Між спортом та рольовими іграми: хто такі квадробери

Всі фото ілюстративні та не пов’язані з коментаторами.

Діти з хвостами, в масках та рукавичках. Підлітки, що нявчать та пересуваються на чотирьох кінцівках. Бачили таких? Вікенд поговорив з батьками, школярами, вчительками та психологинями, щоб дізнатися більше про квадроберів.

Квадробінг — сучасна субкультура, що об’єднує дітей і молодь, які імітують тварин. Учасники течії можуть пересуватися навкарачки, видавати відповідні звуки, повторювати поведінку обраної тварини, носити тематичні маски та костюми. Це поєднання елементів рольових ігор та фізичних вправ.

Квадробіка народилася завдяки японцю Кенічі Іто. Його так часто дражнили мавпеням, що він став шукати натхнення у тварин. А тепер найшвидше серед людей пересувається на чотирьох кінцівках. Раз на рік в Японії проходить чемпіонат з квадробіки, спортсмени тренуються по 5-7 годин на день і мріють про олімпійські нагороди. Кенічі Іто за свої результати потрапив до Книги рекордів Гіннесу, а за своє захоплення — на кілька днів в ізолятор, але це вже інша історія.

В Києві квадробери є. Є й занепокоєння щодо них. Хтось каже: «Нічого особливого, діти постійно когось наслідують і шукають себе» та «Квадробінг — частина сьогодення, в якому є місце різним/нестандартним/відмінним». Інший табір стверджує, що «нормальні діти не їдять з підлоги, а спілкуються мовою, а не звуками» та «це не гра, а розлад, в якому молодь уникає реальності та сповідує релігію вседозволеності».

Асортимент магазину Всі речі

Що кажуть про квадробінг читачі Вікенду

Олена Бачкала, мама школярки:

— Ми з донькою в темі вже понад сім років. Загалом ця історія почалася майже з народження Насті. Дитина була ящіркою, лисичкою, кицею, динозавриком. Років до п’яти не виходило за межі середньостатистичної дитячої забави. Пізніше з’явилися вправи у костюмах. А з пубертату доньки, гадаю, можна говорити про квадробіку як субкультуру.

Кілька шкільних друзів Насті мали схожі хобі та таємну місцинку, де вони зустрічалися, робили вправи та писали відео. Я пам’ятаю свої зустрічі з друзями у «схованках» як найщасливіші моменти дитинства (інтереси були, щоправда, іншими), тому якихось негативних почуттів у мене ніколи не було. Я взагалі здивована подібними коментарями — особливо від психологів.

Настя робить костюми та маски на замовлення, її в школі знають як Майстра. Для костюмованої вечірки донька створила сім чи вісім масок. Це серйозна, масштабна й недешева робота: необхідно не лише розробити дизайн у певному стилі, а ще і якісно його реалізувати.

Настя вчилася сама по уроках на ютубі та в пінтересті. І художня школа, яку вона відвідувала, теж сприяла творчості. Я рада, що вона зайнята. Мрію про те, щоб донька знайшла своє покликання: можливо, як творець реквізиту до фільмів чи шоу.

Якось мала досвід «пройтися разом по місту у костюмі», повторювати не буду. Негативної уваги вистачило. Не можу сказати, що Настя навчилася повністю ігнорувати негативні коментарі та булінг. Допомагає те, що в нас максимально толерантна бульбашка, люди в якій дбайливо відібрані. До цього довелося пройти через булінг (повʼязаний, мабуть, не лише з цим захопленням, там було й інше) — Настя відрізняється від більшості дітей, вона спокійна, творча, впевнена в собі там, де інші вагаються, й навпаки. Були довгі розборки з батьками, зміна школи та переведення на домашнє навчання, коли побачила, що немає діалогу ані з вчителями, ані з батьками. Тепер простіше — Настя знайшла справжніх друзів. Звісно, не всі вони підтримають захоплення доньки, але у всіх є власні інтереси, які так чи інакше перетинаються: ігри, мови, ютуб, малювання.

