Пам’ять для кожного. Вулиці наших героїв

_{фото Depositphotos}

Перейменування вулиць уже не викликає такого резонансу, як роздмухували проросійські пропагандисти. Поява нових назв на честь нових українських героїв викликає сум за загиблими. Маємо пам’ятати їхні імена.

Андрій Аболмасов народився в Києві. Вивчився на фельдшера. Активний учасник Революції гідності. Після початку російської агресії став добровольцем. У лавах батальйону «Айдар» служив за фахом — фельдшером медичного пункту. Загинув 17 серпня 2014 року у боях під Луганськом у віці 44 років. На честь Андрія відкрили меморіальну дошку на будівлі медичного коледжу, де він навчався, і перейменували вулицю Панельну у Дніпровському районі.

Денис Антіпов родом з Івано-Франківська. Закінчив Київський національний університет імені Шевченка, потім став викладачем у рідному виші. Під час Революції гідності доєднався до протестувальників. У 2015 році вступив до лав ЗСУ, почав службу в 81-й окремій аеромобільній бригаді. Брав участь у параді до 25-ї річниці незалежності України. З початку широкомасштабного вторгнення воював у складі 95-ї окремій десантно-штурмовій бригаді. Отримав поранення, але за першої можливості повернувся на фронт. Загинув 11 травня 2022 року на Харківщині біля села Довгеньке у віці 32 роки. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Пам’яті Дениса присвячено документальний фільм «Або ми. Або вони». На честь Дениса Антіпова назвали вулицю в його рідному селі та перейменували вулицю Славгородську в Києві.

Олег Афанас народився в молдавських Сороках, а виріс в Україні. З 2002-го жив і навчався в Києві. У 201-му став на захист України його батько, а згодом добровольцем став і Олег Афанас. Служив у лавах 81-ї окремої аеромобільної бригади. Боронив Донецький аеропорт. Йому довелося воювати в тилу ворога та корегувати вогонь артилерії. 23 квітня 2016 року загинув біля Авдіївки у віці 24 років. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню. У Києві на його честь перейменували вулицю Бакуніна.

Гліб Бабіч народився у Миколаєві. До 2014 року займався бізнесом, організував студію звукозапису, писав музику та вірші. А тоді вступив до лав ЗСУ. До 2019-го мав шість бойових ротацій, після чого його звільнили за станом здоров’я. Для гурту Kozak System Бабіч написав пісні «Подай зброю», «Сила і зброя», «Досить сумних пісень», «Свобода наче любов», «Мольфар», «Ті, що тримають небо над Різдвом» та «Не покинь». Після демобілізації займався волонтерстовм і громадсько-політичною діяльністю. В перші дні повномасштабного вторгнення став на захист України. 28 липня 2022 року загинув у віці 53 років. У Києві вулицю Канальну перейменували на вулицю Гліба Бабіча. З творчістю Бабича можна ознайомитися на ютуб-каналі Тепла Лапова Хунта. Пісня «Не покинь» вийшла вже після смерті поета.

Олексій Бездольний народився в Борзні на Чернігівщині. У 2018 році закінчив Київський національний університет імені Шевченка. Вступив до лав ЗСУ після початку широкомасштабного вторгнення. Воював у складі батальйону спеціального призначення. Загинув 5 січня 2023 року біля Красної Гори на Донеччині у віці 28 років, рятуючи життя побратима. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеню. У Києві вулицю Червонозаводську перейменовано на вулицю Олексія Бездольного.

Сергій Береговий народився у Києві. Як будівельник брав участь у спорудженні «турецького містечка» в Києві (житловий масив у Солом’янському районі). Активний учасник Революції гідності. У 2015 році вступив до лав ЗСУ, воював у складі 30-ї окремої механізованої бригади. Загинув 14 липня 2015 року біля смт Луганське на 38-му році життя. Посмертно нагороджений орденом «за мужність» III ступеню. На його честь перейменували вулицю Мартиросяна.

Володимир Брожко народився у Києві. Розвідник 8-го окремого полку спеціального призначення. Загинув 7 липня 2015 року біля селища Лопаскине Новоайдарівського району на 26-му році життя. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню. На честь Володимира Брожка на фасаді ДЮСШ №15 встановили меморіальну дошку. Його іменем названа колишня вулиця Кіровоградська.

