Моє Каміно — Шлях святого Якова. Як страждати красиво

Нескінченна злива, шалена спека, стерті в кров ноги, наскрізь мокрий одяг. Купа страждань. То навіщо робити це? Авторка Вікенду пройшла Шлях святого Якова. І розповідає, навіщо це зробила і до чого готуватися на відомій дистанції.

Я пройшла пішки 280 кілометрів за 9 днів. Потім подумала трошки й додала ще два дні, приплюсувавши 65 кілометрів. Це — Каміно або Шлях святого Якова. По гарячих слідах готова розповісти, що це таке і як воно відбувається.

Коли починала мріяти про свій Шлях, мені не вистачало структурованої чіткої інформації. Питань безліч, а відповіді я збирала крихтами — серед моря емоційних звітів, відео, фотографій і розповідей. Сподіваюсь, цим матеріалом я зможу допомогти тим, хто хоче пройти Каміно. Допомогти й, можливо, надихнути.

Що таке шлях Каміно?

Ідеться про мережу офіційних паломницьких маршрутів, які починаються в певних містах й закінчуються в Сантьяго-де-Компостела. Саме тут, у кафедральному соборі, покояться мощі святого Якова, одного з дванадцяти апостолів, учнів Ісуса Христа. Сьогодні це іспанське місто — разом із Ватиканом та Єрусалимом — є однією з трьох найважливіших святинь католицької церкви, куди щорічно приходять приблизно пів мільйона пілігримів.

Більшість паломників у початковій точці маршруту купляють спеціальний «паспорт пілігрима» (креденсіаль), а в Сантьяго-де-Компостела отримують сертифікат про проходження Шляху (компостела). Мінімальна відстань, яку необхідно подолати, щоб Шлях був зарахований, — 100 кілометрів. Йти можна пішки, їхати на велосипедах, пересуватися на колісному кріслі або ж верхи. У креденсіаль необхідно ставити штампи, які свідчать, що ви пройшли ту чи іншу ділянку маршруту, на день має бути щонайменше дві печатки, їх можна отримати в хостелах, туристичних центрах, кафе, церквах.

Як обрати маршрут?

Вважається, що Каміно може починатися в будь-який точці світу: якщо ви вирушаєте з квартири з метою дійти до Сантьяго, ви вже на Шляху. Та для тих, хто хоче йти з певними зручностями, є офіційні маршрути з відповідною інфраструктурою — маркуванням на дорогах, спеціальними місцями для ночівлі, їдальнями для паломників тощо.

Серед найпопулярніших можна виділити такі маршрути:

португальський (з Лісабона/Порту, відстань 650/280 кілометрів);
французький («королівський», з Сен-Жан-П’є-де-Пор, протяжність приблизно 800 кілометрів);
північний (старт в іспанському місті Ірун, пройти доведеться понад 800 кілометрів);
первинний (найстаріший, Primitivo, початок в іспанському місті Ов’єдо, 315 кілометрів).

Існують і певні варіації португальського шляху: Англійський маршрут, Срібний, Малопольський, шлях Фіністерре тощо. Аби обрати, яким маршрутом йти саме вам, слід враховувати час, що маєте, складність, на яку готові, вподобання щодо рельєфу місцевості та краєвидів.

Натискайте на фото для збільшення

Де шукати допоміжну інформацію?

Перед Шляхом мені допомогли тематичні групи у фейсбуці. Так, найважливіше й найцінніше доводилося виколупувати дрібними часточками, але я знаходила місця, які хотіла б побачити, читала важливі поради та могла ставити запитання.

На маршруті користувалася застосунком Camino Ninja, там є карта, маршрути, рекомендації по місцях для ночівлі, їжі, магазинах, аптеках тощо. Окрім нього, багато паломників радять BuenCamino та Gronze Maps, однак, мені імпонував інтерфейс саме першої програми, було зручно й легко.

Коли краще йти?

