Вистава, яка скаламутила театральну спільноту. І ще довго привертатиме увагу та збиратиме повні зали. Оглядачка Вікенду подивилася премʼєру «Поромника» у театрі імені Лесі Українки й розповідає, чому історія про мирних і войовничих ірландців така близька українському глядачеві.
Почати хочеться з головного. «Поромник» — це вистава, в якій прекрасно все: історія, режисура, актори, діти, сценографія, фольклор, світло. Я розумію зухвалість цього категоричного висновку, але будь-які намагання зменшити рівень мого захвату від прем’єри здаються несправедливими щодо команди, яка створила цю дивовижну подію.
Попри те, що ця постановка з шаленим успіхом йшла на сценах Вест-Енду та Бродвею та здобула там найвищі театральні нагороди, українському глядачу про неї мало що відомо. Історія розгортається на початку 1980-х років у Північній Ірландії. Ми спостерігаємо за життям великої фермерської родини Карні. Глава сім’ї Квін Карні раніше був палким патріотом і учасником Ірландської республіканської армії, яка багато десятиліть бореться за незалежність Ірландії. Але то в минулому. Зараз він — поважний батько сімох дітей, утримувач декількох літніх родичів і власник ферми. Ми бачимо, як відбувається щорічний збір врожаю та підготовка до святкового застілля. Раптом в родину надходить звістка, що всіх шокує, — і минуле невпинно наздоганяє.
Це пряма, чесна та зрозуміла історія. У ній немає прихованих сенсів, натяків чи знаків. Навпаки все відверто та прямолінійно. Однак складно пригадати щось більш глибоке та багатошарове, ніж «Поромник». Це розповідь про простих людей, їхню боротьбу, пошуки сенсу життя. Тут розвиваються теми кохання, сім’ї, скорботи, болі, праведного гніву, словом, всього того, що наповнює життя звичайної людини в складних умовах. Досліджуються джерела та природа помсти, жорстокості, агресії, як з цим жити далі, і чи жити.
Одна з найбільш потужних сцен — з молодими хлопцями. Рідні або двоюрідні брати 16-20 років ведуть розмови напідпитку, а ми дізнаємося про їхні погляди й мотиви. Говорить один, і ти відчуваєш, наскільки він правий. Не можна дозволяти британцям так поводитися! Не можна коритися! Потрібен спротив! Потім говорить інший, і тепер ти абсолютно на боці цього другого. У нього своя правда. Усі стомлені, зневірені, і треба якось жити далі. І це теж зрозуміло! Ми ніби оцінюємо ситуацію з різних боків, усвідомлюючи, що немає правильних рішень.
Усі персонажі змальовані настільки ретельно, що розумієш кожного. Чи це заслуга не автора, а акторського складу? Актори підібрані бездоганно, насолода спостерігати за таким рівнем сценічної майстерності!
Квін Карні (Олександр Кобзар) — харизматичний, надійний, мужній, але разом із тим ми відчуваємо в ньому приховану темну сторону.
Кейтлін Карні (Олена Сілантьєва) — приваблива молода невістка, яка виконує всю роботу по дому та з дітьми. Її роль вражає складністю: майже весь час на сцені прибирає, готує, сміється, плаче, танцює, бігає в пошуках.
Малдун (Станіслав Боклан) — грізний лідер місцевої Ірландської республіканської армії. Що б не казали про гонорар відомої запрошеної зірки, гра Боклана надзвичайно потужна та переконлива, він напрочуд органічний у цьому образі.
Крім професійних акторів, не можна оминути увагою інших учасників постановки. Тут діти грають дітей. Жива гуска грає гуску. Справжній кролик грає кролика. Навіть немовля грає самого себе! Уявіть: живі тварини й маленькі діти на сцені в серйозній драмі. І всі вони роблять це ідеально.
У виставі взагалі немає нічого штучного, все по-справжньому. Співають ірландські пісні (перекладені українською), танцюють національні танці. Навіть їдять і палять цигарки. Тому я дуже сподіваюсь, що й Bushmills, який вони без упину п’ють в ході сюжету, не тільки справжній, а ще й Single Malt 21 року витримки, оскільки цього заслуговують актори своєю майстерністю.
«Поромник» — грандіозний і амбітний проєкт у всіх сенсах. Від тривалості вистави (три акти, загальна тривалість 4 години 20 хвилин) і кількості акторів на сцені (20-25 осіб) до розмаху сюжету, реалістичності постановки й складності приголомшливої останньої сцени. Це вкрай високий рівень театрального мистецтва, що для мене межує з театральною магією. Дуже тішуся побачити театр такої якості в Україні.
На мою думку, це настільки визначна подія для українського театру, що її ні в якому разі не можна оминути. Я шалено раджу присвятити один з вечорів цій виставі. Особисто я вже купила квитки на лютий, щоб передивитися її ще раз. Впевнена, що мені відкриється багато того, чого не помітила перший раз.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Київська Кармен. Як живе та працює Тетяна Пімінова;
Театральний туризм. Чому кияни їздять за мистецтвом;
Путін помер. Якою вийшла нова вистава Дикого театру «Тіні»;
Новий феномен народився. Дещо про «Слугу двох панів»;
Шлюпка, джунглі, чорна мітка: якою вийшла вистава «Острів скарбів».