Ігор Брановицький народився у Києві. У 1995 році проходив строкову службу. Потім став підприємцем. Підтримував Революцію гідності. У 2014 році його мобілізували, служив у складі 90-го окремого аеромобільного батальону. Два місяці знаходився у складі «кіборгів», які утримували Донецький аеропорт. 21 січня 2015 році після підриву терміналу потрапив в полон, де був закатований і вбитий «Моторолою». Ігор Брановицькому було 38 років. Посмертно нагороджений Золотою Зіркою Героя України й орденом «За мужність» III ступеню. У Києві вулиця Перспективну перейменували на вулицю Ігоря Брановицького.

Андрій Верхогляд народився Рава-Руській на Львівщині в родині військових. З дитинства мріяв стати військовим. Навчався у Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. У 2016 році одразу після випуску лейтенант Верхогляд приймав участь у обороні Докучаєвська. Далі брав були бої в районі Авдіївки, поранення. У 2017-му повернувся на фронт. За особисту мужність і самовіддані дії отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня. У 2022 році після повномасштабного наступу боронив Бровари та Бориспіль. 22 червня 2022 року загинув на Світлодарській дузі у віці 27 років. Посмертно нагороджений Золотою Зіркою Героя України і орденом Богдана Хмельницького III ступеня. У Києві вулицю Драгомирова перейменували на вулицю Андрія Верхогляда.

Дмитро Годзенко народився у Львові. Після закінчення Львівського політехнічного інституту працював на різних посадах, пізніше переїхав до Києва. Активно долучився до Революції гідності. У 2015 році вступив до лав ЗСУ, служив у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Отримав важкі поранення в Майорську, але невдовзі повернувся у стрій. За час служби Годзенко перекрив потік контрабанди, який возили через один з блокпостів Горлівки. Активно допомагав місцевим мешканцям селища Зайцеве, яке перебувало під постійним обстрілом росіянами. Загинув 31 березня 2016 році біля Зайцевого у віці 49 років. Нагороджений орденами «За мужність» III і ІІ ступеню. У Києві вулицю Олександра Глазунова перейменували на вулицю Дмитра Годзенка.

Юлія Здановська народилася в Харкові. У 2017 році разом з командою виборола срібло на Європейській математичній олімпіаді серед дівчат. Навчалася на механіко-математичному факультеті університету імені Шевченка, планувала викладати математику в школі. Після початку широкомасштабного наступу знаходилась у Харкові. Почала волонтерити. Загинула 3 березня 2022 році після ракетного удару по Харківській обласній державній адміністрації. Їй був всього 21 рік. У Києві на її честь перейменували вулицю Ломоносова.

Сергій Котенко народився в Гайсині на Вінниччині. У 1989 році закінчив Кам’янець-Подільське вище інженерне командне училище. У 2014 році очолив Гайсинську РДА, але у 2015-му повернувся на військову службу. Командував 9-м окремим мотопіхотним батальйоном «Вінницькі скіфи». Воював за Попасну, Водяне, Станицю Лугасанську та Світлодарськ, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Після великомасштабного наступу брав участь у знищенні кількох колон російської техніки. 7 березня 2022 році в боях за Миколївщину загинув його брат Олександр. Сергій Котенко загинув 9 березня 2022 році у віці 54 років біля Запоріжжя. Посмертно нагороджений Золотою Зіркою Героя України. У Вінниці вулицю та провулок Кутузова перейменували на вулицю та провулок братів Котенків, а в Києві у Деснянському районі вулицю Суворова перейменували на вулицю Сергія Котенка.

Дмитро Коцюбайло народився в селі Задністрянське на Івано-Франківщині. Навчався на художника, тому обрав позивний «Да Вінчі». У 2014 році пішов добровольцем захищати Україну. Отримав важке поранення, але за три місяці повернувся на фронт. Очолив роту «Вовки Да Вінчі», яку згодом переформатували в батальйон. Штурмовий батальйон ввійшов до складу 67-ї механізованої бригади. У 2021 році його нагородили Золотою Зіркою Героя України. 7 березня 2023 році у віці 27 років загинув під Бахмутом. Посмертно нагороджений Хрестом Бойової заслуги. Вулиця Дмитра Коцюбайла з’явилася в Краматорську, Львові, Нікополі, Харкові, Івано-Франківську, Покровську, Куп’янську, Яготині, Дніпрі, Малій Рогані, Запоріжжі, Авдіївці. У Києві на честь Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла назвали сквер між вулицею Омеляновича-Павленка та Іподромним провулком.

