Не лише Гоґвортс. Книжки про магічні академії

Фото: Depositphotos.

Ваші діти пакують шкільні рюкзачки, а ви досі виглядаєте сову з листом з Гоґвортсу? Авжеж, прикро, що вас не запросили. Може, ви чекали листа не від тієї академії? Ольга Карі нагадує, де ще навчають магії та чарів.

В яких школах коридорами блукають привиди, а де можна опинитися за однією партою із сином Люцифера? Про чаклунські навчальні заклади — маловідомі, але вельми цікаві — читайте в огляді.

«Школа тіні»

(трилогія)

Дж. А. Вайт

На перший погляд, школа собі як школа, хіба що розташована в похмурому старовинному маєтку з безліччю переплетених коридорів і потаємних куточків. От тільки окрім вчителів та учнів цими коридорами блукають численні привиди.

Коли Корделія з батьками переїжджає з сонячної Каліфорнії до похмурого Нью-Гемпширу, то не надто втішена, що їй доводиться міняти школу, знову шукати друзів. Але вона геть не очікує, що навчатися доведеться в закладі, де примари чигають на кожному кроці. Здається, окрім неї та однокласника Бенджі, ніхто не бачить привидів: старого у картатому костюмі, хлопчика, що плаче під спортивною трибуною, пані, яка щось вишукує на дошці оголошень. Утім, діти помічають, що деякі привиди потроху втрачають свою чіткість, а з часом зникають із маєтку назавжди.

Бенджі, Корделія та їхня подруга Агнес, дівчина, яка понад усе цінує науковий підхід, вирішують з’ясувати, звідки тут взялися всі ці привиди, чи справді перший власник маєтку, містер Тінь, спроєктував дім так, щоб утримувати привидів. Також герої прагнуть дізнатися, хто й навіщо полює на привидів Школи Тіні.

«Інститут шляхетних убивць»

(зі сподіванням на продовження)

Валерія Малахова

В чарівному Інституті шляхетних дівчат панянок навчають дрібних побутових і «корисних» чар, які прислужаться їм у шлюбному житті — як от декорування столу на бенкет, замовлення кухарці страв, оздоблення кімнат тощо.

Раптом у закладі стаються кілька вбивств. Троє вихованок — усі належать до скромного факультету Фіалок — гинуть за дивних обставин. Керівництву поки що вдається уникнути скандалу, але маги-дізнавачі впевнені: за злочинами стоїть старий і сильний демон. А хто краще впорається із демоном, як не приборкана демониця-багнюка? Тож придворний некромант і слідчий маг наважуються на нечуваний крок: вселяють в тіло однієї із жертв демоницю — хитру, розумну, дотепну. На відміну від попередньої власниці тіла, вона не дозволить булити чи принижувати себе.

Кохання, дружба, заздрощі, шкільні хуліганства, пихаті маги-хлопчиська, шкільний бал, що трохи нагадав бал із Кінгової «Керрі». А головне — гепі-енд. У авторок книги, які працюють під псевдонімом Валерія Малахова, вийшов добротний структурований магічний всесвіт і класна підліткова проза. Історія тримає в напрузі до останньої сторінки! Крім того, книга красиво оздоблена — кольоровий зріз та обкладинка на сто відсотків відповідають настрою історії.

«Школа добра і зла»

(шеститомна антологія)

Зоман Чейнані

Концентрат пригод вже в першій же частині, як на мене, перевершив насиченістю подій усі сім томів Гаррі Поттера. Добре, може, то я вже надто зжилася із всесвітом Поттеріани, і мені око замуляне таємними кімнатами та чаклунськими орденами. Це дещо більше, ніж просто лінійна історія про дві чаклунські школи під одним дахом. Ця книга — про сутність казкових оповідей, про виміри добра та зла й те, з якою блискавичною швидкістю вони можуть мінятися місцями.

