Мереживо поколінь: 13 книг про родинні історії

Фото: Depositphotos.

Сучасні проблеми, давні таємниці, тихі радості й бурхливі скандали. Письменниця Ольга Карі зібрала 13 сімейних саг, які варто почитати. Це історії про проблеми поколінь і статей, знайомі кожному.

«Хранителька таємниці»

Кейт Мортон

У дитинстві маленькій Лорел довелося стати свідкою моторошного злочину — вона на власні очі побачила, як її мати Дороті штурхнула ножем незнайомця. Поліція кваліфікувала те убивство як самозахист, і більше в родині про це майже не згадували й ніколи не говорили. Минуло пів століття. Дороті поволі помирає, і вся родина збирається біля неї. Несподівано для Лорел давній злочин нагадав про себе, і пазл потроху почав складатися: фотографії, забуті імена, старі листівки, несподівані підказки. Лорел вирушає в подорож у часі — в роки Другої світової війни, коли мати була юною та рятувалася від обстрілів і привидів минулого. Багатошарова, захоплива мандрівка спогадами й родинними таємницями оголює незручні теми насильства, нагадує, що нестабільна психіка потребує уваги й піклування на війні та у мирний час. І кожному потрібні другий шанс, спокій і гідне життя.

«Скляний замок»

Джаннет Воллс

Книга, яку водночас важко читати й важко не читати. Вона затягує з першої сторінки. Одразу розумієш, що родинні спогади авторки аж ніяк не будуть описами затишного радісного дитинства. Книга про те, що не всі здатні зачати й народити дитину, спроможні стати батьками. Історія про граничну безвідповідальність дорослих, які не можуть гарантувати дітям безпеку, в тому числі сексуальну, в тому числі — від членів власної родини. Оповідь про токсичну й абʼюзивну мрійливість. Голова родини — людина блискучої ерудиції, глибоких наукових знань, навичок і абсолютної непридатності до реальності. Він усе життя обіцяв доньці побудувати дивовижний «Скляний замок», в якому родина заживе нарешті щасливим життям. Скляні мрії сусідують зі співзалежністю, алкоголізмом, помножені на «якось воно буде» та отруюють всесвіт дитини, позбавляють її майбутнього. Але це розповідь надії, адже внутрішній стрижень допомагає авторці виборсатися й витягнути себе, сестру та брата з безпросвітного життєвого багна, в якому тонуть їхні батьки.

«Освічена»

Тара Вестовер

Спогади Тари Вестовер в «Освіченій» перегукуються з темою книги «Скляний замок», тож якщо ви знайшли сили прочитати «Замок», ця книга полонить вас — ні, не чарівністю оповіді, а саме пронизливим усвідомленням важливості не лише здобувати освіту, а й позбуватися ілюзій про власну родину. Тара — одна з небагатьох дітей своєї родини, кому вдалося вирватися з болота невігластва, релігійності, співзалежності, абʼюзу, жорстокості й повної темряви. Часто в описі до книги акцентують, що це історія родини мормонів. Але сама авторка не раз наполягала на тому, що навіть спільнота мормонів, до якої належали батьки, не надто близько контактувала з ними. Мормони не так вже й впливали на безлад, в якому довелося рости дівчині: повна відсутність медицини та загалом адекватності дорослих. Ментальний розлад батька на релігійному ґрунті розквітнув у вірус, який вразив родину. Дітям вдалося вирватися з облудного й безпросвітного «батьківського дому»: до загострення батьківської хвороби деякий час вони відвідували школу та відчули силу знань. Вони є ресурсом до порятунку й виживання, можуть покласти край відтворенню токсичних родинних сценаріїв — бодай у власному житті.

«Дівчина, жінка, інакша»

Бернардін Еварісто

Книга-багатоголосся. В анотації йдеться про 12 історій різних жінок, чорношкірих англійок, хоча насправді глибинне переплетіння особистих історій і спільних трагедій розпліскує оповідь далеко за межі кола. Тут доньки, матері, бабусі, посестри, подруги. Кожна зі своєю оповіддю, власним життєвим уроком, болісними розчаруваннями та здійсненними мріями. У цих жінок вийшло, вони наважилися, вистояли, витримали. А ще вони прийняли те, що змінити були не в змозі. Отак і вийшла панорама того, як жінки, приречені на «скляну стелю» своїм походженням, кольором шкіри, патріархальністю автентичної громади та просто статтю, дають собі раду у цьому бентежному й натхненному житті.

