Меланхолійні спогади про літо з ароматом кориці, темні вайби загадкових історій у навчальних кампусах, інтелектуальні детективи, історії про кохання, таємничі пригоди та пошуки своїх людей. Письменниця Ольга Карі склала для Вікенду перелік із 30 книжок для осіннього читання.
«Цинамонові крамниці»
Бруно Шульц
Дебютна книга дрогобицького письменника Бруно Шульца вийшла в Польщі друком майже сто років тому. За це століття густі коричні пахощі не вивітрилися зі сторінок, а нечувані соковиті барви (в Дрогобичі Шульц працював вчителем малювання), якими він виписував свої оповідки, анітрохи не зблякли.
Книга мрійлива, меланхолійна, але не тужлива, це легкий сум за минулим, яке лишилося позаду, і за прийдешнім, яке так і не прийшло — за німецької окупації Бруно Шульц загинув у єврейському гетто у 1942 році. Ця книга не годиться для марафону читання на кшталт «проковтнути за вечір», бо це не нанизані на волосінь намистинки коротких оповідок, а мрії-спогади про плин часу, сплетіння казок й реальності, довколишньої дійсності та космічного руху планет і зірок.
«Ті, що вірили»
Ребекка Маккай
Роман-фіналіст Пулітцерівської премії, отже час, присвячений його читанню — а це можна зробити аж до Різдва! — не буде змарнованим.
У романі сплітаються дві сюжетні й часові лінії, щоб змалювати чорне тло прикрих жнив епідемії СНІДу, що вирувала у 80-ті роки в гей-спільноті митців і творчих людей. Осердям історії стає приватна колекція картин художників «втраченого покоління 20-х». Якісь люди намагаються прибрати її до рук після смерті власниці. Смерть ходить назирці за головними героями, вони вірять, що моногамність врятує їх від ВІЛ та СНІДу, але часом моногамність зводиться до «від одного разу нічого не буде» — і це визначає долі героїв. Книга про силу мистецтва, яке, хоч не зцілює від невиліковних хвороб, але надає сенс життю, навіть найкоротшому.
«І так щодня»
Девід Левітан
А. — це дух, який щоранку прокидається в новому тілі й на день перебирає на себе життя людини, в яку вселяється. А. не до кінця розуміє, як це працює, але принаймні відстежує свій вік. На момент розповіді А. — 17 років. Він не ставить собі запитань, чому і як, для чого і який сенс в тому стрибанні з тіла в тіло, поки одного дня він не прокидається в тілі хлопця на ім’я Джастін, який має подружку — хорошу, але трохи сумну дівчину Ріанон. І стається диво: А., який давно взяв собі за правило не втручатися у звичний плин життя людей, в чиїх тілах він проживає один єдиний день, закохується. І ці почуття настільки сильні, що відтоді він щодня шукає можливості знову бути поруч з Ріанон. Але ж халепа: він постає перед нею щоразу в новому тілі.
Чи любов — справді та сила, яка дозволяє в чужих рисах угледіти кохану людину? Чи всяку людину можна полюбити? Чи справді «зовнішність» не важлива? Прекрасна, щемлива, важлива підліткова історія — кажу вам як людина, яка переклала цю книгу.
«Таємна історія»
Донна Тартт
«Таємна історія» — це канон «темноакадемічного» письма. Інтелектуальний трилер помножений на психологічну драму, детектив з подвійним убивством, в якому читач від самого початку знає, хто вбивця та які його мотиви. Тож основний фокус зміщено на проживання й усвідомлення наслідків такого вчинку.
Події розгортаються в коледжі в Новій Англії, куди головний герой потрапляє на навчання. Він долучається до невеличкої елітної спільноти учнів з багатих родин, які вивчають античну культуру під керівництвом харизматичного професора. Він і навіює студентам думку про вбивство як експеримент для вивчення «чистого досвіду».