Іти можна у будь-яку пору року, проте кожний сезон має свої переваги й мінуси. Найбільш популярні місяці — травень, червень, серпень-жовтень —пропонують теплу й суху погоду, але разом із нею — натовпи інших пілігримів. На фотографіях часто видні вервечки людей, які щільно йдуть одне за одним. З одного боку, наче й не страшно: є, з ким спілкуватися, весело й все таке інше. З іншого — це колосальне навантаження на паломницьку інфраструктуру: трапляються випадки, коли неможливо знайти місце для ночівлі, і доводиться проситися спати на підлозі в якомусь із хостелів.

Листопад — сезон дощів. Грудень-березень — вітри й холодно. Липень — спека й сонячні опіки. Досвідчені паломники кажуть, що не ти обираєш Шлях, Шлях обирає тебе — і зазвичай ми йдемо не тоді, коли хочемо, а тоді, коли можемо. Іноді обставини не дають можливість відправитися в подорож, коли мріється, тому доводиться приймати те, що пропонує життя, і радіти тому, що є.

Що брати з собою?

Рюкзак — це важливо. Від того, наскільки ви грамотно його оберете, залежатиме комфорт подорожі. Більшість пілігримів радить наплічник на 35-40 літрів — цілком достатньо. Моя рекомендація — перед тим, як купляти, обрати його фізично: навіть найдорожчі моделі й бренди можуть не «сісти» так, як буде зручно саме вам. Не забувайте, що примірка повинна відбуватися з вагою: наповнений рюкзак має іншу анатомію.

Залежно від сезону беріть два комплекти одягу. Один — носите, інший на підміну. На маршрутах всюди є можливість випрати білизну. Взуття обов’язково дві пари — трекінгове й для відпочинку. Я на зміну брала сандалії, в яких можна було і в душ, і на маршрут. Додатково мене дуже розрадив «домашній» одяг — зручний теплий костюм, який я вдягала, коли закінчувала денну норму кроків, доходила до місця ночівлі й приймала душ.

Аптечка, засоби особистої гігієни. Туристичний рушник, спальник, якщо не плануєте готелі. Трекінгові палки, якщо вам з ними легше. Захист від сонця, дощу, мозолів. Світловідбивні смужки. Павербанк, зарядні, трійник. Документи, страховка, гроші.

Вага рюкзака, який ви нестимете кілька тижнів на собі, в ідеалі має не перевищувати 10% маси вашого тіла. Шкарпетки «про всяк випадок» і «раптом я схочу перед сном записати думки в красивий блокнотик» — це зайве навантаження на ноги й спину. В масштабах парочки кілометрів вони не мають значення. У рамках багатоденної пішої подорожі — мають і неабияке.

Скільки часу необхідно?

Тут проста математика: протяжність маршруту ділите на ту кількість кілометрів, яку готові пройти за день, додаєте хоча б день на непередбачувані обставини й враховуєте день прильоту та відльоту.

Я щоденно долала 30-35 кілометрів. Не легко, але й не на знос. Втім, це, гадаю, не середня дистанція — більшість паломників орієнтується на 22-25 кілометрів. Раджу перед тим, як планувати Каміно, спробувати свої сили й визначитися з оптимальною денною відстанню, яку ви зможете комфортно проходити.

Що по грошах?

Найбільша стаття витрат — квитки до початкової точки маршруту та від кінцевої додому. Частина паломників не бере одразу зворотний квиток, бо не хоче прив’язуватися до строків і часових вимог. Це зручно, але слід зауважити, що зазвичай квитки, куплені заздалегідь, обходяться дешевше, ніж квиток з сьогодні на завтра.

Друга суттєва витратна стаття — ночівлі. Найдешевша опція — муніципальні альберги (хостели), які побудовані та обладнані спеціально для паломників. За 10-20 євро за ніч ви отримаєте ліжко в загальній кімнаті на 10-30 людей і доступ до душу й туалету. Плюси — це дешево та дарує неповторну паломницьку атмосферу, в якій всі спілкуються, обмінюються думками-емоціями й ділять їжу. Мінуси — це голосно (не всі можуть спати, коли поряд хропить великий дядько), не завжди чисто (іноді трапляються відгуки про клопів), не дуже зручно (дві-три розетки на кімнату, спільний туалет й відсутність постільної білизни).