«Аромат щастя найсильніший під час дощу»

Віржіні Грімальді

На перший погляд, звичайна драма — від палкого пристрасного кохання крізь біль втрати до розлучення. І все це у вишуканій обгортці авторського стилю Віржіні Грімальді, яка проводить читачів стежкою щемливої ніжності та життєвих випробувань. У центрі оповіді — особиста трагедія Полін, її стосунки з чоловіком, тепер уже колишнім. Але розповідь охоплює всю родину героїні, включно з мамою, тітками, бабцями. Їхні непрості взаємини, спільні мрії, великі й маленькі драми зрештою складаються в об’ємний пазл. Бачимо, як Полін дає раду втраті. Розуміємо, що розбите сімейне життя — результат не так життєвих випробувань, як стосунків, що панували у сім’ї, результат відчуження, яке змушувало мовчки перетравлювати біль. Але Грімальді — авторка, яка не лише малює правдиві картини жорстких родинних стосунків, а й лишає «камінці на дорозі», тобто ключі до порозуміння та співчуття.

«Свекруха»

Саллі Гепворт

Детективна історія про глибокі, зокрема ціннісні непорозуміння між жінками в родині. Конфлікти між свекрухами та невістками з прекрасним епізодом про те, як свекруха приносить породіллі з немовлям сиру холодну курку та вважає, що свій обов’язок із підтримки щойно народженого онука вона виконала! Але книга не про чвари, а про те, що кожна жінка в родині має свою правду, за яку не повинна виправдовуватися. І нехай невістка та свекруха не стануть найкращими подружками, їм важливо порозумітися. І тоді відкриється перспектива значно ширша. У центрі оповіді — велика заможна родина. Прекрасні діти, прекрасні батьки. Родинні секрети, родинні таємниці. Біль і нездійсненні мрії. І особисті кордони, які чітко окреслює мати сімейства, Діана. Невістка Люсі все життя мріяла про душевні й затишні стосунки із матір’ю чоловіка, тож прохолодність Діани сприймає болісно. Одного дня свекруху знаходять мертвою. Чи було це самогубство? Чи вбивство? Поліція доходить висновку: смерть Діани не була нещасним випадком. А мотивів позбутися її у членів родини не бракувало.

«Прошу, оберігай маму»

Шін Гьонсук

Книга розіб’є вам серце й подарує кілька вечорів неймовірного задоволення, бо написана майстерно й талановито. Історія великої родини, яка попри силу-силенну персонажів, доль і потаємних сенсів, чітко обмальовує магістральну тему — мізерне місце жінки в азійському суспільстві, хай як високо розвинутому технологічно. Усі сили та здоров’я жінка інвестує в родину, пестить і викохує діточок. Має на відміну від грубого, зрадливого чоловіка стільки чеснот. Але служіння родині принесе їй лише горе й розчарування, бо в одну мить чоловік загубить тебе, стару, немічну, безпомічну, в натовпі й більше не знайде. Можливо, це єдиний шанс для загубленої мами нарешті постати у центрі власної сім’ї, де її щедра любов була нормою, неприкметним явищем, поки не зникла разом із мамою. Книга про невдячність і необхідність здорового жіночого егоїзму, нагадування інвестувати не лише в родину, а в себе. Інакше ніхто про тебе не згадає, не допоможе, не врятує. Або ж згадають запізно.

«Віолета»

Ісабель Альєнде

Історія довжиною у століття починається пандемією «іспанки» у 1920 році. Хвороба викошує родину новонародженої Віолети. А закінчується сага аж у 2020 році з ковідною пандемією та відходом самої Віолети у засвіти. Значною мірою це автобіографічний роман, але, на щастя, Ісабель Альєнде живе й продовжує писати. «Віолета» — багатовимірний і багатоголосий твір-епоха. Про отруйне кохання, жіночу підтримку, історичні виклики, диктатуру і патріархальні приписи життя. Це історія про невимовну затятість, яку мусила виявити жінка, щоб жити так, як подобається їй самій. Тому важливо мати фінансову подушку, вміти подбати про себе, дітей та онуків. Героїня пройде любов і залежність, пристрасть і одряхління. Але проживе життя, яке варто прожити, з болючими втратами. До речі, рекомендую в комплекті до «Віолети» прочитати автобіографічні нотатки авторки. Вони називаються «Жінки душі моєї», за ними можна звірятися, чи переживала письменниця подібне у власному житті.

«Елізабет зникла»

Емма Хілі

Важлива книга про старість, немічність та довгі тіні старих злочинів. Мод — жінка вісімдесяти двох років кожну нову добу життя звіряє з власними нотатками, які собі залишає. Її пам’ять поринає у темряву, хвороба Альцгеймера відвойовує реальність, але дещо з давніх спогадів настільки болить і бентежить, що навіть забуття не дарує спокою. Щось сталося з Елізабет, давньою подругою Мод. Чи це не Елізабет? Зник хтось інший? Наприклад, старша сестра Мод, гарненька Сьюкі, чоловік якої у повоєнні роки після Другої світової промишляв товаром на чорному ринку. Спогади Мод про ті дні чіткі, яскраві, бережуть все аж до найменших деталей. Та чи здатна жінка зараз переповісти їх? Допоможуть ці спогади розшукати Елізабет та Сьюкі? Бентежна, але й затишна, добра книга про те, що родина і близькі — це єдиний скарб на схилі життя, надто коли пам’яті лишається небагато.

