Несподіванка у кургані: як шукали найцінніший скарб України

Несподіванка у кургані: як шукали найцінніший скарб України

Як працівник кочегарні знайшов найвідоміший скарб України, оповитий містикою? Історик Олександр Вітолін пригадує, як відшукали скіфську пектораль всупереч грабіжникам, погоді та зневірі.

Шлях Бориса Миколайовича Мозолевського до кургану в степу, де він знайшов найкоштовніший скарб України, був тернистим. Дитинство видатного археолога пройшло без батька, який загинув на фронті. Після служби в армії Мозолевський поїхав до Києва, де 10 років пропрацював кочегаром, паралельно навчався на заочному відділенні історичного факультету Київського університету.

Захопившись археологією, Мозолевський став працювати в Інституті археології АН УРСР. Але через те, що в канцелярії інституту він вирішив передрукувати «антирадянські» вірші, його не тільки звільнили, але й не давали нормально працевлаштуватися. Мозолевському знову довелося стати кочегаром. На його щастя, в інституті археології в ньому не бачили «ворога народу» та дали можливість працювати в археологічних експедиціях за договором.

Борис Мозолевський

У 1969 році в робітничому містечку Орджонікідзе (з 2016-го — Покров) на Дніпропетровщині активно розроблялися кар’єри. Метою експедиції, очолюваної Мозолевським, став порятунок курганів від руйнування. У 1971 році Мозолевський почав розвідку кургану Товста Могила. Це було в лютому. Холодні степові вітри наче охороняли могилу та примушували робітників швидше закінчити розвідку. Двічі результати ручного буріння показували, що стан ґрунту не відповідає скіфським могильникам. Робітники археологічної експедиції не мали жодного бажання продовжувати роботу. Та Мозолевський довірився своїм спостереженням і все-таки вмовив закласти ще одну свердловину. І тільки останнє буріння дало викид, характерний для скіфських поховань, на глибині семи метрів.

Скіфська могила на момент її виявлення з усіх боків була оточена будинками і канавами з водою. Горнути землю було нікуди. На щастя, перед цим інша експедиція в Хоминій могилі знайшла фігурку золотого кабана. Апетит Інституту археології від такої знахідки розігрався, і археологу вдалося переконати вище керівництво в особі Григорія Середи, що в такій високій могилі поховання має бути ще багатшим. Однак Середа, побачивши умови, в яких мали проходити розкопки, завагався. У цей час через весняне бездоріжжя місцева бригада техніки стала на простій, тож Мозолевський несподівано отримав її в своє розпорядження. Те, що тривало наступні два тижні, археолог поетично назвав поєдинком з вічністю. Його робочий день починався о 5:30 і тривав шістнадцять годин без перерви на відпочинок.

З першими знахідками стали траплятися й перші пригоди. Велике поховання було оточене малими похованнями, і одного дня бульдозер просто провалився в камеру могили. Тоді експедиції допомагало все місто, яке, схоже, хотіло прославитися своїм «золотим кабаном». Коли до головного поховання залишалося зовсім мало, археологи виявили сліди 25-метрової траншеї чорнозему. Вона свідчила, що могилу раніше вже розграбовували. У Мозолевського, який спокушав всіх багатим скарбом, аж потемніло в очах і він, кинувшись геть, розплакався.

Та коли археологи пішли відпочивати, Мозолевський повернувся до розкопу і досліджував, поки не виявив господарчу камеру з казаном і сковорідкою, в яких були кістки — рештки жертовної їжі. Наступного дня він вже зорієнтувався, де має бути головне поховання і, до подиву Середи й інших археологів, знайшов золото — пластини, якими було обшите вбрання скіфської цариці. Невдовзі археологи знайшли інші царські прикраси, серед яких була лита гривня, що прикрашала шию, вагою 478,6 грамів. Не меншу цінність для археологів становило прозоре скло. Ця знахідка посунула час появи прозорого скла в українських землях на двісті років (хоча, можливо, його тоді могли дозволити собі лише царі). Потім археологи знайшли поховання дитини, теж багате на золото. Чотири слуги, поховані живцем для супроводження господарів в потойбічному світі, не були такими багатими, але і тут для археологів цінність була не в золоті, а в підтвердженні високого статусу похованих.

Знахідки з поховання цариці і дитини одразу гарантували Товстій Могилі статус визначної археологічної пам’ятки. Однак, як виявилося, це було ще не все. Наступною знахідкою стало поховання царських коней і трьох конюхів. Золота гривня на шиї конюха вказувала на знатність.

Скіфська пектораль, деталь

Дослідження рову навколо кургану виявило рештки поминальної тризни. Кожна кістка з поминок для археологів була рівноцінна золоту. Адже, підрахувавши кістки з’їдених тварин, археологи дійшли висновку, що в споруджені кургану було зайнято 2,5-3 тисячі чоловік. Грунт для насипу брався в заплаві річки, що знаходилась в пʼяти кілометрах від кургану, і привозився волами. Таким чином курган, який археологи розривали за допомогою сучасної техніки цілий місяць, давні скіфи насипали за чотири або вісім днів.

Поступово археологи наблизилися до головної могили на глибині 8,5 метрів. Через нові забудови на дно стікала вода, яка доходила до колін. Стало зрозуміло, що курган приречений, а археологічна експедиція виявилась надзвичайно своєчасною. На місці поховання помітили сліди грабіжників. Але найцінніші речі вони так і не знайшли. Розчищаючи долівку, Мозолевський знайшов окутий золотом меч і золоту пектораль. Час знахідки він запам’ятав назавжди — 14 година 30 хвилин 21 червня 1971 року. Перед початком розкопок Товстої Могили науковець вірив в успіх, а після перших знахідок в могилі цариці упевнився, що знахідки будуть визначними, але він не сподівався на таке диво! «Моя фантазія виявилась занадто убогою, щоб уявити щось подібне».

Пектораль перетворилася на сенсацією світового масштабу, і життя опального Мозолевського одразу змінилося. Він швидко захистив дисертацію, став провідним скіфологом і автором науково-популярних книжок з археології. Товста Могила — не єдиний курган, розкопаний Мозолевським. Кількість досліджених ним курганів змусила археологів заговорити про «епоху Мозолевського».

У 1993 році під час чергових розкопок в розмові з колегами-археологами він передрік, що скоро помре. У нього виявили рак. Друзям видатного археолога довелося вмовляти лікарів не лікувати Бориса Миколайовича, а просто знеболити, щоб приречений на смерть міг гідно померти. 13 вересня 1993 року на 57-му році життя Мозолевський помер.

Деякі колеги-археологи, а ще більше журналісти вважають, що Мозолевський знайшов пектораль завдяки своїм екстрасенсорним здібностям. Але сам Борис Миколайович у такі здібності не вірив і називав себе послідовником істмату (матеріалістом). Єдиною містикою він вважав те, що пектораль не далась грабіжникам, сліди яких зберіглися в десяти сантиметрах, а дочекалася саме його.

Зараз копію скіфської пекторалі можна побачити в Скарбниці Національного музею історії України.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Хейт чи попит: що робити з культом Булгакова в Києві;

Без сімʼї та онанізму: як київські комсомольці вирішували статеве питання;

Балкон-невдаха та ліфт для кицьки: 9 причин блукати двориками Майдану;

Дачі для особливих: за що їх полюбила радянська верхівка;

Сіно та філософія: як Київ став вегетаріанською столицею.