Пробачати ворогам чи нести їм помсту, від якої не сховатися у жодному куточку землі? Ізраїль пішов другим шляхом. Він памʼятає образи та вміє мститися, навіть якщо це справа не одного дня. Ніде на планеті ті, хто образив Ізраїль, не можуть почуватися в безпеці. Історик Олександр Вітолін розповідає про найпомітніші ізраїльські операції з помсти.
Полювання на Адольфа Айхмана
Адольф Айхман у Третьому Рейху був не лише одним з ідеологів «розвʼязання єврейського питання», а й бюрократом-чиновником, який безпосередньо займався депортацією за кордон і знищенням євреїв. Айхман як старанний виконавець інспектував табори, був присутній на масових розстрілах у Мінську, Белжеці, Хелмно, Освенцимі. Вершиною його служби в СС стала участь 20 січня 1942 року у конференції, на якій вирішилася доля одинадцяти мільйонів євреїв. Результатом цієї конференції стало створення низки концтаборів, діяльність яких приховувалась під ширмою переселення.
Після поразки Німеччини у війні Айхману вдалося емігрувати до Аргентини, яка стала притулком для багатьох нацистів, він навіть зміг повернутися до Німеччини, щоб забрати свою родину. Через дванадцять років після проголошення держави Ізраїль і п’ятнадцять років після поразки Німеччини Айхмана упізнали у Рікардо Клементі. Ізраїльська спецслужба «Моссад» вислала своїх агентів для його викрадення. Спецагенти, оселившись поруч з організатором масових вбивств євреїв, були спантеличені. Злочинець, винний у мільйонах смертей, жив в жалюгідних умовах і важко працював, але нові факти засвідчили, що це дійсно Айхман. На екстрадицію з Аргентини в Ізраїль «Моссад» не сподівався, бо бюрократична тяганина дала б їхній цілі час втекти й заховатися, тому було вирішено викрасти Айхмана і силою вивезти з Аргентини. Хоча агенти «Моссаду» доклали великих зусиль для конспірації свого перебування, але Айхман після захоплення зізнався, що здогадувався про стеження, але втомився тікати та починати все знову.
Після викрадення Айхмана його викрадачі на деякий час залягли на дно, остерігаючись оперативно-розшукових заходів з боку Аргентини. Але виявилося, що аргентинську поліцію вони переоцінили. Щоб вивезти Айхмана до Ізраїлю, агенти зробили йому нові документи, накачали транквілізаторами, вдали з нього пораненого і посадили на літак. 11 травня 1961-го Ейхман постав перед судом в Єрусалимі. 1 червня 1962 року був страчений за вироком суду.
Справа Айхмана викликала надзвичайний інтерес у кіновиробників. Перша кінокартина про справу Айхмана вийшла ще до його страти. Цікавість не згасає і до сьогодні, остання кінокартина «Операція „Фінал“» вийшла у 2018-му.
Викрадення ускладнило відносини країн. Аргентина звинуватила Ізраїль у порушенні суверенітету і використанні нацистських методів. Ізраїль у відповідь заявив, що викрадення було здійснене групою волонтерів. Лише у 2005-му Ізраїль визнав, що операція була санкціонована урядом країни та проведена спецслужбами.
«Гнів Божий»
5 вересня 1972 року палестинські терористи під час Олімпійських ігор у Мюнхені захопили ізраїльських спортсменів заручниками та висунули вимогу звільнити 234 палестинських в’язні з ізраїльських тюрем і в’язнів радикального німецького угрупування із німецьких тюрем. На той час світ був не готовий до подібних злочинів, і німецька поліція виявилася безпорадною, коли мова зайшла про звільнення заручників. Унаслідок загинули 11 ізраїльтян та один німецький поліцейський. У відповідь Ізраїль одразу завдав ударів по базах палестинців у Сирії та Лівані. Ці дії були засуджені Радою Безпеки ООН. Також прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр віддала наказ знищити організаторів теракту. Операція тривала двадцять років.
Перша страта була здійснена вже 16 жовтня того ж року в Римі. Там був застрелений Абдель Ваїль Зуайтер Зуайтер, який за розвідданими Ізраїлю був причетний до «Чорного вересня». Окремі представники палестинського руху наполягають, що вбитий був противником терористичних методів. Пізніше внаслідок вибуху бомб в автомобілі було поранено ще двоє членів «Чорного вересня». 17 червня 1982 року в Римі було розстріляно Назейха Маєра та підірвано бомбою Камаля Хусейна.
У Франції для ліквідації Махмуда Гамшарі агент видав себе за журналіста. Поки Гамшарі давав інтерв’ю, його телефонний апарат замінувала група агентів. Пізніше в Парижі було застрелено професора Американського університету в Бейруті Базіля аль-Кубайссі, підірвано Мухамеда Будія, а ще пізніше — Фадль Дані.
В Афінах за допомогою бомби було вбито Зайяда Мухасі, застрелено Мамуна Мераїша. У 1986-му відплатні акції повторились: застрелили Халеда Ахмеда Назаля і підірвали Мунзер Абу Газала. На Кіпрі ціллю месників стали Хусейн Аль-Башира, Алі Салем Ахмед, Ібрагім Абдул Азіз, Хусейн Аль-Башир, Абу Аль-Хасан Касім і Гамді Адван.
