Фото: Depositphotos.
Професія танатопрактика в Україні маловідома. Маргарита Авраменко розповіла Вікенду, чому змінила медійну сферу на роботу в морзі та які відкриття зробила, коли вирішила допомагати рідним пережити втрату.
Танатопрактик — це фахівець, який здійснює підготовку тіла померлого до поховання, забезпечуючи його естетичний вигляд. Походить від давньогрецького слова «танато», що означає «смерть».
Як знайти себе
Маргарита перепробувала багато професій, але справу життя знайшла випадково — ввечері перед екраном ноутбука.
— Я довго шукала себе та багато чого пробувала. Була і на сцені, і в кадрі, і за кадром. Пробувала себе в б’юті-сфері, в кулінарії, мала маленькі бізнеси і була домогосподаркою, але ніде я не відчувала себе так добре, як у морзі. Це просто моє, і нарешті моя справа мене знайшла. Відчуття, що я на своєму місці дає сили виконувати цю роботу.
Я люблю дивитись трукрайм. Чітко памʼятаю вечір, як лежала у ліжку, на тлі йшли різні відео на цю тему, а потім увімкнулось інтервʼю танатопрактика. Погуглила й дізналася, що у нас ця професія мало поширена. Тоді всередині мене щось клацнуло, і я зрозуміла, що це можна змінити.
— Близьким спочатку боялася розповідати. Були страхи, що чоловіку буде важко прийняти, мама почне відмовляти, а друзі взагалі гидуватимуть їсти в нас у гостях. Зараз смішно згадувати, бо підтримали мене всі. Так, у когось була перша реакція шокова, але це нормально, — згадує Маргарита.
Навіщо потрібен танатопрактик
Маргарита пояснює: це спеціаліст, що виконує повну підготовку тіла до поховання. Поєднує санітарно-гігієнічну та естетичну частину, надає покійному природний і спокійний вигляд.
— Я люблю відповідати на це питання через просту аналогію. Колись усі ми стриглися у маминої подружки вдома або в тьоті в тій перукарні на першому поверсі. Але з часом індустрія краси розвинулася: з’явилися вузькі спеціалісти, розширився спектр послуг, змінився підхід до деталей. Так само відбувається в ритуальній сфері. Вона розвивається, і разом із цим з’являється танатопрактик — спеціаліст, який глибше працює з тілом, приділяє більше уваги естетиці, відновленню природного вигляду та індивідуальному підходу. Патологоанатом працює з причиною смерті, працівники моргу — з базовою підготовкою, а танатопрактик — із тим, як людина виглядатиме під час прощання і яке враження залишиться у рідних.
Чи вчать цього в Україні
В Україні на той момент не було фахової школи, тож Маргариті довелося шукати знання за кордоном. Тепер вона сама допомагає навчати нових спеціалістів.
— Я так загорілась цією професією, що стукала в усі двері. Знаходила танатопрактиків України через інтервʼю і просила навчити мене, але не склалось, тож я поїхала навчатись у Польщу. Зараз ми з директором і провідним танатопрактиком Польщі Adam Ragiel організували навчання усіх охочих українською мовою й уже випустили наших перших студентів.
Які риси важливі
— На мою думку, танатопрактика — це останній прояв любові до покійного. І тут треба бути людиною і мати любов у серці. Бо людяність дає повагу до тіла, а любов дає сили робити роботу. А про психологічну підготовку я не думала і не думаю досі, бо за роки війни смерть стала дуже близькою для мене.
Етика та повага у цій професії — основа. На моїй візитівці є надпис «З турботою про кожне життя»: і про життя покійного, яке було, і про життя його близьких.
Як усе відбувається
Залежно від складності роботи базові послуги займають від 1 до 3 годин.
— По-перше, треба зробити тіло безпечним для роботи — це етап дезінфекції, очищення, тампонування. Потім естетична робота з тканинами: відновлюються втрачені обʼєми, стрижка, манікюр тощо. Багато хто думає, що танатопрактик — це про макіяж. Але макіяж і зачистка — це вже завершальний етап.
— Трупні плями, гази і процеси гниття зʼявляються швидше, ніж люди думають. Біологічні рідини витікають з тіла майже з усіх отворів. Особисто для мене стало відкриттям те, що люди не помирають гарно, як у фільмах, і смерть насправді стирає вигляд людини. Лише після своєї роботи я можу бачити, які риси насправді мала людина за життя.
Яким був перший раз
— Найбільше запамʼяталось перше тіло — це була бабуся Ядвига. І мої враження від всього цього: я тоді проревіла до 5-ї ранку від емоцій, усвідомлення життя та смерті як процесів.
Ця робота багато чого змінила в мені та моїх уявленнях про життя. З банального — я перестала боятись літати, бо знаю, що смерть точно прийде по мене, і немає сенсу чекати її кожен політ. З важливого — я багато переосмислила, тож не витрачаю більше часу на негатив, на те, як кому треба жити, на людей, яким не подобаюсь я або які не подобаються мені. Живу своє життя, яким воно є.
Як прощатися гідно
Маргарита зізнається: сьогодні її професія залишається незрозумілою не лише для звичайних людей, а й для представників поховальної сфери.
— Не раз чула від власників ритуальних агенцій щось на кшталт «у нас вже є санітари». І доводиться пояснювати, розповідати про сучасні техніки, які дозволять робити більше. Але я знала, на що йду, тому відмови мене не лякають. Ця професія буде розвиватись, для цього я і працюю.
З війною люди і так змінили уявлення про смерть, вона стала близькою для всіх. Хотілося б, щоб більше людей дізналось, що є фахівці, які зроблять прощання із близькими гідним і світлим. І потурбуються з повагою і любов’ю про кожну дрібницю. Хотілося б, щоб у нас змінилася культура горя: і замість того, щоб швидше поховати та забути, люди могли прощатись у спокої, проживати це горе, як і всі інші емоції.
Сторінка в інстаграмі.
Читайте також: Поради для прощання: як ходити на похорон;
Без причитань і надмірного оптимізму: як підтримати людей, які втратили близьких;
Цвинтарний етикет: як працюють доглядачі могил;
Курган, вогонь і срібло: як українці ховали мерців;
Архітектура скорботи та туризму: як створюють світові меморіали.