Попри молодість, Да Вінчі був настільки видатним і авторитетним командиром, що до нього прислуховувалися старші досвідчені військові. Дмитро часто демонстрував приклади особистої мужності, вів бійців в атаки. В одній з таких атак він загинув. На прощання з ним на Майдані Незалежності зібралася величезна кількість людей, було дуже багато молоді, Головнокомандувач Валерій Залужний преклонив коліно перед Героєм. Побратими Дмитра продовжують виконувати найскладніші завдання на фронті. У Києві недавно відкрився рекрутинговий центр батальйону «Вовки Да Вінчі». Серед вакансій можна обрати бойові і штатні посади.

Сергій Кульчицький народився в 1963 році в тодішній Німецькій Демократичній Республіці, що була сателітом Радянського Союзу, у місті Веймар, де його батько офіцер ніс військову службу. Дитинство Кульчицького минуло в військових гарнізонах. Пішовши батьківським шляхом, він у 1985-му закінчив з відзнакою Далекосхідне вище загальновійськове командне училище. Служив за Полярним колом.

Після розпаду СРСР Сергій Кульчицький переїхав до України і в Тернополі почав службу в Національній гвардії України. У 1994 -му дослужився до командира батальйону. Згодом став командиром полку з бойової та спеціальної підготовки. У 1999 році за особисту мужність виявлену під час ліквідації наслідків повені в Закарпатській області був нагороджений орденом «За мужність» III ступеню. У 2003-му його перевели до Міністерства внутрішніх справ, почалась служба у внутрішніх військах. У 2010 році Кульчицький закінчив Національний університет оборони України, за три роки йому присвоїли звання генерал-майора. У 2014 році взяв участь у формуванні добровольчого підрозділу з активістів самооборони Євромайдану й разом із ним вирушив в зону АТО. 29 травня 2014 році загинув в Слов’янську. Посмертно удостоєний Золотою Зіркою Героя України за виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву. У Києві вулицю Матросова перейменували на вулицю Генерала Кульчицького. Вулиця Кульчицького також з’явилася в Дніпрі, Вишгороді, Коростені, Мукачеві, Кременчуці, Кропивницькому. Погруддя генералу Кульчицькому встановили у Львові та Києві. Батальйону оперативного призначення Національної гвардії України присвоєне почесне найменування «батальйон імені Героя України Сергія Кульчицького».

Максим Левін народився у Боярці. Закінчив Київський політехнічний інститут. Як фотограф співпрацював з різними виданнями. В 2014 він висвітлював події в Іловайську і разом з основною колоною виходив з оточення. Фотоальбом з його роботами того часу вийшов вже після загибелі Левіна. У 2015-му фотографа нагородили орденом «За заслуги» III ступеню. Повномасштабне вторгнення Максим Левін зустрів з фотокамерою в руках. За короткий час він оприлюднив фоторепортажі з семи гарячих точок. 13 березня зв’язок з ним обірвався, він був у Гуті-Межигірській під Києвом. Його тіло знайшли 1 квітня. Слідство встановило, що сорокарічного Максима Левіна цілеспрямовано стратили. Максим Левін посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. У Києві вулицю Багратіона перейменували на вулицю Макса Левіна. Вулиця на його честь також з’явилася в Боярці.

Павло Лі народився в Євпаторії. Став актором кіно, дубляжу й театру. Найбільш відомий за фільмами «Штольня», «Тіні незабутих предків» і «Мирний-21». Після повномасштабного російського вторгнення як волонтер допомагав евакуюватися з Ірпеня, координував збір і роздачу гуманітарної допомоги. 6 березня 2022 році Павло Лі загинув у віці 33 років. Його разом з іншими волонтерами у цивільному авто розстріляли російські військові. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню. У Києві його імʼя отримав провулок Московський. В Ірпені поруч з місцем загибелі Павла Лі встановлено пам’ятну стелу.

Юрій Литвинський народився у Києві. Ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС. Почав військову кар’єру в СРСР, у 2004-му звільнився за вислугою років. Під час Революції гідності в ніч на 20 лютого 2014 році отримав поранення. Повернувся до лав ЗСУ. Брав участь у звільненні Попасної. Загинув 10 серпня 2014 році у віці 46 років біля Іловайська. Вчасно виявив міну й почав саперні роботи, але його і ще двох військових застрелив снайпер. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню. Вулиця Російська в Дарницькому районі Києва отримала його імʼя.

