Ренненкампф у Києві: як банкував та містом керував

Сам себе похвалив, іншим розповів, ще й гроші взяв за те, що слухали. Це не про експерта чи блогера, а про міського голову Києва. Чим запам’ятався міський голова Микола Ренненкампф, пригадує історик Олександр Вітолін.

Микола Карлович Ренненкампф народився 22 (10 за старим стилем) вересня 1832 року в Олександрівці на Чернігівщині. Походив з німецького роду, який осів у Російській імперії. Майбутній ректор, міський голова та банкір навчався в Чернігівській гімназії, а потім у Ніжинському ліцеї.

Навчання в Ніжині стало доленосним для Миколи. Одним з його викладачів був Микола Християнович Бунге. У 1850-му Бунге продовжив блискучу педагогічну кар’єру в університеті Святого Володимира (зараз — університет імені Шевченка). Тож Ренненкампф після ліцею вступив на юридичний факультет університету. Він старанно повторював кроки Бунге не лише в освіті й педагогіці, а й у банківській галузі та міському управлінні. Певно, не обходилось без протекції наставника.

Рененнкампф викладав у вишах, зокрема у своїй альма матер, захистив докторську і написав один із кращих підручників з права. А Бунге організовував фінансово-кредитні товариства в Києві. Яку роль у них відігравав Ренненкампф невідомо, але на момент обрання київським головою колишній учень вже керував банком.

«Міське положення» 1870-го імператора Олександра ІІ повернуло Києву обмежене самоврядування. І Микола Ренненкампф, як і багато викладачів університету, не оминув нагоди цим скористатися. Він не просто обирався до міської думи гласним (депутатом), але й активно читав лекції, які роз’яснювали киянам положення міської реформи. Лекції були не прості, а платні! І мали ще одну родзинку — саморекламу Ренненкампфа. Тобто Ренненкампф заробляв на власній виборчій компанії, причому бідною людиною він не був.

На перших виборах 1871 року через майновий й інші цензи (наприклад, жінки, які сплачували достатньо податків, не голосували, але мали право надіслати представника-чоловіка) з 125 тисяч киян могли проголосувати менше 7 тисяч. Але скористатись своїм правом лише 557 виборців. Одні вважали, що причиною низької явки була непоінформованість про час і місце виборів, інші — що кияни не сприйняли реформу серйозно і вважали, що дума виконуватиме символічні функції. На мою думку, оскільки право голосу мали лише заможні кияни, то вони більше покладалися на протекціонізм і хабарі, ніж на ще один бюрократичний апарат.

Недостатня поінформованість киян про вибори заразом визначила склад першої думи. Кияни здебільшого голосували за найвідоміші прізвища. Так у 1871 році до Київської думи серед обраних підприємців і викладачів був і Микола Ренненкампф.

Засідання Київської думи проходили на Подолі в будинку купця Назарія Сухоти, зараз це пам’ятка архітектури за адресою Контрактова, 12. Павло Демидов, тодішній голова Київської ради, поставив питання про будівництво Думи та запропонував будівлю у Олександрівському сквері за 50 000 рублів. Але Реннекампф, який потрапив у ревізійну комісію, вважав, що це надто дорого. Та варто було Ренненкампфу отримати нові повноваження, як він домігся затвердження власного проєкту думи, який був дорожчим майже в чотири рази. Місту довелося влізти в борги — і будівництво почалося. На посаді гласного Ренненкампф не лише інтригував і займався оборудками. У 1874-му він наполіг, щоб дума заснувала ремісниче училище та взяла на утримання чотири парафіяльні школи.

Про зростання авторитету Ренненкампфа в міській думі свідчить те, що він виконував обов’язки міського голови Демидова, коли той виїздив з Києва або хворів. У 1875 році Миколу Ренненкампфа нарешті обрали головою Київської думи. Тоді він вже був не лише професором, а й директором Комерційного банку. При цьому управління банком приносило Ренненкамфу 8 тисяч рублів на рік, головування в думі — 6,2 тисячі рублів, професура — 3 тисячі рублів. На трьох посадах він заробляв удвічі більше губернатора. Політичні суперники Ренненкампфа переконували, що керування банком відволікало того від нормального виконання посадових обов’язків.

Перший рік головування Ренненкампфа також збігся з відкриттям Олександрівської лікарні (зараз Свято-Михайлівська клінічна лікарня), закладеної раніше. Сьогодні 65 лікарняних ліжок можуть здатися надзвичайно малим показником, але в Російській імперії це була одна з найбільших лікарень.

А в 1876 році за ініціативи Ренненкампфа на першому поверсі будинку, де засідали гласні, відкрили рисувальну школу, на її потреби виділили субсидію в 300 рублів. У 1878-му міська дума вперше провела засідання в новому будинку (на Хрещатику, фото на обкладинці статті). Символом нової Київської думи стала фігура архістратига Михаїла на шпилі авторства скульпторки Єви Куликовської. Наступного року почали спорудження водонапірної вежі — сьогодні це храм Сергія Радонезького на території Лаври.

Попри згадані будівництва опоненти вважали діяльність Ренненкампфа на посаді міського голови недостатньою. Йому закидали, що ввечері освітлювалися лише головні вулиці, застарілі ліхтарі давали менше світла, тож частина міста з заходом сонця потопала у темряві. В той же час від нових підходів до освітлення відмовились. А ще міський голова не захотів друкувати протоколи засідань міської думи.

Недостатніми здавалися й заходи під час епідемії холери. Хоча попри заходи міської влади міські низи, які найбільше страждали від епідемії, потерпали через свою неосвіченість. Потрібні були не тільки організаційні та санітарні заходи, а й інформаційна компанія. Покращити епідеміологічне та санітарне становище могла каналізація, але в 1879 році її проєкт відхили як дорогий — хоча при оцінці таких проєктів треба виходити не з вартості, а користі. А може, питання було не в нерозумінні важливості газових ліхтарів чи каналізації, а в тому, що на цьому було складно заробити.

Так під час російсько-турецької війни члени управи збагатилися на хабарах за те, щоб не розміщати в деяких будинках військових. Найбільше киян вразила справа банківського бухгалтера Вільгельма Сіоні, якого звинуватили у крадіжці мільйона рублів. Слідство виявило причетність до розтрати міського голови. Киян розчарував вирок: заслання в Сибір на десять років.

Цей скандал анітрохи не спантеличив Рененкампфа, він хотів балотуватися на посаду міського голови знову у 1879-му. Однак опоненти наполягли, що сумісництво посад — наголошувалося саме на управлінні банком, але не професурі — шкодить місту. Врешті Ренненкамфа переобрали гласним, але не головою.

Дивним чином часи головування Ренненкамфа асоціювалися зовсім з іншими людьми: будинок думи — з Демидовим, меценатство — з Терещенком, фінанси — з Бунге. Але студенти університету Святого Володимира попіклувалися про те, щоб Ренненкампф увійшов в історію.

У 1883 році Микола Карлович Ренненкампф став ректором університету. І вже наступного року студенти побили йому шибки. Річ у тім, що до адміністрації дійшли чутки, мовляв, на святкування 50-річного ювілею Університету можуть просочитися неблагонадійні особи. Тож вирішили поширити квитки на святкування лише серед старших студентів. Це настільки розлютило інших, що вони рушили до квартири Ренненкампфа зі скандалом. Так Ренненкампф увійшов в історію Києва.