Цвинтарний етикет: як працюють доглядачі могил

Цвинтарний етикет: як працюють доглядачі могил

Догляд за чужою могилкою на цвинтарі — важлива послуга. Хтось робить це за гроші, а хтось — за велінням душі. Вікенд поговорив із людьми, які прибирають могили, та тими, хто користується їхніми послугами. І дізнався, чому треба прибирати могилу Сруля Мордковича.

Зараз, коли 10 мільйонів українців полишили домівки, а кількість загиблих у війні зростає, попит на цю послугу чималий.

Чи існує загальноприйнятний цвинтарний етикет? Бо питання виникають різні. Ось наприклад:

  • я прибираю могилу родича. Сусідня могила давно занедбана. Я можу її прибрати чи це недобре?
  • я надовго їду з країни. Чи можу я попросити сусідів не лише поливати мої квіти, а й провідувати могили моїх близьких?
  • чи слід звернутися з таким проханням до професіоналів та заплатити їм за це гроші?
  • чи нормально просити надіслати фото з цвинтаря?

Де шукати доглядачів

Найбільше такі послуги мають попит серед тих, хто поїхав із країни. Українці закордоном бажають знати, що в Україні з могилами їхніх близьких все гаразд. Тож вони готові заплатити за догляд і звіти. У такому випадку просять допомоги знайомих і колишніх сусідів. Також часто шукають доглядачів в оголошеннях.

Чимало людей розповідали Вікенду, що найкращий спосіб знайти доглядача для могили — це завітати безпосередньо на цвинтар.

Буває, людина живе в Києві, але просто не справляється самостійно з доглядом: дуже далеко та важко їздити, немає часу та ресурсу. Але внутрішня потреба є. Такі люди також звертаються до доглядачів по послугу.

Олена Сухіна каже, що в пошуках заходила у церкву на Байковому цвинтарі. «Ми знайшли там людину, що служить у храмі та прибирає могили за гроші», — розповіла киянка.

«Коли приходили відвідувати батьків на Лісовому, майже щоразу помічала цих жінок. Вони беруть по декілька могил і таким чином мають постійний заробіток, особливо влітку», — пригадує Олена Анцибор.

Скільки це коштує

«Нам прибирають на Берковцях і на Байковому. Дуже зручно, — ділиться Тетяна Шаланська. — Це важливий сервіс. Наприклад, я була незаміжня, зі старенькою мамою. Ну як я сама на кладовищі все це робити буду? Там страшно, і не вмію я цього. Зараз питанням опікується мама. Вона знайшла колись таку доглядачку просто в конторі кладовища. Зазвичай ціна складає 300-400 гривень за прибирання. Окрему ціну вам назвуть за фарбування огорожі, викорчовування дерев. Але такі подробиці краще дізнаватися в самих прибиральниць».

Якщо ви не готові витрачати час на пошуки доглядачів, то до ваших послуг є ритуальні бюро, готові розв’язати проблему. У ритуальному бюро «Реліквія» Вікенду повідомили, що їхні спеціалісти широкого профілю надають такі послуги насамперед громадянам США, Канади, ЄС, Ізраїлю.

За одне прибирання в середньому беруть 1000-1500 гривень. Але трапляється, виставляють рахунок і на 3-4 тисячі. За словами представника бюро, сума залежить від стану могили, кількості трави та бур’яну. Прибирати представники бюро готові на будь-якому з київських цвинтарів. За роботи на віддаленому Північному візьмуть дорожче.

Організувати все доволі просто: достатньо повідомити назву кладовища, прізвище похованого, номер ділянки та поховання, а також обговорити фінансовий бік. Після виконання робіт компанія надає замовнику фотозвіти.

Чи нормально просити фото

«Наймаємо спеціальних людей. Вони приїздять, роблять фото «до», потім за чіткими вказівками виконують необхідні роботи: прибрати, посапати, пофарбувати, квіти чи вінок купити тощо. Тоді надсилають нам фото «після». Звісно, краще заплатити гроші, а не турбувати сусідів такими запитами», — каже Ольга Бабуріна.

«Мій чоловік прибирає на прохання моєї подруги могилу її бабусі. Це нормально — просити фото. Він надсилає щоразу, як йде на кладовище. Подруга платить йому раз на рік», — повідомляє Вікторія Купрійчук.