Руслан Лужевський народився у Волошинівці на Київщині. З дитинства займався спортом, брав участь у змаганнях: бокс, рукопашний бій, стрільба тощо. У 1993-1995 роках відслужив строкову службу в лавах ЗСУ. З 1997 році почав працювати в Києві, а у 2000 році став співробітником СБУ «Альфа». 5 травня 2014 році Руслан Лужевський загинув у бою на околицях Слов’янська у віці 38 років. Руслану Лужевському посмертно присвоїли звання майора й удостоїли орденом Золота Зірка Героя України та орденом Богдана Хмельницького III ступеню. У 2015 році на околицях Слов’янська встановили пам’ятник загиблим співробітникам СБУ, нацгвардійцям і військовослужбовцям. Руслану Лужевському встановили пам’ятник у його рідному селі. У Києві провулок Червоноармійський у Голосієвському районі перейменували на провулок Лужевського.

Юрій Матущак народився в Донецьку. Закінчив Донецький національний університет, працював учителем історії. Він був одним з тих, хто організовував Євромайдан у Донецьку. У 2014 році полишає Донецьк і переїздить до Чернівців, а потім вступає добровольцем до батальйону міліції «Дніпро-1». Загинув 29 серпня 2014 року у віці 27 років під час виходу з Іловайського оточення. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню. Юрій Матущак став героєм роману Олександри Іванюк «АМО(Р)ТЕ» і документальної книги Катерини Зарембо «Схід українського сонця. Історії Донеччини та Луганщини початку XXI століття». У Києві провулок Радищева перейменували на провулок Юрія Матущака.

Олександр Махов народився в Луганську. Освіту здобув у Східноукраїнському національному університеті, а потім працював журналістом. У 2015 році пішов добровольцем до лав ЗСУ, згодом повернувся до журналістики. Після початку повномасштабного вторгнення знов вирушив на фронт. 4 травня 2022 році загинув у віці 36 років під час оборони Довгенького на Харківщині. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеню посмертно. У Києві на його честь назвали вулицю Жолудєва.

Сергій Миронов народився у Києві. За міжнародною програмою навчався в Єльському університеті — одному з найстаріших і найпрестижніших американських вишів. Потім закінчив Плеханівську академію в Москві. Але праця економіста-міжнародника його не приваблювала. Тоді почав заглиблюватися в історію. Навчання в Канаді поєднував з подорожами. Під час Революції гідності був поранений у стегно. У 2018 році почав вести блог про Київ, що зникає. Захоплювався реставрацією дверей та проводив екскурсії. У 2021 році здобув історичну освіту. Після повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ. 16 листопада 2022 році у віці 35 років помер після важкого поранення, отриманого під Бахмутом. У Києві вулицю Салтикова-Щедріна перейменували на вулицю Сергія Миронова.

Ігор Момот народився в молдовському Тирасполі. Військову кар’єру почав ще в Радянському Союзі. У незалежній Україні його служба стартувала з посади коменданта Котовського прикордонного загону. Згодом став заступником начальника оперативного управління в центральному апараті Державної прикордонної служби України. Очолював центр підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби. Друзі пропонували піти в бізнес, але Ігор відмовлявся, бо давно обрав для себе шлях військового. У 2014 році Момот особисто сформував та очолив мотоманеврову групу, яка виконувала завдання з охорони державного кордону. Його підрозділ неодноразово вступав у бій з ворогом на Донеччині. 11 липня 2014 році Момот загинув у віці 48 років під час обстрілу Зеленопілля на Луганщині «градами». Нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІ і III ступеню. Посмертно його удостоїли звання генерал-майора і Золотої Зірки Героя України. У Києві вулицю Говорова перейменували на вулицю Ігоря Момота. Вулиця на його честь також з’явилася в Черкасах, Харкові, Ізмаїлі, Городище і в селі Руська Поляна. У Черкасах Ігорю Момоту встановлено пам’ятник. На честь Ігоря Момота також назвали теплохід.

Олександр Оксанченко народився в Маломихайлівці на Дніпропетровщині. У 1989 році закінчив Харківське вище військове авіаційне училище. Він виступав на численних авіаційних шоу, зокрема у Великій Британії, Угорщині, Румунії, Польщі, Словаччині, Чехії, Данії, Бельгії, Мальті. Загинув 6 березня 2022 році в 53 роки під Києвом, відволікаючи на себе ворожу авіацію. Був нагороджений орденом Данила Галицького й Золотою Зіркою Героя України. У Києві вулицю Огарьова перейменували на вулицю Олександра Оксанченка. Вулиці на його честь також з’явилися в Миргороді та Кременчуці.

