Новий феномен народився. Дещо про «Слугу двох панів»

^{Фото: Julia Weber/Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка}

Театр Франка представив нову виставу. Відгуки кажуть: на нас очікує феномен рівня «Конотопської відьми». Театральна оглядачка Вікенду подивилася першу дію й розповідає, що там відбувалося та звідки стільки захвату.

Зал повний! Половина глядачів — люди, яких я бачила тільки на екрані або на сцені: актори, режисери, директори театрів, міністри, телеведучі й інші знаменитості. Багато хто з квітами. Усі в очікуванні прем’єри, яку так багато обговорювали.

Сьогодні перший день показу нової вистави Давида Петросяна «Слуга двох панів» в театрі Франка. Атмосфера трохи напружена.

Перед тим як відкривається завіса, на сцену виходить ведучий і зачитує імена осіб, задіяних у створенні вистави, в жартівливій «італійській» інтерпретації. На першому ж імені Давіделло Петручіні зал сміється й розслабляється. Комедія почалася.

Ми одразу поринаємо в особливу атмосферу романтичної Венеції. Характерна вишукана венеціанська будівля, що обертається до нас то зовнішньою, то внутрішньою стороною, веселе застілля, яке виявляється заручинами двох закоханих, багато красивих персонажів вбраних у білі одежі з яскравими елементами. І половина героїв у масках. Асоціації зі знаменитим венеціанським карнавалом виникають миттєво. Вочевидь, на нас очікує щось незвичне.

Поступово стає зрозуміло, що це справжня комедія дель арте. Традиційний італійський вуличний театр, де актори в масках грали імпровізовані п’єси. Кияни вже мали можливість познайомитись з театром дель арте в театрі на Лівому березі. Я маю на увазі унікальні в своєму роді вистави «Сімейний альбом» і «Моменти» італійського режисера Маттео Спіацці. Але там персонажі в масках грали ролі майже сучасних людей: зображували українську родину 90-х років попереднього століття або життя контори з 70-х до першого Майдану. У виставі «Слуга двох панів» не просто використовується той самий прийом.

Маски потрібні, щоб відтворити італійську п’єсу Карло Гольдоні саме такою, якою вона була задумана й написана автором. Без будь-яких сучасних втручань чи інтерпретацій. Це абсолютна прекрасна класика!

Спочатку це трохи дивує. Ми настільки звикли до переосмислення класичних творів, що не одразу сприймаємо класику без осучаснень. Але те, що відбувається на сцені, можна назвати лише справжньою магією, в яку занурюєшся з головою, відключаєш будь-який аналіз і просто насолоджуєшся дійством. Легка й весела історія, блискуча гра акторів, розкішні костюми й маски, прекрасні декорації, чудовий музичний супровід створюють на сцені справжнє свято.

Маски на акторах суттєво відрізняють звичний нам театр від комедії дель арте. Бо так ми втрачаємо можливість бачити міміку і емоції, а на перший план виходить гра тілом. Рухи, пластика, характерні пози, хореографія стають невіддільною частиною історії, не менш важливою, ніж текст.

Труффальдіно, зіграний Іваном Шараном, — мій абсолютний фаворит. Це талановито, комічно, дотепно. Навіть коли він звертається до публіки в залі, що я не дуже сприймаю у виставах, тут виглядає влучно та смішно. У костюмі й масці Арлекіна він настільки органічний, що неможливо уявити когось іншого на цьому місці.

Віталія Ажнова в ролі Панталоне ні за що не впізнати, якщо не знати, що під маскою саме він. Ось таке мистецтво перевтілення. Доктора Ломбарді несподівано грає жінка — неперевершена Людмила Смородіна. Не уявляла її в такій комічній ролі, але вона чудова.

Усе не могло бути настільки ідеально. Північний сусід перервав це бездоганне театральне видовище. Коли оголосили повітряну тривогу в другій дії, розчарування було шаленим! Але попри все можу сказати, що ця легка, весела і захоплива комедія не може не сподобатися. Причому діти, дорослі, люди старшого віку отримають однакове шалене задоволення від перегляду.

Раджу стежити, коли театр Франка відкриє продажі на січень, і купити квитки саме на виставу «Слуга двох панів». Кращого новорічного подарунку своїм рідним годі й шукати.