Ідеальна книга для довгого похмурого вечора, коли читання мусить супроводжуватися келихом червоного (чим темніше, тим краще) вина.
«Ніби ми злодії»
М. Л. Ріо
«Темна академія», цитати Шекспіра, злочин, якого головний герой, можливо, і не скоював, але за який відбув покарання. «Виправдати можна будь-що, якщо зробити це достатньо поетично», — застерігає анотація.
Олівер Маркс виходить із в’язниці, і його зустрічає детектив Колборн, який і запроторив Олівера до тюрми. Колборн іде на пенсію, але хоче дізнатися правду про злочин, за який заарештував головного героя. У спогадах Олівера його талановиті однокурсники грають ті самі ролі що на сцені, що в житті — лиходій, герой, тиран, спокусниця. Та одного разу викладачі змушують їх помінятися ролями, чим провокують жорстокі сутички, які закінчуються справжньою, нетеатральною трагедією. Та актори-студенти сприймають загадкову смерть як наступний акт вистави-імпровізації, в якій кожному належить зіграти свою роль спостерігача, непричетного до загибелі.
«Зайчик»
Мона Авад
Якщо маєте намір цілу осінь присвятити книжкам з «темноакадеміним» вайбом — ось вам найзагадковіша з них. Книга яка або зачарує, або розчарує. Залежить від того, чи готові ви до нескінченних загадок в загадці в ще одній загадці і блукань лабіринтами символів, алегорій, натяків і оптичних ілюзій прочитань.
Головна героїня шалено заздрить компанії своїх одногрупниць з курсу красного письменства, яких вони з подругою між собою презирливо називають «зайчиками». Але попри зневагу, головній героїні аж болить, так хочеться долучитися до їхньої закритої спільноти «обраних»: багатих, успішних, талановитих дівчат-«зайчиків». Ось мрія стає реальністю: вона отримує від «зайчиків» запрошення на легендарний літературний Салон Непристойностей.
Моя порада: якщо ви не боїтеся спойлерів аж до дрижаків, пошукайте в читацьких спільнотах «навігацію», як читати «Зайчика». Обіцяю, це не тільки не відштовхне вас від книги, а й одразу вручить вам такі собі «правильні окуляри», щоб подивитися на історію та зрозуміти її.
«Rouge»
Мона Авад
А якщо після «Зайчика» ви не в змозі будете отак одразу попрощатися з авторкою, то на вас уже чекає одна з довгоочікуваних новинок осені — «Rouge». На відміну від «Зайчика», який виходив у двох варіантах обкладинки — рожевому й чорному, ця книга має лише один варіант — червоно-чорний. Аж кричить: ох, як тут під обкладинкою буде моторошно, принадно і захопливо! Приготуйтеся до чергового прочитання та переосмислення історії про Білосніжку, її матір і звабливе дзеркало, а ще страшної жіночої казки Андерсена про червоні черевички та відрубані ноги, і сюди ж додайте трохи блукань Алісиним задзеркаллям. Хіба ж це не рецепт ідеальної моторошної історії на довгі осінні вечори?
«Дорога»
Кормак Маккарті
Дочекайтеся найпохмурішого осіннього дня. З нескінченною зливою, сірістю, мрякою, можливо, й першою ранковою памороззю. Перед вами — постапокаліптичний роман, де події відбуваються після глобальної катастрофи, яка прирекла планету на повільне вмирання і вимирання.
Загинуло людство, тварини, птахи, рослини. Всюди панує загрозлива тиша й темрява. Зграї канібалів полюють на «їжу», а відтак, популяція тих, хто вижив, невпинно скорочується. Батько й син вирушають у дорогу. Батько запевняє, що вони мусять рухатися на південь, бо там, можливо, є їжа, і умови життя більш придатні для існування. Та насправді кращих чи придатних місць для життя не лишилось. Але батько та син все одно ідуть.
