Зробити українське модним: як Варвара Ханенко підтримувала майстринь

Зробити українське модним: як Варвара Ханенко підтримувала майстринь

Дівоча святкова вишита сорочка. Київська область. Початок ХХ століття. Експонат із колекції Українського Інституту Історії Моди.

Чому прості селяни ставали поважними майстрами, а відомий художник розробляв для них ескізи? Як наші брали золото на виставках, а їхні вироби купував король? Історик Олександр Вітолін згадує про особливу роль Варвари Ханенко в розвитку українського крафту.

9 серпня виповнюється 170 років з дня народження Варвари Миколаївни Ханенко. У киян це ім’я асоціюється насамперед із музеєм Ханенків. Однак музей був спільним захопленням подружжя Ханенків, а про те, як Варвара підтримувала українських майстринь з вишивки, майже не згадують.

Варвара Ханенко

Спадкоємиця одного з найвідоміших мільйонерів Києва Миколи Терещенка дбала про те, щоб прості українці ставали підприємцями й разом зміцнювали економіку Наддніпрянської України. Досвід поєднання меценатства з підприємницьким розрахунком Варвара Миколаївна отримала від батька, який підтримував розвиток комерційної освіти в Києві: фінансував будівництво жіночої та чоловічої торгової школи, а також виділив кошти на стипендії. Таким чином Микола Терещенко дбав про те, щоб місто динамічно розвивалося, а разом із містом розвивалась і його бізнес-імперія.

Київській торговій школі дали ім’я Пелагії Терещенко — дружини Миколи Терещенка та матері його дітей, яка померла в 1897 році. До дамського комітету, який опікувався жіночою школою, увійшла не лише Варвара, але й дружини синів Миколи Терещенка. Попечительську раду очолив Богдан Ханенко.

Геленівку (Оленівку) на Фастівщині, яку багатий батько подарував доньці після весілля, подружжя Ханенків перетворило на свою резиденцію. До їхнього маєтку від залізниці вела мощена брущаткою дорога. Навколо облаштували парк зі ставками та екзотичними рослинами. Однак подружжя дбало не тільки про себе. Варвара Ханенко профінансувала будівництво школи, в 1903 році — агрошколи, а в 1905 році почала організацію ремісничої школи. На шкільні потреби Варвара Миколаївна щорічно виділяла 2500 рублів. Заможна опікунка стежила, щоб діти відвідували уроки, за необхідності купувала їм одяг, книжки, шкільне приладдя.

Дівчата з Оленівки навчалися ткацького ремесла. Після закінчення навчання отримували ткацький верстат і необхідні для роботи матеріали. Хлопці ставали столярами. Для дорослих селян у великій бібліотеці проводились вечірні курси з загальних предметів і сільського господарства.

Восени 1905 року після революційних подій, які прокотилися імперією, Оленівку відвідав київський генерал-губернатор і після спілкування з місцевим населенням написав у звіті: «Більше б таких благих прикладів, і Росія може не переживала б ті події, які вона нині переживає». Про рівень піднесення Оленівки при Ханенках свідчить те, що в селі діяла майстерня з ремонту годинників (отже, місцеві селяни розбагатіли достатньо, щоб мати годинники), льодівня, яка дозволяла ласувати морозивом у спеку. Також в Оленівці з’явилась електростанція. Її потужність наштовхує дослідників на думу, що Ханенки планували електрифікувати не тільки свій маєток, але й інші об’єкти в селі, наприклад, робота за ткацькими верстатами взимку потребувала збільшення світлового дня.

Не дивно, що в роки Другої світової війни фастівський гебітскомісар обрав як свою резиденцію саме Оленівку. Під час воєнних дій електростанцію було зруйновано, і знову село електрифікували вже в 1960-х роках.

Варвара Миколаївна не лише піклувалась про освіту, але й допомагала селянам налагоджувати торгівлю. У 1906 році в Києві відбулася виставка народного мистецтва. На ній також були представленні роботи оленівських майстрів. Столичні підприємці й меценати для підтримки майстрів заснували «Київське кустарне товариство». До цього товариства приєдналось і подружжя Ханенків.

Київське товариство стало прикладом того, наскільки важливі для звичайних трударів підтримка та досвід підприємців. Репутація членів товариства дозволила кустарям отримати кредити, також забезпечила продаж виробів і організацію нових виставок. Серйозною проблемою стало збереження самобутнього народного стилю українських майстрів. Народні майстри спокушалися на попит міщан на тірольські, грецькі, інші екзотичні мотиви й починали їх копіювати, особливо це проявлялося в гончарстві. Спілкування з такими покровителями, як Варвара Ханенко, вберегло майстрів від підлаштування під мінливий смак моди. Також майстрам важливо було підтримувати якість і високу художність їх виробів, щоб не знецінити свій талант. Знов на допомогу прийшли київські покровителі, й оленівські майстри почали виготовляти килими за ескізами Василя Кричевського.

Результатом співпраці кустарів із народу й покровителів із Києва стало широке визнання. На виставці в Петербурзі вироби оленівських майстрів були відзначені золотою медаллю. Їхні вироби відправлялися до Німеччини, Франції, США. У Лондоні Варвара Ханенко відкрила спеціальний магазин килимів і гобеленів. А в київському магазині придбав килим сербський король.

Діяльність «Київського кустарного товариства» дала підтримку як самостійним майстрам, так і артілям кустарів. Усе це сприяло розвитку економіки. У Київській губернії в п’яти селах вишивкою займалися 2000 жінок, які заробляли від 3 до 12 рублів на місяць. Зразки вишивок друкувались у спеціальних виданнях і відтворювались іншими майстринями. Таким чином діяльність Варвари Ханенко сприяла збереженню української народної культури. Вироби українських майстринь збагачували власну колекцію Варвари Миколаївни й пізніше поповнили музейні фонди.

Революційні роки стали важкими для Варвари Миколаївни. Її чоловік Богдан Іванович Ханенко помер у 1917 році. Маєток в Оленівці розорили, а одну зі шкіл спалили. Радянська влада націоналізувала музей Ханенків. Звичайно, подружжя планувало передати колекцію місту, але нові власники не виявили до старенької вдови належної поваги, останні роки життя їй довелося доживати у прислузі. Скромний некрополь біля Видубицького монастиря в 1922 році знову возз’єднав знамените подружжя та, на щастя, зберігся до наших днів, вціливши під час погрому цвинтаря радянською владою.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Загнати в імперію. Як Катерина II поневолювала Україну;

Передай далі: чому не можна різати старовинні вишиванки;

Знайти стержень: 7 історичних уроків для українців;

Калинове щастя: як кохав та боровся Олег Ольжич;

Пуща-Водиця: легендарний трамвай і ліс історій;

Батько Бандери: як вбивали та висилали членів відомої родини.