На маршруті є приватні альберги — вартість ночівлі стартує від 20 євро. Зазвичай там чисто, зручно та пропонують простирадла-ковдри. Але це теж спільні спальні кімнати й душ. І завжди є опція готелів та апартаментів — тут можна стартувати від 50 євро й обмежуватися лише можливостями вашого гаманця.

На маршрутах часто зустрічаються заклади, які пропонують меню пілігрима — за 9-12 євро ви отримаєте місцевий традиційний суп, другу страву, напій ідесерт. Я харчувалася переважно тим, що купляла в супермаркетах — на вечерю мені вистачало банки консервованих сардин, булочки й помідора, це обходилося в середньому в 2 євро. Чашка кави — 1,5-2 євро. Апельсиновий фреш, яким я зазвичай снідала й обідала — 3,5 євро. Середній чек в ресторанах — 20 євро без алкоголю.

Які найпоширеніші помилки паломників?

Найрозповсюдженіша помилка — зайві речі. Надто важкий рюкзак зіпсує будь-який маршрут, тому поставтеся до цього питання максимально відповідально й тверезо. Усе критичне, що ви раптом не візьмете з собою, можна буде купити в населених пунктах, які минатимете. Якщо це купити не можна, без цього можна обійтися.

Новеньке взуття — це так приємно… і так не розумно! Обов’язково розносіть черевики, перш ніж йти в них Каміно. Не переоцінюйте свої сили: дуже сумно обирати між можливістю встигнути на рейс із купленими квитками та закінчити Шлях й отримати компостелу. Не будуйте очікувань. І слухайте своє тіло — воно часто мудріше за розум.

Яким вийшов мій досвід?

Я стартувала 12 листопада з Порту. Приємний яскравий світанок раптово змінився шквальним поривом вітру — і з неба полилося. Дощовик не рятував ані крапельки — від вітру він завертався на шиї мокрим шаликом і допомагав воді зручніше й швидше затікати мені за комір. Наворочене взуття GorеTex, яке я ретельно обирала з інтернетом й десятком консультантів у різноманітних магазинах, намокло приблизно на третій хвилині зливи, і весь день я зауважувала, як у чоботях хлюпає та переливається дощ.

Коли нарешті о 13:00 дійшла до хостела, де було заброньовано ліжко, виявила, що там нікого немає. Бо ж листопад — «мертвий» сезон, я була єдиною, хто в ту ніч планував спати в будинку, і власники не поспішали приїхати раніше, час для чекіну був 16:00. Абсолютно без почуттів, емоцій, рухів, думок я стояла перед дверима, а згори на мене лилася вода. Я навіть не чекала. Просто стояла, бо було закрито, а треба було всередину.

Увечері я спалила фен, яким сушила взуття, а о шостій ранку взула мокрі чоботи й вийшла на маршрут. Під дерев’яним настилом у повній темряві гуркотів океан. Я його не бачила — але в мене багата фантазія, тому з кожним кроком яскравіше й яскравіше малювала, як чергова хвиля змиває мене в безодню. Рослини, що щільною стіною товпилися вздовж місточків, били по плечах (щоразу здавалося, що мене наздоганяє маніяк) та щось зловісно пошепки розповідали. У черевиках усе ще хлюпала вода, штани прилипли до ніг, дощовик знову зібгався на шиї шаликом. Але після світанку стало добре — фантазія втомилася й вляглася спати. Сили йшли лише на взаємодію зі зливою.

У такому форматі я пройшла перші п’ять днів. Дощ іноді закінчувався — і навіть штани встигали висохнути. Але потім намокали знову — і так по кілька разів за день. Через складні погодні умови (на півдні Португалії в цей час вирувала «Клавдія» — потужний шторм, що призвів до повені, загиблих та численних руйнувань) мені доводилося вертатися й обходити певні ділянки маршруту іншими дорогами: щось було змито, щось повністю засипано піском, щось поламано.