Між ними триває розмова: батько говорить, син ставить питання. І розмова — беззмістовна, глибока, філософська, теософська, недоречна, вічна — насправді і є основний пульс роману.
«Меланхолійний бенкет осені»
Максим Рильський
Рильський — не-поет, а меланхолійний мрійник, саме таким він постає в цій прозовій книзі есеїв, спогадів, замальовок. У збірці зібрані його дуже ранні прозові тексти-етюди, романтичні, ліричні, елегійні. Фактично, це щемкі та мрійливі вірші у прозі, які дуже пасують читанням в осінньому парку, коли обкладинка книги вже потроху зливається з жовтогарячим ландшафтом осінніх дерев.
У невеличкому за обсягом циклі «Вечірні бесіди» Рильський згадує своїх сучасників, розповідає про письменницьке дозвілля, про полювання й захоплення театром, про рибальство й мистецтво буття. А подорожні історії з гастрономічними нотатками, де описи смаколиків помережані розповідями про зустрічі зі світовими митцями — це справжній тревелог і привіт із позачасся!
«Печера ідей»
Хосе Карлос Сомоса
Хочете на осінь детектив, який не вивітриться з голови після останньої сторінки? Інтелектуальна загадка, яка тижнями не відпускатиме вас, і змусить нишпорити по книгарнях в пошуках чогось схожого, настільки ж закрученого та несподіваного?
«Печера ідей» — незвичний текст навіть за формою. Ви починаєте читати детектив, події якого розгортаються в Афінах класичної доби. По всій книзі то тут, то там розкидано примітки перекладача. Це не просто технічний текст, а друга сюжетна лінія, яка поволі вплітається в основну. З цих приміток ми дізнаємося, що попередній перекладач таємничо загинув, і тепер його наступник вирішує сам взятися за розслідування. Так-так, два часопросторові сюжети між собою пов’язані, і це дуже захоплива історія.
«Абрикосова книгарня»
Ореста Осійчук
Родинна сага, де людські долі сплітаються в часі й просторі.
Головна героїня Марія Фариняк через злидні, в яких опинилася по смерті чоловіка, змушена віддати дев’ятирічного сина Михайла на виховання до родичів покійного чоловіка. Михайло опиняється під опікою суворої цьоці Касі та вуйка Стефана, власника старої книгарні. Саме тут маленький Місько розпочинає свій шлях до дорослого життя, постаючи перед труднощами, дружбою та зрадами. Михайло Фариняка, однофамілець Міська, живе в XXI столітті. Через покоління його наздоганяють таємниці минулого, вплетені в родинні історії.
Книга, яка надихає вивчати свій родовід і знати своє коріння, та всі, всі неймовірні історії свого роду.
«Засмага»
Хлоя Мішель Говарт
Історія про двох закоханих ірландських школярок в маленькому селі в кінці 90-х років, коли в Ірландії одностатеве кохання суворо засуджували.
В очах місцевих, щастя для жінки має безальтернативний вигляд: шлюб і діти, скільки бог пошле. Але краще б посилав тільки хлопців! Дівчатам ведеться в цих «щасливих родинах» не дуже весело: в сім’ї головної героїні ситна їжа в достатній кількості, увага батьків та перспективи навчання — тільки для хлопчиків. Аж ось в цьому «земному раю» стається катастрофа: матір стає свідкою, як її донька любиться в ліжку з іншою дівчиною. Для старшої жінки — це не просто катастрофа і сором, а її особисті ганьба й біль, бо ж заради дітей, оцієї доньки зокрема, вона покинула мрії, кар’єру, щоб прожити «довго та щасливо» в шлюбі. А виявляється, можна було обрати… себе?
