Співали та спадщиною стали. 55 фактів про кобзарів

Співали та спадщиною стали. 55 фактів про кобзарів

«Козак — бандурист». Олександр Антонюк

Вони співали у палацах та куренях, були мандрівниками й вигнанцями. ЮНЕСКО визнало українське кобзарство нематеріальною культурною спадщиною людства. Історик Олександр Вітолін зібрав найцікавіші факти з історії явища.

  • Почнемо з самого початку. Кобзар — це співець-музикант, який грає на кобзі, бандурі або лірі.

Кобза та бандура — різні інструменти. Кобза відрізняється від бандури кількістю струн, приструнків і тим, як на ній грають. На кобзі треба притискати струни (як, скажімо, на гітарі), а на бандурі не треба, на ній грають пальцями (як, наприклад, на арфі). Також при грі кобзу та бандуру тримають в різних положеннях. Отже, кожен, хто грає на кобзі — кобзар, але не кожен кобзар грає на кобзі.

Кабуз
  • Історик Дмитро Яворницький не виключав зв’язок поширення кобзарства з давньотюркським щипковим музичним інструментом кабузом, який звучав при дворах татарських ханів. У такому разі поширення кобзи-«кабуза» могло відбутися через монгольське вторгнення.

  • Дмитро Яворницький також виявив згадку про кобзарів-музик у латино-перському-куманському кодексі (словнику) 1303 року.

  • Наступні згадки про кобзарів зустрічаються в польських хроніках у 15-16 століттях.

  • У 17 столітті в Україні стало надзвичайно популярним зображення козака Мамая, якого вважають легендарним засновником українського козацтва. На картинах Мамай грав на кобзі та курив люльку. Ця народна картина прикрашала багато українських хат.
  • Кобзарі були в особливій пошані серед козаків. На Січі вони, крім музики та співу, лікували хворих і поранених.

  • Від українців гра на кобзі поширилась серед поляків. Грою на кобзі заслуховувалися польські королі.

  • Після смерті короля Стефана Баторія (1533 — 1586) при переписі його речей були виявлені кобзи.

  • З часом у сусідів з’явилися інші музичні захоплення. Але в Польщі залишились шанувальники кобзи.

  • У 16 столітті в Італії популярною стала бандура. З Італії мода перейшла до Польщі, а з Польщі потрапила в Україну.

  • Перші бандури відомі з давніх часів і від різних народів, тож достеменно встановити її батьківщину неможливо.

  • З поширенням бандури кобза стала менш популярною.

  • На бандурі грали не тільки прості музики, але й козацька старшина та гетьмани.

  • Гетьман Іван Мазепа грав на торбані, інструменті-родичі бандури.

  • У музеї Тарнавського в Чернігові знаходилась бандура з палісандрового дерева, оздоблена слоновою кісткою, яка була описана саме як торбан Мазепи. Експонат зник у першій половині XX століття, його могли викрасти, а могли просто викинути через старість. Зараз невідомо, де знаходиться торбан гетьмана.
  • Разом із бандурою поширилась ліра.

  • Гра на лірі потребувала менше хисту, тому захоплення лірою засуджували цінителі більш витонченої та складної гри на кобзі.

  • У 1738 році за указом імператриці Анни Іванівни в Глухові відкрилась школа співу та інструментальної музики, яка готувала співаків і кобзарів для Придворної співацької капели.

  • Після занепаду Гетьманщини з 19 століття для багатьох кобзарство стало асоціюватися з старцівством. Старці були злиденними жебраками, які просили милостиню. Кобзарі ж заробляли свій хліб співом і грою. Їхні учні мали скласти справжній іспит і довести свій хист. Крім того, кобзарі були завжди бажаними гостями, а не нав’язливими прохачами.
  • Та життя кобзарів справді часто було злиденним. Мандрівні музиканти мали власну таємну мову, розподіляли між собою території, а порушників кордонів навіть могли покарати.
  • Життя мандрівних сліпих співців-музикантів детально розкрито в дослідженні «Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (XIX — поч. XX ст.)», яке вийшло в видавництві «Темпора».
  • Російські імператриці та імператори мінялись, а їхнє бажання послухати бандуру не зникало. Але місцеві жандарми вбачали в мандрівних старцях небезпеку, тому кобзарі часто потрапляли під арешт.

  • За Миколи II кобзарям спеціально дозволили вільно грати і співати, але місцеві жандарми не квапилися дослухатися.

  • Кобзар Остап Вересай отримав прізвисько «Лабза» (підлабузник) від інших кобзарів за дружбу з «панами» (насправді українською інтелігенцією). Коли Вересай похизувався табакеркою, подарованою імператором, його «відрізали від торби» — виключили з кобзарського цеху.

  • А от українські «пани» (інтелігенція) вважали Остапа Вересая видатним кобзарем свого часу.

  • Композитор Микола Лисенко так захоплювався Вересаєм, що присвятив його творчості спеціальну розвідку та організував його концерт в Києві.

  • Полюбили Остапа Вересая й кияни. Київські газетярі писали про його успіх серед київської публіки: «Викликам Вересая і улаштовувача концерту п. Лисенка не було кінця. Прислухаючись до глибоко зворушливої манери виконання Вересая, публіка вже не звертала уваги на хриплуватість його старечого голосу, хоч співав він поруч з панею Каменською, яка мала вироблений мистецтвом і розкошами голос».