Юрій Поправка народився в селі Морозівка на Київщині. Навчався в КПІ. Брав участь у Революції гідності. 16 квітня 2014 році разом з Юрієм Дяковським і ще трьома товаришами поїхав до Слов’янська. 17 квітня їх захопили російські терористи. 19 квітня тіло Юрія Поправки знайшли в річці. Експертиза виявила жорстоке катування перед смертю. Свідки, які вижили, заявили, що Юрія вбили за відмову говорити російською мовою. У Києві вулицю Миколи Лєбєдєва перейменували на вулицю Юрія Поправки. Посмертно нагороджений Золотою Зіркою Героя України.

Роман Ратушний народився в Києві. У 2012 році здобув юридичну освіту. Брав участь у Революції гідності. А після цього зайняв активну громадянську та політичну позицію. Він робив антикорупційні розслідування, зокрема склав карту зв’язків української та російської мафії. У 2018 році створив громадську організацію на захист Протасового Яру. Високопосадовці погрожували Роману Ратушному фізичною розправою. У 2020 році Протасовому Яру повернули статус зеленої зони, але забудовник спробував опротестувати це рішення, судова тяганина тривала ще два роки. Після повномасштабного вторгнення Роман Ратушний брав участь у обороні Києва. Потім увійшов до складу розвідувально-диверсійного загону. Загинув у віці 24 роки 9 червня 2022 року в боях під Ізюмом. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню. Про загибель Романа Ратушного написало багато закордонних видань, згадала у своїй промові президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. 23 листопада 2023 року імʼя українського захисника й активіста Романа Ратушного присвоїли ландшафтному заказнику місцевого значення «Протасів Яр», а пізніше — вулиці Волгоградській.

Володимир Рибак народився в Горлівці на Донеччині. Навчався в Донецькому національно технічному університеті. Працював у карному розшуку. Обирався депутатом до Горлівської міської ради. 17 квітня 2014 році 42-річний Володимир Рибак спробував зняти прапор терористичної організації ДНР і повісити на місце український прапор. 19 квітня 2012 році тіло Володимира Рибака знайшли в річці. Експертиза виявила сліди катувань і тортур. Посмертно Володимира Рибака удостоїли Золотої Зірки Героя України. У Києві вулицю Кронштадтську перейменували на вулицю Володимира Рибака.

Денис Рачінський народився в Києві. Закінчив історико-філософський факультет університету імені Драгоманова. Активний учасник Революції гідності. У 2015 році був одним з організаторів «Цивільного корпусу «Азов». Досліджував корупцію, незаконну вирубку лісу та браконьєрство у зоні відчуження ЧАЕС. Як історик їздив на археологічні розкопки й досліджував рідне місто. Після широкомасштабного вторгнення став до оборони Києва. 23-річний Денис загинув 20 березня 2023 внаслідок ракетного удару по ТРЦ Retroville. У Києві вулицю Комбінатну перейменували на вулицю Дениса Рачінського.

Георгій Тороповський народився в Борисполі, згодом його родина переїхала до Києва. У шкільні роки брав участь у Міжнародній олімпіаді з роботехніки в Ізраїлі. Поступив до Національного авіаційного університету на спеціальність авіа- та ракетобудування. Під час Революції гідності обороняв барикаду біля будинку Профспілок. Разом з іншими мітингувальниками зупинив БТР, який таранив барикаду. У 2014 році вступив до лав Добровольчого Корпусу, приховавши, що йому тільки 17 років. Був поранений, але, вийшовши зі шпиталю, одразу поїхав до зони бойових дій. За Георгія Тороповського російські терористи призначили винагороду. Він загинув 17 вересня 2014 році в потязі. У Києві вулицю Івана Дубового перейменували на вулицю Георгія Топоровського. Вулиця Топоровського також з’явилася в Борисполі. Богдан Жолдак присвятив Георгію Тороповському книгу «Укри».