До речі, ми обидві здивовані спалахом популярності субкультури зараз. У нас немає статистики, але квадроберів справді багато. Більшість однодумців доньки не з Києва, а з інших міст України.

Мій підхід простий: важливо прийняти дитину цілком і казати вголос щоденно, щогодинно, що любиш та пишаєшся. Мені пощастило з такими людьми у дитинстві, це підтримує досі, навіть у найтемніші часи. Знайти своїх, знати себе, свої особливості, прийняти їх та зробити своєю силою — ось і весь секрет. Втім, не варто забувати про особистий простір, власні таємниці, проєкти, сепарацію, бо баланс — наше все.

Олена Ш, мама школярки

— Донька вже пів року вмовляє купити їй маску, хвіст, вушка, рукавиці. Я поки тримаюсь, тож вона ходить навшпиньки безхвостою дупою догори й нявчить на інших дітей, а я удаю, що не знаю цю дитину.

Почалося, коли вона побачила іншу дівчинку-квадробера «при повному параді». І понеслося. Під час прогулянки час від часу «ходить на чотирьох» і нявчить разом з подружкою. Деякі дітлахи доєднуються — і вже виходить ціла зграйка дітей, що нявкають. Хтось цього не розуміє, булять їх, іноді доволі агресивно, тож доводиться бути насторожі.

У цілому це не виглядає так складно, як звучить, бо діти ж не завжди так розважаються — вони «дуріють» ситуативно і за бажанням. Тому я переходжу в режим підвищеної уваги лише під час «чотирилапого дозвілля». На щастя, моя дитина має й багато інших інтересів, квадроберство — не основний.

Моя дівчина — з характером, вона з тих, хто сам формує думку і веде за собою інших. Тож поки доньці не набридне, вона ходитиме на чотирьох, а інші діти за нею. А мені залишається зачекати, коли захоплення зійде нанівець.

Юлія Шуригіна, вчителька:

— Нічого негативного у квадроберстві не спостерігаю. Діти весело проводять вільний час і розважаються. Схильна сприймати це як гру, і поки гра не створює незручностей тим, хто поряд, чому б ні? Утім, мій прогноз — скоро дітям набридне гратися у котиків-собачок, і вони повернуться до стандартних розваг, які не викликають стурбованих питань у суспільства. Повернуться, поки не народиться якась нова гра, що буде знову турбувати всіх дотичних і не дуже.

Наталія Г., вчителька:

— На мою думку, те, що починалося як неофіційний вид спорту, переросло у неконтрольовану залежність. Діти втрачають зв’язок з реальністю і починають поводитися як тварини, навіть коли час не для гри, а для інших занять. Погодьтеся, маскарад на Гелловін та нявкання у відповідь на прості запитання — це геть різні речі. Звичайна поведінка у буденному житті витісняється тваринними повадками, і далеко не завжди діти можуть зупинитися й розрізнити межу між реальністю та грою. Ті, що захоплюються занадто сильно, демонструють антисоціальну поведінку, і це зазвичай не подобається не лише дорослим, але й, з моїх спостережень, переважній більшості інших дітей. Крім того, такі ігри не мають нічого спільного з інтеграцією у суспільство, тому неконтрольований і надмірний квадробінг мене дещо напружує.

Нікіта, навчається в 7 класі:

— Крінж! Мені це не цікаво, ніколи не буду займатися квадробінгом, бо нормальна людина не може пересуватися на чотирьох кінцівках та поводитися, як тварина.

Соломія, навчається в 7 класі:

— Нещодавно на мою подружку в парку напав квадробер, подряпав і налякав. Я не маю нічого проти цього захоплення і не кажу, як деякі мої друзі, що людство замість еволюції повертається назад до тваринного життя, але й не підтримую тих, які заважають іншим жити спокійно та безпечно.