Чи можна прибрати занедбану чужу могилу

«Це вважається повагою до мертвої людини, в якої не лишилось родичів або вони не мають можливості це зробити. Ну і бур’яни з сусідньої могили не полізуть до могили ваших родичів», — пише Ірина Білоцерковець.

«На Байковому, в колумбарії є офіційна послуга з догляду за місцем поховання. Щодо того, щоб самому прибрати сусідні могилки, не знаю народних правил. Я у мами в колумбарії прибирала сусідні й трохи садила квітів, щоб уся зона була красива. Бо явно були занедбані, навіть не знаю, може там і нікому вже було глядіти за ними», — говорить Оксана Мартиненко.

Катерину Титову в Києві знають не лише як ювеліра, а і як людину, що давно досліджує цвинтарі. А тепер вона ще й прибирає могили. Чому це робить, Катерина розповіла Вікенду.

— Зрозуміла, що цвинтар — це цікаво та історично, коли ми вперше потрапили на Личаківське кладовище. Потім почали досліджувати саме юдейські цвинтарі України: у Бучачі, Дубні, Кременці, Бродах та інших містечках.

Цвинтар є частиною культури та історії місцевої громади. І ми з чоловіком розглядаємо цвинтарі саме з цієї точки зору.

Ніколи мені не хотілося прибирати на цвинтарі. Я ненавиділа всі ці традиції. Коли раз на рік треба відмовитися від всіх планів і пертись світ за очі вошкатись серед памʼятників. Бо так треба. Це ж традиція.

Але ось у наш будинок в Гостомелі прилетіло. Довелось тікати. Весну ми зустріли у Вінниці. Навесні пташка в’є собі гніздечко, а людина тягнеться до землі. Ми два роки прожили у власному будинку, тож тепер починаємо чекати на тепло ще з січня. І розводити плани щодо весняних робіт. І от весна прийшла. Хочеться наводити лад на землі. А землі немає.

Одного разу ми йшли повз кладовище Підлісне. І побачили там багато єврейських могил, дуже занедбаних. Потім мені розповіли, що багато євреїв Вінниччини на початку Другої світової війни виїхали за кордон, коли з’явилась перша можливість. А могили їхніх предків залишились. Мало за якими доглядали. Я тоді промовила, що це якось не по-людськи, що могили отак помирають. І мені б хотілося тут прибрати.

Через два дні я вже була на тому ж цвинтарі з гумовими рукавичками, сапкою та щіткою. Я почала прибирати могили. Додому приїхала спокійна й трохи виснажена. У той час почала з’являтись інфа по Бучі та нашій частині Київщини. Мені було настільки страшно й погано, що це прибирання стало моєю терапією. Нею і залишилось. Наступні рази зі мною поїхав чоловік. І теж оцінив такий спосіб боротьби з жахами війни.

Реакція на нашу діяльність була різною. Хтось казав, що ми піаримось. Хтось писав дурню, що на цвинтарі ніззя взагалі нічого такого! Фоткати не можна, прибирати не можна, їсти не можна, пити не можна, ходити та навіть знаходитись небажано. Але 90% людей підтримало нашу тему. Дехто потім писав, що теж так робив. Дехто відправив своїх батьків прибирати могили. І вони також оцінили таку терапію. А ще один з моїх підписників попросив знайти могили його бабусі та дідуся. Ми знайшли та прибрали. Його мама була щаслива.

Окрема тема єврейського цвинтаря — це єврейські імена. Не знаю, чому так, але єврейські імена скорочували й потім на могилах писали теж у такому вигляді. І тому замість Ізраїля з’являвся Сруль. У нас навіть є добірка улюблених імен: Мирля Хаимовна, Перля Юкилевна, Маня Овсеевна, Ента Шимоновна, Песня Шаховна, Ионтель Файвишевич, Сруль Мордкович. Але наша улюблениця то — Рухля Срулевна.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: В огне, воде и земле. Как хоронят в Киеве;

Прогулянка на цвинтар: підказки та поради від київських гідів;

Весілля під час війни: 5 історій киян;

7 кольорових візитівок Києва: як фарбували та байки складали;

Ізраїль не пробачає: як карати ворогів.