Віталій Скакун народився в Бережанах на Тернопільщині. Під час повномасштабного вторгнення сапер 137-го окремого батальйону морської піхоти був одним із перших, хто давав відсіч російській навалі на Кримському перешийку. 24 лютого 2022 році він замінував і підірвав разом із собою міст Генічеськ — Арабатська Стрілка. Віталію Скакуну було 25 років. Посмертно удостоєний Золотої Зірки Героя України. У Празі на честь Віталія Скакуна назвали міст, поруч з яким знаходиться російське посольство. У Києві вулицю Каблукова перейменували на вулицю Віталія Скакуна, також вулиці на його честь з’явилися в Мукачеві та Бережанах.

Василь Сліпак народився у Львові. Його дев’ятирічного прийняли до львівської хорової капели «Дударик», де співав з 1983 до 1994 року, брав участь у закордонних гастролях і міжнародних фестивалях, виступав у найпрестижніших оперних залах світу. Справжньою сенсацією став сольний виступ у французькому Клермон-Феррані. У 1997 році Василя Сліпака прийняли до складу Паризької національної опери, мав успішні гастролі Європою. Сліпаку двічі пропонували громадянство Франції, але він відмовився. Під час Революції гідності Василь Сліпак координував акції на її підтримку у Франції. У травні 2015-го повернувся в Україну. У складі Добровольчого українського корпусу «Правий Сектор» брав участь у боях у Пісках і за Авдіївку. 18 червня 2016-го повернувся до ДУК ПС, а 29 червня загинув у віці 41 року. Загибель оперної зірки світового масштабу викликала величезний резонанс. Вшануванню пам’яті Василя Сліпака у Вікіпедії присвячена окрема сторінка. У Києві на честь Василя назвали сквер біля Андріївського узвозу.

Євген Харченко народився у Києві. Здобув юридичну освіту. Брав участь у Революції гідності, а в 2014-му вступив до лав Національної гвардії України. Загинув 29 серпня 2014 році під час обстрілу росіянами «зеленого коридору» з Іловайська, йому було 27 років. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеню. У Києві вулицю Леніна в Бортничах перейменували на вулицю Євгена Харченка.

Антон Цедік народився в Полтаві. Навчався в економічному університеті імені Вадима Гетьмана та на заочному відділенні історичного факультету університету імені Шевченка. У 2007 році проходив строкову службу в внутрішніх військах МВС України. Під час Революції гідності брав участь у найгарячіших боях на барикадах. У 2014 році добровольцем став на захист України. 29 серпня того ж року у віці 27 років загинув при виході з Іловайського оточення. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеню. У Києві вулицю Ежена Потьє перейменували на вулицю Антона Цедіка.

Брати Валерій і Роман Чибінєєви народилися в Бердянську. Рано залишилися без батьків і виховувались у школі-інтернаті. Валерій Чибінєєв закінчив Львівську академію Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного і почав службу лейтенантом у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. У 2014 році, з перших днів російської агресії, боронив Україну. Був серед оборонців Донецького аеропорту. У 2016 році отримав поранення під Авдіївкою, але продовжив керувати підрозділом. 24 серпня 2016 році на параді до 25-ї річниці незалежності України отримав від президента Петра Порошенка Золоту Зірку Героя України. Згодом продовжив службу в ГУР МОУ. Роман Чибінєєв у 2016 році вступив до лав ЗСУ. 11 квітня 2019 році у віці 29 років загинув у боях за Донеччину. 3 березня 2022 року Валерій Чибінєєв загинув у віці 34 роки під час виконання спецзавдання ГУР МОУ. У Києві вулицю Чернігівську перейменували на вулицю братів Чибінєєвих.

Максим Шаповал народився у Вінниці. Обрав кар’єру військового. Служив шифрувальником ГУР МОУ, командиром в Управлінні держохорони з охорони перших осіб. У 2014 році командував 10-м окремим загоном спеціального призначення. У травні того року загін під його керівництвом зайшов в Донецький аеропорт серед перших. Брав участь у рейдах у тил противника для документування присутності російських військ на території України. Отримані його групою розвіддані допомогли знизити втрати ЗСУ. 7 червня 2017 році Максим Шаповал ліквідував на Донеччині керівника спецпідрозділу «Вимпел» ФСБ РФ полковника Черкашина. 27 червня 2017 році полковник Максим Шаповал загинув у віці 38 років внаслідок підриву авто. Посмертно йому присвоїли звання генерал-майора та Золоту Зірку Героя України. У Києві вулицю Механізаторів перейменовано на вулицю Максиму Шаповала. Також на честь Масима Шаповала назвали сквер в Солом’янському районі.