  • Видатний німецький поет Райнер Марія Рільке теж занотував свої ураження від зустрічі з цим кобзарем: «Тричі проспівав Остап свою пісню про правду. І щоразу — по-новому. Коли вперше вона звучала скаргою, то вдруге вона явилася докором, і нарешті втретє, коли кобзар з високо піднятою головою волав дзвоном коротких закликів… він зворушив усі серця, і вона наповнилася гіркотою і безбережним натхненням».

  • Тарас Шевченко використовував криптонім «Кобзар Дармограй», надихався грою кобзарів, оспівував їх і сам грав на торбані.

  • Шевченко також змальовував кобзарів. Відомо два малюнки з кобзарями його авторства.
  • Хоча кобзарство й стало асоціюватися з старцівством, але українська інтелігенція не відцуралися від цього інструменту, а навпаки досліджувала історію кобзарства та записувала кобзарські думи та пісні.

  • У школі Миколи Лисенка викладав кобзар Іван Кучугур-Кучеренко.

  • Художник Опанас Сластіон створив серію неперевершених портретів українських кобзарів, кожен з яких є маленьким шедевром.
  • Найвідомішим популяризатором кобзарства та гри на бандурі на початку 20 століття був Гнат Хоткевич.

  • У фільмі «Назар Стодоля» Гнат Хоткевич майстерно зіграв роль кобзаря Кірика.
  • Після встановлення радянської влади почалися набагато жорстокіші переслідування кобзарів, ніж це робили царські жандарми.

  • «Розстрільний з’їзд кобзарів» найімовірніше історичний міф, який виник через неможливість отримати достовірну офіційну інформацію або перевірити неофіційну в умовах тоталітарної системи.

  • Але це не означає, що радянська влада не проводила репресій проти кобзарів і дослідників кобзарства. Зараз достеменно відомо про 163 кобзаря і бандуриста, які стали жертвами сталінських репресій. Серед розстріляних був і Гнат Хоткевич.
  • У Києві є вулиця, названа на честь Хоткевича.
  • У 1941 році частина учасників Державної зразкової капели бандуристів була мобілізована на фронт і загинула, частина потрапила під німецьку окупацію та створила Капелу бандуристів імені Тараса Шевченка. На цю капелу чекали важкі випробування, але все такі музикантам пощастило виїхати до США і продовжити там свою діяльність.

  • У 1943 році у місті Турка на Галичині капела бандуристів зустрілася з Іваном Багряним. Композитор, диригент і бандурист Григорій Китастий разом з Іваном Багряним створили пісні «Марш Україна» («Чорними хмарами») і «Тютюнник», які стали надзвичайно популярними в УПА.

  • У 2008 році президент Віктор Ющенко посмертно присвоїв звання Героя України Григорію Китастому.

  • Активна діяльність капели в США підштовхнула Уласа Самчука до написання книги «Живі струни: бандура і бандуристи», видана в 1976-му у Детройті.

  • Наприкінці 1960-х до середини 1970-х років в Україні поширився музичний жанр «вусатий фанк». Тоді українська музика засвоїла світові тренди та водночас розвинула свою самобутність. Назва течії поширилася не так давно, коли у 2012 році вийшов однойменний документальний фільм, і повʼязана з зовнішністю музикантів тих часів. У 1971-му був заснований ВІА «Кобза» — яскравий представник напрямку та примножувач традицій народної музики.
  • ВІА «Кобза» поєднала гру на народних інструментах бандурі та сопілці з модерними: бас-гітарою, клавішними, ударними.

  • Гурт «Кобза» був популярним і багато концертував Радянським Союзом.

  • Зараз у Києві працює Національна заслужена капела імені Григорія Майбороди. Вона створена на основі Державної капели бандуристів, з тих її артистів, які залишилися живими після Другої світової війни та не емігрували. Дух народного кобзарства відроджує Київський кобзарський цех. Тарас Компаніченко з кобзарського цеху доклав великих зусиль для того, щоб ЮНЕСКО визнало кобзарство нематеріальною культурною спадщиною.
  • Особливості шкільної програми з української літератури складають враження, що дума — це щось похмуре й тужливе. Насправді кобзарі грали й на весіллях. І важко уявити, щоб козаки перед боєм просили заграти депресивно-тужливе. Крім того, кобзарі можуть звучати сучасно.

  • Гурт «Шпилясті кобзарі» переспівали пісню «Києве мій».
  • Засновник гурту «Шпилясті кобзарі» Ярослав Джусь вів проєкт для Радіо Культура задля популяризації бандури.
  • Під час приїзду Тома Круза і його зустрічі з мером Віталієм Кличком їх «випадково» перестріли бандуристка з баяністом і зіграли тему з серії фільмів «Місія неможлива».
  • Заслужений артист України та розвідник 112-ої кремої бригади Сил ТРО Тарас Столяр став відомим своїм виконанням музики гурту Metallica на бандурі.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Зірка, кулька, ватний дід. Як прикрашали українські ялинки;

Козаки-характерники, кримський постапокаліпсис й колонізація Марсу. Про що пишуть українські фантасти;

Дипломатія брехні. Чому не варто домовлятися з Росією;

Гроші давати — Київ будувати: як донатили козаки;

 Додай шкварки або мед: незвичайні страви козацької кухні;

Горілка, зрада, шаровари: 7 міфів про козаків та гетьмана Мазепу.