«Химерне серце. Новелі»
Ірина Вільде
Якщо «Сестри Річинські» відлякують монументальністю, почніть із короткої прози Вільде. В ідеалі ці «новелі» краще читати після «Метеликів на шпильках» та «Дорослих дітей», бо деякі оповідання є таким собі продовженням історії кохання з і до Данко (цей книжковий герой мав реального прототипа з життя письменниці). А втім, вони прекрасно читаються самі по собі, без прив’язки до реальних людей чи персонажів інших книг письменниці.
Новели Вільде — дивовижно принадні, чуттєві, але з «дорослим розумінням» реалій жіночого життя. Хай там що, це історії про кохання, доречне, невчасне, ніжне, грубе, безпросвітне, зайве. Якщо ви шукаєте таку книгу, яку не захочеться випускати з рук до останньої сторінки — вона перед вами.
«Хрущі над вишнями»
Ярослава Литвин
Наша люба Оля Синичка з «Вілли у Сан-Фурсиско» повертається! Скучили за нею? Я дуже. Отже, щоб не впадати у спойлери, коротко доповім, що успіхи в ремонті хати у Фурсах в Олі так собі, та й Синичці зараз не до того. Бо Синичка закохується! Підглядає за голим легінем Євгеном в душі, під’їдає усі смаколики, що їх сусідки передають легіню (та і він сам без упину спокушає Синичку кулінарними шедеврами), а ще пече паски й закохується, закохується, закохується!..
Строго кажучи, книжка весняна, але вона щойно вийшла з друкарні, не чекати ж пів року, поки настане весна. І ми ж хочемо знати, чим закінчилась зустріч Синички з голим хлопцем у ванній кімнаті!
«Старі й молоді»
Луїджі Піранделло
Ще одна родинна сага, на цей раз — сицилійська, тож можете собі уявити пристрасті, що вируватимуть на її сторінках.
Події розгортаються на 90-ті роки 19 століття, щойно після об’єднання Італії, у вирі економічної скрути, селянських повстань і гучних корупційних скандалів — ця соціальна задуха гнітить і старих, і молодих. Молоді охоче покладають провину за свої невлаштовані життя і суцільну стагнацію на старих.
Масштабний роман нобелівського лавреата Луїджі Піранделло вважається класикою європейського модернізму і заснований на реальних подіях.
У центрі сюжету — родина, де батько, патріарх сім’ї, є уособленням влади, але син вже не бажає безоглядно коритися батьківській владі, він більше не вірить в стару систему цінностей, розчарований тим, куди «старі» завели цілу країну, і шукає власний шлях.
«Дивовижні жінки біля води»
Моніка Фагерхольм
Меланхолійна книга про те, як літо за літом змінюється життя маленької дачної спільноти. Оповідь закільцьована — порядок викладу подій дуже незвичний, нагадує припасування розрізнених шматочків клаптикової ковдри.
Сусіди, коханці й коханки, друзі й родичі, легкість буття, його складність, святкування сонцестояння і дитячих днів народження, розмови, уривки розмов, підслухане, почуте, випадкове — з цього поволі сплітається щільна канва життя. Три чверті книги читач бачить події в оптиці маленького Томаса, який спостерігає за своєю юною матір’ю та її подругою, «дивовижними жінками біля води», остання чверть — очима подруги дитинства Томаса, трохи дикої та відлюдькуватої Рене. Книга про дорослішання й розвіяні чари дитинства.
«Привіт, печале»
Франсуаза Саган
Ця історія нагадує скарб, знайдений у закамарках вінтажної крамниці, пропахченої не менш вінтажними смолистими парфумами «часів твоєї бабусі» — це не твої спогади, не твоя часопросторова історія, але все ж розумієш, що перед тобою безцінне свідчення епохи.
Легка, елегантна, безмежно жорстока розповідь про юну дівчину, яка мала власний погляд на кохання — таке ось невловиме французьке «je ne sais quoi», пропахчене спогадами літа, що минуло, і морських бризок, що їх увібрала засмагла шкіра.
«Привіт, печале», написана у 1954 році, зістарилася, як прекрасне вино, не втративши ані літературної глибини, ані шарму.