Складається враження, що в Європі ізраїльські агенти робили, що хотіли. Але насправді кожна операція вимагала детального планування та ставала значним випробуванням. В Лівані, де палестинці почувалися як вдома, ізраїльтяни мали бути вдвічі пильнішими. Для ліквідації великої кількості цілей вирішили провести маленьку військову спецоперацію за участі справжніх військових (що влада Лівану трактувала як теракт). Унаслідок було вбито троє палестинських діячів і двадцять охоронців. Рада Безпеки ООН також осудила цю операцію.
Полювання на Алі Хассан Саламе заплямувало репутацію «Моссаду». Спочатку агенти помилково вбили в норвезькому Ліллегаммері замість нього звичайного офіціанта-марокканця на очах його вагітної дружини. Норвезька поліція затримала шістьох агентів і лише після суду їх амністували та вислали до Ізраїлю. Родині загиблого Ізраїль погодився виплатити компенсацію, але відмовився брати офіційну відповідальність за це вбивство. Після провалу в Норвегії відплатні акції через обурення громадськості були тимчасово припиненні. Але після зміни кабінету новий прем’єр-міністр Менахем Бегін (який в роки Другої світової війни у боротьбі за незалежність Ізраїлю сам вчиняв теракти) вирішив продовжити покарання ворога. Врешті решт «Моссаду» вдалося вислідити Саламе в ліванському Бейруті та ліквідувати, замінувавши машину. Унаслідок замаху крім Саламе загинули ще чотири перехожі, зокрема німецький студент і швейцарська черниця.
Таким чином за 20 років «Моссад» ліквідував 13 діячів палестинського руху, причетних до «Чорного вересня». Трагічні події Мюнхенської олімпіади та наступна операція ізраїльських спецслужб також стали джерелом натхнення для кінематографістів.
Вежа має бути зруйнована
Ізраїль від самого початку проголошення незалежності був оточений недружніми державами та був вимушений постійно воювати. Не дивно, що доктрина відплати ворогу продовжує діяти й дотепер. Так Ізраїль дає противникам зрозуміти, що не буде пасивною жертвою, і за кожною атакою слідує покарання.
У 1987 році в період чергового спалаху арабо-ізраїльського конфлікту в Секторі Газа виник рух ХАМАС — Ісламський рух спротиву. Лідер ХАМАСу шейх Ахмед Ясін наголошував: «Кожного ізраїльтянина варто вважати військовим поселенцем і наш обов’язок — вбити його». У 1989-му шейх Ахмед Ясін і 250 його однодумців були заарештовані, лідера ХАМАСу засудили не лише за напади на ізраїльських вояків, але й за вбивство палестинців, які співпрацювали з Ізраїлем. Та в 1997 році «Моссад» здійснив невдалий замах в Йорданії на ще одного лідера ХАМАСу — Халед Машаля. Агент спробував отруїти Машаля, але був схоплений. На вимогу йорданського короля Ізраїль був змушений надати протиотруту, також відбувся обмін затриманого агента на шейха Ясіна. Звичайно, на звільненого ворога Ізраїлю почалося полювання. У 2003 році на нього було здійснено невдалий замах. Та 24 березня 2004-го ракета не схибила.
ХАМАС продовжив здійснювати терористичні акти проти Ізраїлю: викрадення та вбивства, самопідриви терористів-смертників (серед них діти та підлітки), обстріли саморобними реактивними ракетами. Терористична тактика ХАМАСу досі збирає криваву данину та забирає життя ізраїльтян, але не чинить тієї шкоди, яка могла б в перспективі змінити ситуацію в регіоні. Одноманітність терористичних методів ХАМАСу деякі експерти схильні пояснювати тим, що Ізраїль, завдаючи ударів у відповідь по місцях пуску ракет і базах ХАМАСу, так чи інакше завдає удару й по цивільних об’єктах. Жертви серед цивільних використовуються ХАМАСом для пропаганди, тож це угрупування завжди може бути впевненим у свіжому поповненні. Таку тактику можна порівняти з інформаційно-психологічною операцією росії на окупованій території Донбасу. Там населення, яке не вміє критично мислити, під впливом такої пропаганди почало сприймати українців як фашистів, а росіян як захисників.
Під час останнього загострення кризи Ізраїль ракетним ударом вщент зруйнував багатоповерхівку, в якій знаходився штаб ХАМАСу. У багатоповерхівці також знаходились офіси міжнародних інформаційних агентств і житлові квартири. За годину до удару ізраїльські військові попередили службу охорони комплексу про майбутній ракетний обстріл, щоб уникнути випадкових жертв. За подібних ударів повністю уникнути жертв неможливо, та й руйнування інфраструктури позначається на всьому місті.
Раніше такі швидкі та жорсткі відплатні акції сприймались як роздмухування насильства. Сьогодні ж нам не шкода пересічних росіян, які залишилися без роботи, нормальних іноземних ліків і впевненості у завтрашньому дні. І хіба нам буде їх шкода, якщо черговий шантаж путіна закінчиться ядерним ударом по росії?
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Кремль не пробачає вільних: як у Прагу в’їхали танки;
Невивчений урок: 8 книжок, написаних під час війни;
Написані кров’ю: 10 правил перемоги;
Мати, меми та русня: як спілкуються в антиістеричних чатах;