Єва, навчається у 8 класі:

— Мені це цікаво. Воно затягує. Колись мама купила серію «Котів-вояків», після цих книг я почала грати. Дивилася в ютубі та тіктоці блоги інших квадроберів, збирала колекцію масок, рукавичок і вушок. Але я не завжди граю, лише з друзями. Щоправда, іноді, коли не хочеться спілкуватися з кимось, можу у відповідь нявкати. Не думаю, що це дивніше, ніж деякі дорослі з їхніми тупими запитаннями.

Ольга І., власниця собаки:

— Вигулювала в парку свого лабрадора — абсолютно миролюбного собаку, який ніколи не проявляв агресії. Раптом на нього з кущів вистрибнула дитина у масці тварини й намагалася вкусити. Мій собака у конфлікт не вступав, але якби він вкусив дитину у відповідь, я б його цілком зрозуміла. Наступного разу, якщо трапиться щось подібне, викличу поліцію та напишу заяву про напад. Я взагалі не толерантна, так.

Катерина Вепро, психологиня:

— Субкультура квадробінгу набирає популярності серед дітей і підлітків — уразливих людей, що легко підхоплюють тренди, не до кінця усвідомлюючи, що це таке та які може мати наслідки.

Варто замислитися над причинами захоплення. Можливо, дитина цікавиться квадробінгом, бо їй важливо отримувати багато лайків. Іноді люди готові на багато чого — реального, неможливого, з ризиком для життя та здоров’я — аби зняти круте відео й отримати якнайбільше реакцій. Це видається легким шляхом: вдягнути костюмчик тваринки, зробити певні рухи, і відео може залетіти в топ. Діти бачать, що відео квадроберів набирає мільйонні перегляди, теж хочуть бути популярними.

Другий аспект — батьківсько-дитячі стосунки. Підліткам важливо вражати, лякати, дивувати, привертати до себе увагу батьків, а також оточення. Можливо, варто замислитися, чому саме так вона хоче привернути увагу.

Ще одна з причин — труднощі в міжособовому спілкуванні, коли дитині важко знаходити друзів. І вона йде на це, щоб хтось прийняв її до своєї компанії.

Ольга Беленок, психологиня освітніх проєктів:

Для дітей квадробінг — це спосіб підкреслити свою особливість. Якщо дорослих ця гра тривожить, можливо слід треба спитати себе: «Чому я так гостро реагую і соромлюся за свою дитину?». В сучасних умовах гра для дитини — це вже добре. Що завгодно: аніме, квадробінг, скетчинг.

Батьки можуть спитати, як підтримати захоплення, спробувати розібратися, щоб дитина не наробила дурниць. Тривожитись треба, якщо захоплення переходить у стадію патології, коли дитина перестає себе ідентифікувати як людина, а починає відносити себе до тварини, чий образ використовує у грі.

Не всі мають повну екіпіровку, часом діти обмежуються вушками, рукавичкам. Коли дитина просить купити хвіст, у деяких дорослих, вибачте, виникає асоціація цього хвоста з хвостом на анальній пробці. Тому для них це виглядає певною сексуалізацією. Але це не проблема дитини, яка хоче хвостика вчепити! До речі, в Києві є чудовий хлопчина 40 років, який займається квадробінгом, має класний костюм.

Давайте просто подумаємо, як зараз почувають себе наші діти, які переживають втрату смислів, швидке дорослішання. В нормі дитина не має думати, чи не вб’є маму ракетою. У дітей зараз немає взагалі нічого стабільного. Тож якщо дитині маска, лапки, хвіст приносять задоволення і відчуття дитячості, то вже добре.

В подальшому це позитивно впливає на людину. Я веду не лише дітей, а й дорослих пацієнтів, які втратили смисли і перебувають на межі вчинення самогубства. Коли у людини немає теплих згадок з дитинства, її важко повернути до реальності і дати надію. Тому дитинство має бути теплим, смішним, лагідним, з купою класних спогадів. В тому числі про те, як дитина в костюмі дракончика качалася по траві.