«Де життя зеленіше»
Грейн Мерфі
Книга про те, що дитяча дружба не обов’язково мусить тривати все життя — і це нормально. Історія трьох жінок, які потоваришували в школі: долі усіх трьох склалися по-різному, і геть не так, як вони собі планували.
Роман про жінок середнього віку — не в глибоко-феміністичному сенсі, а прозаїчному та буденному, бо середній вік — це час, коли ти вже не молода, але ще й не стара, діти підростають, а батьки потроху втрачають сили, мрії юності остаточно вивітрюються, весь час хочеться «на ручки» до когось дорослого, але єдиний дорослий тепер — це ти.
«Хлопчик, який бачив у темряві»
Раса Буґавічуте-Пеце
Екабс народився у незвичайній родині. Його батьки — незрячі люди. Книга має вигляд ретроспективних пазликів, з яких складається дорослішання Екабса — з 6 років до 32. Рік за роком він пригадує своє дитинство, самотність, відчуття власної інакшості й бажання пізнавати світ, що було непросто з огляду на батьків.
Поволі ми спостерігаємо, як солодка материнська любов гіркне від власної задушливості, перетворюючись на липку нежиттєздатну субстанцію — годі чекати чогось іншого від жінки, яка ревнувала власного сина навіть до кошеняти. Великою мірою «прозріння» настає в самому кінці книги, коли раптом спадає на думку, що батьки Екабса насправді не були людьми з порушенням зору, натомість, на відміну від власного сина, воліли лишатися в темряві.
«Мене звуть Календар»
Андріс Калнозолс
Одна з найкращих книг, що ви прочитаєте цього року. Життєва, правдива, щемка й просто ди-во-виж-на!
Живе собі чоловік на ім’я Календар. Насправді звати його Оскарс, але люди прозвали його Календарем, бо він вивчив церковний календар імен напам’ять і через це потрапив до лікувального закладу, тобто психічної лікарні. І ця книга — його особистий щоденник, який він почав писати.
Календар живе з мамою, закоханий у дівчину, чиє ім’я боїться дізнатися, і він дуже чуйний до людей. До його дивної голови приходять абсолютно неймовірні, сміливі, часом абсурдні задуми, як-от почати поставити спектакль без жодного уявлення, як то зробити, чи влаштувати «супову кухню» для бідних. І найголовніше — те, що він втілює їх у життя!
Книга повертає віру в людей, в те, що життя — не є безглуздим марнуванням часу і що зробити його цікавим ніколи не пізно. Книга про людей «периферії»: стареньких, бідних, самотніх, але таких, що сповнені авантюрним почуттям «цікаво, а що ж буде далі».
«Збирачі ягід»
Аманда Пітерс
Книгу називають драмою про дискримінацію корінних народів, але насправді до драми вона так і не дотягнула, бо про дискримінацію йдеться побіжно, неакцентовано та блякло. Натомість в авторки вийшла історія про людей і те, що вони здатні робити зі своїм життям. 60-ті роки, індіанська родина з сімейства мікмаків щороку приїздить працювати на американські поля збирачами ягід. Одного літнього дня наймолодша донька, Рут, зникає, а її шестирічний брат Джо виявляється останнім, хто бачив малу. Поліції та фермерам-землевласникам відверто байдуже на дитину різноробів-збирачів. Зниклу ніхто не шукає. Таємниця й почуття провини визначають траєкторію життя Джо, який перетворює своє існування на пекло.
Тим часом дівчинка Норма все дитинство мучиться сновидіннями про людей, яких вона ніколи не знала. Чи знала? Норма має достатньо сили будувати своє життя власними руками, без остраху приймаючи рішення, які хай і засмучують інших, але роблять щасливою її саму.
