Ставлення киян до Юрія Долгорукого неоднозначне, адже цьому князю в Москві пам’ятник поставили. Тим часом москвичі дивуються: чого їхній князь в Києві похований? Ніякої загадки насправді немає. Просто боротьба за київський престол в середньовічній Русі була куди шаленішою за «Гру престолів», вважає історик Олександр Вітолін.
Син Володимира Мономаха
Юрій Долгорукий був сином одного з найславніших київських князів — Володимира Мономаха. А було в Мономаха одинадцятеро дітей від двох дружин. Саме за «Повчання» дітям Володимира Мономаха в історичній літературі зображують як видатного та мудрого князя. Повчання, яке залишив Володимир Мономах, радило бути гарним християнином: «А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов,— а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться.
А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі, — так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, [слід] прославити бога з радістю. Бо сказано: «Просвіти очі мої, Христе боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний». І ще: «Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]». Так хвалю я бога і сівши думати з дружиною, [і коли маю] людей розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити [за даниною], або лягти спати. Спання в полуднє назначене єсть богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиці, і люди».
Типова Русь та боротьба за престол
Коли Володимир Мономах помер, його старший син Мстислав посів київський престол. Ярополк тоді вже дванадцять років як княжив у Переяславі, В’ячеславу дістався Турів (тепер Білорусь), Юрій сімнадцятий рік правив у Суздалі, а Андрій шостий рік — у Володимирі на Волині. Отже, правління Юрія на північно-східних землях Русі відбувалось з благословення Володимира Мономаха. Зводилися нові міста та укріплення, адже так мав чинити кожен нормальний князь.
Перші роки брати жили в злагоді. Але варто було Мстиславу померти, злагода між братами зникла. Київський престол посів бездітний Ярополк, який колись обіцяв Мстиславу передати правління його сину — Ізяславу Мстиславовичу. Спочатку князь Юрій захопив Переяслав. Саме за апетит до князівств і земель він отримав прізвисько Долгорукий. Тоді в хід пішли найрізноманітніші коаліції. Проти Долгорукого братам довелося укладати союз із племенами кочовиків. У результаті Долгорукому вдалося посісти київський престол аж через п’ятнадцять років після виступу проти братів. Відбулося це завдяки союзу з половцями. На той час у живих залишився тільки брат В’ячеслав.
Але княжив Долгорукий у Києві всього два роки. Ізяславу Мстиславовичу вдалося вигнати його за допомогою інших князів. Згодом Долгорукий знову захопив Київ на два роки. Князювання закінчилось смертю. Після цього боротьба за київський престол стала ще запеклішою.
Справи церковні
Політична боротьба позначилася й на церковному житті. Собор руських єпископів вирішив обрати власного Київського митрополита, хоча згідно з тодішніми канонами призначати митрополита мали з Візантії. Так митрополитом став Климент Смолятич. Але водночас Царгород призначив Київським митрополитом Костянтина. Костянтин прибув до Києва саме під час другого князювання Юрія Долгорукого. Долгорукий підтримав кандидатуру з Царгорода. А Климент Смолятич здобув підтримку Ізяслава Мстиславовича, а потім і його дітей.
Боротьба за Київську митрополію тривала ще довго, але проходила без кровопролиття.
Московські пригоди
Перша згадка про Москву в літописі відноситься як раз до часів князювання на північно-східній Русі Юрія Долгорукого. Тому йому часто приписують закладення Москви з метою укріплення кордонів. Однак болотяна місцевість і так захищала північні землі. Насправді Долгорукий, який так любив простягати руки до чужого, просто здійснив рейдерську атаку на поселення, яке належало боярину, відомому як Кучка. Власника жорстоко вбили, його доньку насильно одружили з Андрієм Боголюбським, а Кучки перейменували на Москву. До яких геополітичних змін це призведе у майбутньому, Юрій Долгорукий передбачити не міг.
В істориків набагато більше підстав говорити про «галицький» вектор Долгорукого, аніж про московський. Долгорукий одружив свою доньку Ольгу з Ярославом Осмомислом, який згаданий у «Слові о полку Ігоревім». У подружжя було троє доньок і син Володимир. Однак «галицькому» вектору Долгорукого не судилось реалізуватися. З одного боку, Ярослав Осмомисл став союзником Долгорукого. Але до самого шлюбу він поставився зовсім легковажно. Тому Ользі довелося тікати з Галича, коли її чоловік почав жити без шлюбу з бояринею Настасією. Та місцеве боярство брало активну участь у політичному житті Галича й живцем спалило коханку князю. Після цього Ольга змогла повернутись до Галича. Їхній син Володимир зміг посісти галицький престол після батька. Але онук Долгорукого не успадкував таланти діда і втратив Галицьке князівство у боротьбі з князем Романом Великим.
Майдан проти князя
Київські бояри теж брали участь в політичному житті. Саме їх вважають винними у смерті Долгорукого, приписуючи отруєння князя. Після смерті Довлгорукого кияни напали на суздальців, що перебували в місті, та розграбували князівський двір. Цілком можливо, що «отруєння» князя — вигадка середньовічних чорних піарників, які вирішили демонізувати Юрія, показати його непопулярність у киян (наче кияни колись любили владу).
На момент смерті Долгорукому було 67 років. Для 12 століття — доволі поважний вік, тож померти князь міг від старості. А вже його смерть стала сигналом для повстання бояр.
Богатир чи чахлик?
Пам’ятник Юрію Долгорукому в Москві зображує князя справжнім богатирем. Могутнім воїном зображують його й інші митці. Однак, дослідивши рештки Юрія Долгорукого, похованого в Києві в Церкві Спаса на Берестові, вчені виявили, що померлий страждав на остеохондроз. Дегенеративно-дистрофічні зміни суглобів завдавали болю хворому під час руху. Тим паче це стосується гарцювання на коні й військових походів, принаймні в останні роки його життя.
Долгорукий чи Мазепа?
Історик Михайло Волгін свого часу доводив, що в Церкві Спаса на Берестові похований не «засновник Москви», а бунтівний гетьман Іван Мазепа. На жаль, місце поховання гетьмана невідоме. На думку Михайла Волгіна, в останні роки життя Мазепа повернувся до Києва і доживав віку монахом. У часи свого гетьманства він щедро жертвував на церкви, тому церковники його не видали. А коли в 1989 році археологи виявили саркофаг з рештками, то ототожнили його з похованням князя Юрія Долгорукого, яке вони так наполегливо шукали. Звичайно, версія Волгіна доволі сумнівна, але хіба ж Київ не заслуговує на ще одну легенду?
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Панські витребеньки чи символ свята: історія ялинки в Україні;
Підробки та шедеври: скільки коштує Нарбут?
Від Гретера до «Більшовика»: як київський завод став найкрутішим підприємством;
