювати в величезних садах і виноградниках Ізбицьких. Потім полюбила й український театр, який таємно відвідувала попри заборони школи та батьків.
Після революції 1917 року втягнулась у громадсько-політичну діяльність. Стала однією з засновниць сімферопольської «Просвіти». Коли у Сімферополі відбувся парад 15-тисячного українського війська, то вона вирішила вступити до його лав. Працю медсестри доводилось поєднувати зі стрільбою з рушниці. Як згадували її бойові побратими, дівчина йшла в наступ в перших лавах і відступала в останніх. Двічі довелося побувати в більшовицькому полоні. Перехворіла на тиф, який став найлютішим ворогом армії УНР. Брала участь у Зимовому поході, була поранена. Стала першою жінкою, вшанованою українськими державними нагородами — Залізним Хрестом і Хрестом Симона Петлюри. Край військовій службі Тіни Пекарчук поклала важка контузія. У наступні роки українська героїня стійко винесла гіркий хліб еміграції. Після Другої світової війни жила в Західній Німеччині.
Марія Бачинська
Марія Бачинська і по матері, і по батьку походила з шанованих на Галичині священицьких родів. Освіту отримала у Відні у Вищій торговельній школі для дівчат. Під час навчання познайомилась із студентом Віденського університету Дмитром Донцовим, який згодом став ідеологом українського націоналізму. Закохані побралися вже у Відні. З початком світової війни Бачинська-Донцова вступила до жіночої чоти УСС (взагалі на сьогодні відомі імена 34 жінок з УСС).
Після 1918 року перебувала на дипломатичній службі УНР за кордоном. Після поразки української революції займалась активною громадсько-політичною роботою у Львові, допомагала чоловіку у виданні «Літературно-наукового вісника». Очолювала Союз українок. Під час Другої світової війни її сестру Лесю та чоловіка Самійла Підгірського розстріляло гестапо за зв’язок з УПА. Після війни емігрувала до США, де видавала жіночий журнал «Громадянка».
Олександра Соколовська
Олександра Соколовська народилась на Житомирщині в селі Горбулів. У шістнадцять років стала зв’язковою повстанського загону, очолюваного її братом. Дівчина їздила по селах, агітувала селян вступати до загону. У складі повстанського загону допомагала армії УНР звільнити Житомир. Троє братів Олександри загинули в цій боротьбі. Старший брат Степан був священником і не міг звернути з обраного ним шляху. Тоді повстанський загін очолила Олександра.
Її армії довелося одночасно воювати проти червоних і білих. Масштабні та запеклі бої не дають можливість дослідникам визначитися з єдиною версією дати, місця й обставин загибелі Олександри. Різноманітність версій можна пояснити тим, що вона була не єдиною українською отаманкою. Олександра Соколовська надихнула Клима Поліщука на оповідання «Отаманша Соколовська» і Василя Шкляра на роман «Маруся».
Ольга Басараб
Ольга Левицька народилась у родині відомого громадського діяча шляхетного роду. Після навчання в Європі повернулась працювати в Галичині. В 1914 році одружилася з Дмитром Басарабом, але вже в наступному році стала вдовою, коли чоловік загинув на італійському фронті.
Ольга Басараб стала однією з організаторок жіночої чоти УСС. Після 1918 року працювала на дипломатичній службі Західної УНР за кордоном. Через п’ять років повернулась і стала зв’язковою полковника Євгена Коновальця.
Польська поліція заарештувала Ольгу майже випадково, але докази причетності до підпільної Української військової організації заохотили поляків до тортур. Після знущань і тортур Басараб 13 лютого 1924 року покінчила життя самогубством. Ця смерть сколихнула українську громаду Львова, похорон переріс у багатолюдний мітинг, який розігнала польська влада. Роковини смерті Ольги Басараб стали пам’ятною датою та шанувалися УВО, а потім ОУН та УПА.
Марія (Маруся) Нікіфорова
Маруся Нікіфорова народилась на Запоріжжі в родині героя російсько-турецької війни. У 18 років ступила до партії есерів. За вбивства і розбій («експропріації» з точки зору есерів) її засудили до двадцяти років каторги. Марусі вдалося втекти з каторги та емігрувати. Після революції вона повернулася і керувала автономним анархістським загоном, який воював на стороні більшовиків. Допомогла заволодіти Єлисаветградом (тепер Кропивницький), але представники нової влади швидко попросили її покинути місто.
Перемоги заохотили більшовиків позбутися дрібних союзників. Марусю-анархістку було арештовано, а її загін роззброєно. Від розстрілу її врятувало втручання Нестора Махна. Марусю звільнили. Якийсь час вона перебувала у лавах армії Махна. А коли більшовики оголосили поза законом всіх махновців, Маруся з невеликим загоном рушила до Криму, де спробувала влаштувати замах на Денікіна. Але білогвардійська контррозвідка її розкрила і повісила в Севастополі разом з її чоловіком.
Олена Столяр
У 1939 році радянська влада захопила Західну Україну. Каральні органи в першу чергу почали арешти, розстріли та заслання поляків. Потім репресії були спрямовані проти євреїв. Їх звинуватили у шпигунстві на користь Англії. Тоді черга дійшла і до українців. Радянська влада в цілях пропаганди влаштовувала з політичних судових процесів справжні шоу.
На «Процесі пʼятдесяти девʼяти» нікого з родичів підсудних до зали суду не пустили, але сам процес активно висвітлювали через пресу. Тоді у приналежності до ОУН звинуватили 37 юнаків і 22 дівчат. Однією з підсудних була Олена Столяр.
Суд засудив її до розстрілу, а потім замінив вирок на 10 років. Це була одна з форм моральних тортур в СРСР. Після 22 червня 1941 року Олену Столяр із групою інших арештованих вивезли до Бердичівської в’язниці. Якщо львівські в’язні були винищенні НКВС при відступі, то бердичівських в’язнів знищити не встигли. Радянські війська відступили, і Олена Столяр несподівано опинилась на волі.
Після звільнення Столяр продовжила боротьбу за Українську Соборну Самостійну Державу, але цього разу з німцями. У Львові на неї чекав повторний арешт, але знов вдалося втекти. Тоді за підробленими документами підпільниця виїхала до Берліну, де навіть стала студенткою. Так Столяр стала зв’язковою між українським і німецьким підпіллям ОУН. Але через ворогування «мельниківців» і «бандерівців» Столяр видав гестапівцям мельниківець. За нею стали стежити, в результаті все німецьке підпілля ОУН було розкрито. Третій арешт став для української підпільниці останнім, вона загинула разом з іншими борцями за Україну в Берліні.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Майдан, Москва та поховання в Києві: 7 фактів з життя Юрія Долгорукого;
Між Котигорошком та Ісусом: як українці полюбили Різдво;
Відьми та корочуни: як протистояти злим істотам взимку;
Панські витребеньки чи символ свята: історія ялинки в Україні;