«Маленька книгарня щастя»
Дженні Колган
Нарешті перша частина дилогії про книгареньку в шотландському селі повернулась на полиці. Якщо ви читали вже другу частину, «Книгаренька щастя на березі», настав час дізнатися, звідки взявся цей автобус із книжками, а головне, познайомитися з Ніною, яка вміє підбирати книжки ідеально до вподобань своїх клієнтів.
Обидві частини самодостатні історії, тож їх можна читати й окремо одна від одної, але кожна з них захоплює затишною, ніжною, іронічною і щемкою історією кохання з гепі-ендом. Що ще треба для осені, як не книгу про книжки, кохання, затишне (добре, хай тільки в книжках) життя в шотландському селі з колоритними мешканцями?
«Життя хлопця»
Роберт Маккеммон
Якщо на останніх сторінках книги ви не витиратимете сльози з очей, то знайте — ви залізна людина. Книга не сумна, але настільки прекрасна, що серце тане на фінальних абзацах.
«Життя хлопця» — це історія маленького американського містечка Зефір очима хлопця Корі, як і в кожній порядній хлопчачій історії тут вигадка сплітається з правдою, віра — з дивами, а дорослішання — з умінням лишатися дитиною, не загубивши крила натхнення.
Детектив, помножений на історії жителів містечка, їхні таємниці (брудні та страшні, пікантні та смішні), який переплавляється на книгу-епоху та книгу-дорослішання. Смішна, дотепна, чудова, повчальна, печальна, хлопчача, феміністична, натхнення книга про мрії: Корі від самого дитинства мріяв стати письменником, тому його здатність розповідати історії є важливою частиною «життя хлопця».
«Місто тіней»
Мія Марченко
Усім нам у темні сірі осінні дні (та й у сонячні теж!) потрібна книга, котра повертає віру й надію. Книга-обійми. Книга-втіха. Книга, яка розчинить у собі й захопить сюжетом настільки, що ти сторчма пірнаєш в її буремні води, а потім не хочеш вилазити на берег.
«Місто тіней» — це пригодницька повість, похмуро-натхненна казка, символічна оповідь для дітей і дорослих про чари, магію, підлітків, батьків, про дива, які можна творити і без магії та про силу читання. Місто, в якому колись жили майстри-чарівники, втратило свою магію — чарівні ремесла під забороною. Тепер мешканці — сірі тіні, що вештаються у темряві й холоді. Аж ось до міста приїжджає дванадцятирічна Марта, яка має здатність повернути місту давню славу та потужну магію.
«Тролейбус номер 15»
Наталка Діденко
Ця книга ідеально пасує осінньому меланхолійно-ностальгійному настрою. Підназва: «подорож у близьке минуле». Разом з авторкою, українською метеорологинею Наталкою Діденко ми мандруємо київськими вулицями — і тими, де вирує життя сьогодні, і тими, назви яких давно загубилися в архівах пам’яті.
Але це не звичайний путівник-спогад про київські ландшафти, бо в першу чергу, це книга про людей. Про наше минуле, про Наталчине дитинство, про Київ забутий, про Київ вічний, про тих, хто поруч, і тих, хто оживає на сторінках «Тролейбусу». Особиста, інтимна книга про місто та його людей, про людей та їхнє дивовижне місто.
«Краса на землі»
Шарль Фердинанд Рамю
Це вже другий роман швейцарського письменника Рамю, майстра «гірських романів», що вийшов в українському перекладі — і ми знову повертаємося в Альпи.
Одного разу в крихітне альпійське село приїжджає дивовижна екзотична незнайомка, дівчина з Куби. Її єдиний живий родич — дядько, тримає в селі пивницю. Дівчина зачаровує красою чи не всіх місцевих чоловіків, але ці чари бентежні, бо виносять на поверхню найпотаємніші бажання й найтемніші пристрасті. І вже невдовзі потрясіння за потрясінням струшують звичний плин життя у селі.
