Що чекає на українців взимку: страшні істоти чи супергеройські свята? Ритуали язичників чи християнські символи? Історик Олександр Вітолін розібрався та готовий поділитися.
Узимку всі мавки, перелесники, водяники та лісовики засипають. І правильно роблять, бо починається найголовніша битва сил природи. Настільки велика, що магічним створінням її краще перечекати. Але деякі істоти залишаються з нами навіть взимку.
Корочун
Корочун — посіпака могутнього і лютого Чорнобога, постійно бореться з Білобогом. Коли перемагає Чорнобог, наступає зима, день коротшає. Сонце опускається, день с-КОРОЧ-ується, бо КОРОЧ-ун намагається впіймати сонце.
Але настає день, коли Білобог перемагає Чорнобога, тоді зима відступає, а сонячний день більшає. Перемогу Білобога святкує все живе. Саме тоді починається цикл різдвяно-новорічних свят. І так до наступної битви, тобто зими.
Корочун — також назва хліба, який символізує сонце і має зберігатися вдома протягом усіх свят. Така вимога до зберігання наштовхує на думку, що традиція зберігати штолен 40 днів — також відгомін магічного ритуалу. Найкоротша зимова ніч колись називалася коротуном. Як бачимо, від найстрашнішої істоти української міфології залишилися лише назва хліба і ночі. Тепер маємо печі, теплий одяг, запаси їжі, може, тому ми й перестали демонізувати зиму. Тепер вона для нас — приємна можливість відпочити від літніх справ.
Спиридон
Пантеїзм поступово трансформувався в християнство. Але язичницькі боги не зникли, а швидше перевтілились у святих. Тому діяння християнських святих часто нагадують використання суперсили. Святі воскрешали мертвих, зцілювали хворих, викликали дощі. Святий Спиридон Саламінський був із таких супергероїв, його пам’ять вшановують 25 грудня.
Українська міфологія зберегла переказ неймовірних пригод Спиридона. Попри те, що сам святий ніколи не був в Україні, переказ про нього записаний етнографами так яскраво, що важко повірити, що це лише міф. А може ні?
Якось Спиридону вдалося вбити відьму. А щоб вона не могла вночі встати із могили й помститися, Спиридон щоночі ходив на могилу і залазив на хрест. Так відьма залишалася на місці. Тоді святому вирішили помститися її подружки. Але їм не вдалося знайти Спиридона, бо його захищав хрест, на якому він сидів. Тоді відьми вирішили: «Полетімо до Києва, до київської відьми, вона нам скаже, як його взяти».
Відьма з Києва підказала, де може бути Спиридон, але попередила, що тільки дванадцять недопалків свічок допоможуть спалити хрест. І от відьми прийшли до могили палити хрест. І мав вже хрест впасти разом зі Спиридоном. Але святий став молитися, просити, щоб Бог трохи укоротив ніч. Бог почув молитву і прислухався: прокукурікав півень, відьми розлетілись вусібіч, а Спиридон залишився живим. Так, оповідка про Спиридона нагадує «Вій» Гоголя зі щасливим кінцем.
Сосна
Раніше властивість сосни залишатися зеленою взимку українці пояснювали тим, що вона благословенна Богом, бо була непридатна в годину хресних мук Сина Божого.
Вшанування сосни збереглося в колядках:
В нашого пана господаренька Біг му дав! Не заздростіте, панове браття, Дасть і вам! Стоїть соснонька серед ринонька: В корені сосни перепілоньки, А в пні сосновім ярі пчолоньки, В вершеньку сосни чорні куноньки. Перепілоньки пану на обід, Ярі пчолоньки пану на медок, Чорні куноньки пані й на шубу.
Або така!
Чи є ти дома, пан господарю? Ой нема дома, в сосновому бору, Соснойку отворит, Богя ся помолит. Дай же ми, Боже, три кори стойки: Першу кори стойку – яру пчолойку, Другу кори стойку – жовтий вощочок, Третю кори стойку – солодок медок. Яру пчолойку – на роботойку, Жовтий вощочок – на Божу хвилю, Солодкий медок – на повлінейко.
Але при цьому маємо пам’ятати й інші слова старовинних пісень:
Горіла сосна, горіла, Під нею дівчина сиділа, На неї згарки падали, За нею хлопці плакали. В решетах воду носили, З дівчини згарки гасили, Скільки в решетах водиці, Стільки в парубках правдиці.
Так, сьогодні популярніший весільний варіант цієї пісні. Та старовинний варіант здається не таким дивним, якщо звернути увагу на долю Галі із пісні «Їхали козаки»:
Везли, везли Галю темними лісами, Прив'язали Галю до сосни косами. Ой ти, Галю, Галю молодая, Прив'язали Галю до сосни косами. Розбрелись по лісу, назбирали хмизу, Підпалили сосну од гори до низу. Ой ти, Галю, Галю молодая, Підпалили сосну од гори до низу.
А тепер пригадаймо ритуальне спалення опудал на свята і подумаємо: чи завжди це були опудала?
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Панські витребеньки чи символ свята: історія ялинки в Україні;
Підробки та шедеври: скільки коштує Нарбут?
Від Гретера до «Більшовика»: як київський завод став найкрутішим підприємством;