Отже, раз на чотири роки Директор Школи Добра і Зла викрадає двох дітей з містечка Гавалдон, і ті стають учнями однієї із шкіл — моторошної Школи Зла або дивовижної Школи Добра. І хай яких заходів безпеки вживають батьки, ніщо не може зупинити Директора. «Софі все своє життя чекала, що її викрадуть». Так починається ця історія.

Софі впевнена, що від самого народження їй належить бути в неймовірній Школі Добра, де панянкам прислужують феї, на сніданок їх годують мармеладом, а пишній шкільній уніформі позаздрила б сама королева. Директора вона не боїться, навпаки, чекає на день, коли він прийде по дітей. Її подруга Агата живе на цвинтарі, не надто переймається своєю зовнішністю й ще менше прагне опинитися в якійсь там магічній школі, де всі витріщалися б на неї і тицяли пальцями. Тим більше, їй точно судилося б щось на кшталт Школи Зла, яку охороняють брутальні вовкулаки, а за провини карають катівнею. І ось настає та-сама-ніч, і Директор повертається за двома новими учнями.

Скажу вам так: я читала, доки не перегорнула останню сторінку і о четвертій ранку сіла замовляти решту п’ять томів, настільки мене захопила ця казка про шкільні розборки, закоханості, розбиті серця й багато, багато магії!

«Паперові серця»

Еліза Пурічеллі-Гуерра

Не певна, що хотіла б навчатися в такій школі, але героїв ніхто й не питав, чи хотіли б вони опинитися в таємній школі, що є прихистком для підлітків, які пережили важку психотравму. Правила в школі жорсткі, обмеження суворі — хай як старанно це списують на потребу в дисципліні.

Двоє молодих людей знайомляться, листуючись через записки, які лишають у бібліотечній книзі. Для зручності вони вигадують одне одному імена-логіни, бо називатися справжніми іменами категорично заборонено. Та їхня дружба, стосунки й усе, що було їм дорого з попереднього життя опиняються під загрозою — одного дня Школа зітре їхню пам’ять про пережиті страшні події, а разом із тим спогади про їхню дружбу, записки в книжці та їхню приязнь. Чи зможуть діти врятувати спогади, свою симпатію, а головне, покласти край цьому експерименту з пам’яттю? Згодна, це не зовсім історія про класичну магічну школу, але згадайте бідолашного професора Локхарта, який чарами знищив усі свої спогади!

«Дім у волошковому морі»

Т. Дж. Клюн

Історія в цій книзі розвивається неквапливо, настільки, що в якийсь момент хочеться навіть відкласти книгу, але раджу перетривати ті сторінки з нуднуватими роздумами головного героя про своє сіре, нудне, підпорядковане жорстокому розпорядку Управління магічної молоді життя.

Лайнус Бейкер попри суворі умови роботи, довів керівництву свою надійність і раптом отримав нове призначення: замість перекладати папери в душній конторі, його відправляють з інспекцією до загадкового притулку на острові Марсіяс, де живуть діти з надприродними здібностями. Інспектор прибуває й розуміє, що тутешні вихованці: лісовий дух, гномиця, перевертень, віверн — в першу чергу діти, цікаві та яскраві особистості, хай трохи неконтрольовані, але цілком безпечні. Ними опікується директор притулку Артур Парнас. Тільки от звичайні мешканці Маріясу не надто втішені таким сусідством з химерними істотами.

Щоб не надто спойлерити скажу: неймовірно щемка, тепла, навіть часом палаюча історія, яка скидається на хороший фанфік про директора Гогворцу Альбуса Дамблдора в альтернативному всесвіті — естетика книги на це натякає. Якщо перші сторінки я знуджено гортала й думала, чи не закинути книгу, то останні сторінки дослівно розтягувала по слову — настільки класна вийшла історія і такі добрі хороші емоції подарувала. Кажуть, автор обіцяв продовження, ви про це щось чули?