«Історія українського хліба»
Людмила Герус
Книга має зручний кишеньковий формат, і я знаю чому: бо її треба брати з собою, збираючись на каву з пундиками, булочками, круасанами, пончиками, паляничками й пирогами з гарбузовою начинкою. Прохолодним ранком з філіжанкою капучино за столиком вуличної кав’ярні дізнавайтеся про ритуальне й сакральне значення хліба в культурі українців, про те, як готували та споживали хліб, звідки пішла традиція пряників і хлібних жайворонків, про кольори українського хліба й болісні сторінки штучного голоду, влаштованого «совєтами» в Україні.
Загалом книга легка й натхненна, і є пречудовою альтернативою «втикання в телефон» за ранковою кавою.
«Світ очима Гарпа»
Джон Ірвінг
Ціле літо ми захоплено тішилися виходу Ірвінгової «Молитви за Овена Міні», але за цим всеосяжним захватом посутньо менше уваги отримала ще одна прекрасна книга автора «Світ очима Гарпа». Тож скоріше дочитуйте «Молитву» та «Правила будинку сидру» (це я вам підморгую, що ще є на полицях від Ірвінга) і беріться за цю історію.
Перед нами сімейна сага про чоловіка, який народився поза шлюбом, його матір була медсестрою. Дитина народилася не через «заліт», бо жінка свідомо хотіла лише дитину без баласту у вигляді чоловіка. А потім він виріс і став письменником. Коли виходить його перший роман, матір героя і сама береться писати автобіографію. І вихід книги робить її іконою феміністок. Тим часом сам Гарп із головою поринає у сімейне життя, яке приносить йому більше страждання й розчарування, ніж він міг собі уявити.
Книга не те щоб біографічна, але деякі факти із власного життя письменник таки взяв за основу сюжету.
«Вся на світі краса. Музей Метрополітен і я»
Патрік Брінґлі
Мистецтво зцілює, і ця книга — ще одне тому підтвердження. Це чудовий автофікшн колишнього журналіста видання The New Yorker, який після смерті рідного брата влаштувався працювати охоронцем до Музею Метрополітен, велетенської скарбниці краси й натхнення.
На сторінках книги Патрік проживає біль від втрати й надихається найвеличнішими полотнами світу, згадує свої перші, ще дитячі візити до музею й розповідає цікаві історії з життя «за лаштунками». Книга надихає негайно податися до найближчого музею. Або щонайменше прочитати іще з десяток книг про те, як влаштоване життя у музеях (після «Всієї на світі краси» раджу звернути увагу на книги «Мистецький злодій» Майкла Фінкеля, «Кривоклят» Яцека Данеля і згадана вище «Ті, що вірили» Ребекка Маккай).
«Нескінченна історія»
Міхаель Енде
Казка, що існує поза часом і простором, і я щиро заздрю всім тим, у кого ще попереду найперше знайомство з нею.
Хлопчик Бастіан переживає непрості часи: його мама померла, батькові бракує слів, щоб говорити із сином про втрату, а в школі в нього нема друзів. Одного дня він потрапляє до книгарні, звідки виходить із дивовижною книгою під назвою «Нескінченна історія». Зачинившись на шкільному горищі, він береться за читання, і вже незабаром на нього чекає приголомшливе відкриття: герої книги знають про нього, про хлопчика на горищі, який читає «Нескінченну історію», і саме він, а не книжковий герой Атрейо має врятувати дивовижну країну Фантазію.
Це одна з найпрекрасніших книжок, яку можна перечитувати в будь-якому віці, і щоразу розчинятися в історії, наче вперше!
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: За настроєм і затишком. Нові книгарні 2025-го;
Бувай чи побачимося: книгарні, що закрилися;
Краса без обману: обираємо найцікавіші книжки з гарними зрізами;
Де ми хрещені. Жадан про Троєщину, книжки та військову службу;
Коли дідусі та бабусі головні. Якою буває книжкова старість.