«Ми»

Девід Ніколлз

Якби мене попросили одним словом описати цю книгу, я б обрала дотепна. Книга щира, місцями смішна й болісна. Вона про людей віку «сорок плюс», коли про життя розумієш менше, ніж на початку. А розгубленість змушує нервувати: як ми перетворилися на копії власних батьків? Книга про дорослішання в будь-якому віці, кризу «зрілості» і про те, що від себе не втечеш. Історія складається з коротких нотаток глави родини. Він мандрує між спогадами про себе юного та завзятого — науковця, який за копійки досліджує життя мушок-дроздрофіл. Про себе закоханого, щойно одруженого. Про втрату та сина-підлітка, хороший дім в середмісті Лондона і роботу, яка дозволяє хороше життя, але лишає мало простору для науки й часу на родину. Отже, Дуглас Петерсен разом із дружиною та сином-підлітком вирушають в останню спільну подорож: син ось-ось поїде в коледж, життя родини зміниться. А за день до поїздки дружина каже герою, що хоче розлучення. Звісно, спланована подорож із ретельно прокладеним маршрутом, заборонованими готелями, квитками до музеїв летить шкереберть. Всі сваряться, розходяться, і кожен отримує свій урок. Адже коли в родині жива любов, то навіть найзухваліші випробування типу подорожі Європою без грошей і паспорта можуть перетворитися на найважливішу пригоду в житті.

«Родина у вогні»

Джаніка Оза

Цю книгу ви або полюбите всім серцем, або відкинете як нудну й нецікаву. Проміжних реакцій я не зустрічала. Для мене вона стала однією з найцікавіших, прочитаних цього року. Книга про біженство, втрату дому, коли довкола твердять, що твій дім ніколи тобі не належав. Це частина страшної історії Уганди періоду правління Іді Аміна, якого підозрюють у людожерстві. Детальніше про це з вуст особистого кухаря Аміна читайте в книзі Вітольда Шабловського «Нагодувати диктатора». У цій розповіді долі щільно переплітаються з історією землі. Занедбаний, примусово вивезений для рабської праці підліток стає згодом головою поважної родини. Але всі його зусилля можуть розвіятися в коротку мить, адже один злостивий вчинок є не лише тягарем сумління. Колись він визначить долю твого роду, бо є злочини без терміну давності. Вогонь відплати не згасне, допоки не випалить зло. Родинна сага, давній забобон, який несподівано справдився, і нескінченна втеча у пошуках порятунку і самих себе.

«Ніщо не заперечить ночі»

Дельфін де Вічан

Історія однієї великої французької родини, яку любили друзі, в якій вирувало життя, підростали діти, народжувалися немовлята. Але крім парадного життя вирувало іще одне, справжнє, болючіше. Його не те щоб приховували, але й не демонстрували: виснажена нескінечними пологами матір, діти, віддані на відкуп самим собі, батько з моторошними девіаціями, прагнення свободи, належності, що вгрузає та розчиняється в токсичних стосунках. Головна героїня після самогубства матері береться за касетні записи дідуся та розмови з родичами, щоб дослідити історію родини, а разом із нею — причини самогубства матері. Болісна й чесна книга про родинні таємниці, дорослішання при відсутності підтримки. Історія про виживання та вміння відпускати.

«Розлучення»

Муа Гернгрен

Книга про те, як важливо говорити про свої бажання, окреслювати кордони й озвучувати мрії, а не тішитися власній жертовності. Інакше твої бажання й проблеми в сім’ї не сприйматимуть серйозно. Надзвичайно контрастна книга про людей, які десятиліттями живуть у коконах власних ілюзій і відмовляються зізнаватися, що бути разом «з почуття обов’язку» шкідливо. Розповідь ведеться від двох головних персонажів. Беа переконана, що в її житті все добре, адже там є нова кухня, традиційна родинна подорож на Готлад до родичів. Нікласа, її чоловік, виявляє, як мало в родині важать його бажання та прагнення. Життя Нікласа й справді викликає попервах співчуття — він поклав усе на вівтар родини. Але з кожною сторінкою вимальовується логічне запитання, чому дружина винна в тому, що Ніклас вчився небажаній професії, працював на небажаній роботі, їздив відпочивати туди, де його змушували працювати в батьківському домі. Велика частина життя героя пішла на те, щоб навчитися казати «ні». Але хіба то провина Беа? За час шлюбу герой не окреслив кордони, не озвучив бажання. Лише погоджувався з усім, що пропонувала дружина. А тепер вона виявилася винна, що йому «душно» в шлюбі. Потішив фінал книги, де Беа не впадає в нові стосунки, не закохується в іншого після розлучення, а знаходить розраду у тому, щоб жити для себе у своїй затишній квартирі. Там вона може робити, що заманеться й ніхто носом не крутитиме. Жіночий спокій нечасто стає конотацією гепі-енду, але тут так сталося.