У надії обманути погоду я звернула з прибережного маршруту на центральний. Не вийшло — злива наздогнала мене й тут. Довелося йти через поля, де ґрунтова дорога, розмита тижневими дощами, перетворилася на болото — і з кожним кроком здавалося, що мене засмоктує кудись вглиб. Через потужну зливу я не могла дістати телефон, щоб звіритися з маршрутом — і цілком очікувано збилася з дороги. У деяких місцях брела по коліно у воді. У той день, опинившись в готелі, я ридала — виходив стрес від переляків.

Ноги виказали свій протест проти пересування у постійно мокрому взутті — наче аплікацією, я обклеювала їх пластирами різного розміру, якості, вартості, кольору. Після половини Шляху ми подружилися з мозолями. Ні, вони не зникли й так само продовжували мене турбувати, але я навчилася з ними жити й прийняла їх повністю.

Дощ, до речі, я теж прийняла. Наступив момент, коли стало байдуже — є він чи немає. І приблизно в той період зливи припинилися. Іноді дощило, іноді трохи лило, але вже не було добових водних стін, з’явилися красиві ранкові тумани й приємне денне сонце.

З Порту до Сантьяго дійшла за 9 днів. Сходила на службу для паломників, отримала компостелу, зробила популярне фото з «пілігримом»: тінь від ліхтаря заломлюється на рельєфі собору — і виходить картинка, схожа на силует паломника. Наступний день провела в режимі «турігріньо» — гуляла по місцевому ринку, їла мідії, фотографувала старі вулички, купляла подарунки близьким і… дуже сумувала за Шляхом. Тому наступного дня я купила квиток до Віго, проїхала потягом 100 кілометрів, а далі ще 65 кілометрів йшла вздовж океану, насолоджуючись тими картинками, які він дарував.

Потім був день релаксу в Порту: знаменита книгарня Livrario Lello, неймовірно атмосферні вулички, різнокольорові будинки, прикрашені азулежем церкви й паштел де ната на кожному кроці. Це був прекрасний час.

Нащо це взагалі потрібно?

У кожного паломника своя відповідь на це питання — до речі, воно дуже популярне на Шляху. Часто саме з нього й народжуються найцікавіші діалоги, які запам’ятовуються й переказуються. «Чому ти тут?» — а далі звучать неймовірні історії, і кожна з них — дивовижна, навіть якщо йдеться про банальне «цікаво спробувати».

Коли пілігрими в Сантьяго отримують компостелу, вони заповнюють анкету, один з пунктів якої звучить так: які у вас мотиви проходження Шляху святого Якова? На вибір пропонується поставити галочку біля релігійних причин, духовних, туристичних, культурних, особистих та інших.

Я читала історію про чоловіка, батько якого помер на Шляху — два роки поспіль син відчув, що повинен пройти Каміно за свого тата. Я зустріла військового з Польщі, який проходив щоденно 50 кілометрів, бо вирішив, що зараз йому потрібне таке тренування. Розмовляла з дівчиною зі Штатів, яка перелетіла через океан, щоб у блозі розповідати про свою найшаленішу відпустку. Спілкувалася з парою католиків з Бразилії — вони все життя мріяли про паломницький Шлях до місця заховання святого Якова.

Останні кілька років, як, напевно, й всі українці, я відчуваю щоденний тиск. Якось непомітно народилася думка — треба скинути частину того, що несу в собі й на собі. Пішохідний маршрут до Сантьяго був логічним рішенням. Не буду стверджувати, що я досягла саме того, що планувала, але, кажуть, Шлях кожному дарує не те, про що він мріє, а те, що йому потрібно. А ще були шалено красиві краєвиди, океан, тумани й цікаві португальські й іспанські села та містечка. Приймаю й дякую.

А що таке Каміно Подоліко?

Наостанок. Коли людина чогось справді хоче, вона шукає можливості. Якщо ви відчуваєте, що готові до власного Шляху Каміно, але через певні обставини не бажаєте виїжджати за межі України, маю для вас чудову новину: в нас є Каміно Подоліко — офіційний маршрут, затверджений Європейською федерацією Шляху святого Якова, який є частиною паломницьких маршрутів, що ведуть до Сантьяго де Компостела. Це майже 300 кілометрів красивих краєвидів, пригод й відчуттів. Ідіть й насолоджуйтеся. Здобудьте цей особливий досвід.